Читати книгу - "Фактологія"

Причина нинішньої значно меншої кількості загиблих від природних катастроф полягає не в тому, що природа змінилася. Це відбувається через те, що більша частина людей уже не живе на щаблі 1. Стихійні лиха відбуваються у країнах з будь-яким рівнем доходу, але завдана шкода є різною. Більше грошей збільшує шанси підготуватися. Наведений нижче графік показує середню кількість смертей, спричинених природними катастрофами, на мільйон населення (за останні 20 років на кожному щаблі доходу).

Завдяки покращенню освіти, можливості впроваджувати нові рішення та глобальній співпраці стрімко знижується рівень смертності навіть серед тих, хто застряг на щаблі 1, що показано на графіках нижче.

(Ми вибрали 25-річний період, оскільки стихійні лиха не трап­ляються рівномірно щороку. Але навіть через одну подію, наприклад, аномальну спеку у Європі 2003-го, рівень смертності збільшився вчетверо, і це на щаблі 4).

У 1942 році Бангладеш перебувала на щаблі 1, а майже всі її мешканці були неграмотними селянами. Два роки країна потерпала від жахливих повеней, посухи й циклонів. На допомогу не прийшла жодна міжнародна організація, і 2 мільйони людей загинуло. Сьогодні Бангладеш уже перейшла на щабель 2. Майже всі діти закінчують школу, де їм розповідають, що три чорно-червоні прапори — це сигнал для того, щоб усі бігли до евакуаційних центрів. Уряд установив по всій дельті найбільшої річки країни цифрову систему спостереження, під’єднану до сайту моніторингу повеней, який є у вільному доступі. Ще 15 років тому жодна країна не мала такої передової системи. Коли у 2015-му країну накрив черговий циклон, план спрацював, а 30 000 евакуйованих родин отримали від Світової продовольчої програми 113 тонн спеціального високоенергетичного печива.

Того самого року по всьому світу розійшлися зображення жахливого землетрусу в Непалі, куди швидко прибули рятувальні команди й гелікоптери. Дуже трагічно те, що тисячі людей уже на той момент загинули, але гуманітарні ресурси, які кинулися в цю недоступну країну щабля 1, змогли запобігти збільшенню числа жертв.

Створена ООН мережа ReliefWeb стала глобальним координатором допомоги під час стихійних лих — це те, про що попередні покоління жертв природних катастроф могли лише мріяти. Діяльність цієї мережі оплачується з податків тих, хто живе на щаблі 4. Ми маємо пишатися цим. Ми нарешті вигадали спосіб захистити себе від природи. Грандіозне зменшення рівня смертності від стихійних лих — це ще одна історія, яку можна додати до купи історій успіху, які людство чомусь відмовляється бачити.

На жаль, люди, які платять за роботу ReliefWeb, — це ті самі, яких ми запитали про тенденцію смертності від природних явищ. 91 % респондентів узагалі нічого не знають про той успіх, за який вони платять, тому що журналісти продовжують розповідати про кожну катастрофу так, наче це кінець світу. На їхню думку, довга лінія графіка, яка елегантно спадає й відображає обнадійливі дані, не варта того, щоб потрапляти в новини.

Коли наступного разу в новинах вам показуватимуть моторошні зображення жертв, що потрапили під впалу будівлю, чи зможете ви згадати ті позитивні довгострокові тенденції? Коли журналіст повернеться до камери і скаже: «Світ став ще трохи небезпечнішим», — чи зможете ви не погодитись? Чи зможете подивитися на місцеву рятувальну бригаду й подумати: «Можливо, більшість їхніх батьків не вміли читати. Але ці хлопці дотримуються міжнародних правил надання першої допомоги. Світ стає кращим».

Коли журналіст зі скорботним обличчям промовить: «...У такі часи...», — чи зможете ви усміхнутись і згадати, що він говорить про перший випадок в історії, коли до жертв стихій негайно привертається увага всього світу й іноземці надсилають їм на допомогу гелікоптери? Чи згадаєте факти й відчуєте надію, що людство в майбутньому зможе запобігти навіть жахливішим випадкам?

Я не впевнений. Ви цього не згадаєте й не подумаєте, якщо реагуєте так само, як я. Бо коли камера повертається до рядів мертвих дитячих тіл, витягнутих з-під уламків, мої інтелектуальні сили й можливості блокуються страхом і журбою. У такий момент жоден графік у світі не може вплинути на мої почуття, жоден факт не може втішити. У таку мить заявити, що все стає кращим, — це знецінити колосальні страждання жертв та їхніх сімей. Це було б зовсім неетично. У таких ситуаціях ми маємо забути про загальну картину й робити все можливе, щоб допомогти постраждалим.

Коли небезпека мине, ми відновимо фактологічний погляд на світ. Ми маємо охолонути й порівняти показники, щоб упевнитися, що наші ресурси ефективно використали для уникнення страждань у майбутньому. Ми не можемо дозволити страхам визначати наші пріоритети. Тому що ризики, яких ми сьогодні боїмося найбільше, найчастіше (завдяки міжнародній співпраці) є тими загрозами, які шкодять нам найменше.

Трохи більш ніж десять днів у 2015 році світ спостерігав за тим, що відбувалося в Непалі. Загинуло 9000 людей. У ті самі дні через діарею, викликану інфікованою питною водою, у світі померло ще 9000 дітей. Біля цих дітей, які тихо вмирали на руках невтішних батьків, не було знімальних груп. Гелікоптери не гуділи своїми лопатями в них над головами. І вертольоти, на жаль, не можуть протистояти цьому дітовбивці (одному з найгірших у всьому світі). Усе, що потрібно для того, щоб не дати дитині випадкового напитися ще теплих випорожнень сусіда, — це кілька пластикових труб, водяний насос, якесь мило й найпростіша каналізаційна система. Набагато дешевше, ніж вертоліт.

40 мільйонів невидимих літаків

У 2016 році загалом 40 мільйонів комерційних пасажирських літаків щасливо прибули туди, куди вирушали. Лише десять рейсів закінчилися смертельними катастрофами. Звичайно, саме про них і писали журналісти: 0,000025 % від загальної кількості. Безпечні рейси — це не новина. Уявіть собі таке:

Рейс BA0016 із Сіднея прибув до аеропорту Чангі, Сінгапур, без будь-яких проблем. Новин на сьогодні більше немає.

В історії світової авіації 2016-й став другим найбезпечнішим роком. Але це теж не варте новин.

Поданий нижче графік покаже рівень смертності від аварій на 10 мільярдів пасажиро-миль за останні 70 років. Літати стало в 2100 разів безпечніше.

Повернімося в 1930-ті. Літати справді було небезпечно, тож пасажири були страшенно налякані через