Читати книгу - "Лабіринт"

Шелаг була не сама. У голові спливали обличчя різних людей з минулого й теперішнього життя, процесія мовчазних образів.

Здавалося, світло засяяло знову. Десь поблизу, поза її полем зору, виблискував мерехтливий промінь білого світла, від якого на стіні та кам’яній стелі печери витанцьовували тіні. Кольори переливалися і змінювалися перед очима, неначе в калейдоскопі.

Шелаг гадала, що бачить чоловіка. Дуже старого. Вона відчувала його холодні руки у себе на брові, його шкіра була так само сухою, як калька. Його голос запевняв її, що все буде гаразд і що вона тепер у безпеці.

Нині Шелаг чула кілька голосів, які перешіптувалися в її голові, бурмотіли, щось тихо говорили, заспокоювали її.

Вона відчувала чорні крила на своїх плечах, і ці крила ніжно заколисували її, неначе дитину. Вони кликали її додому.

Раптом, руйнуючи чари, почувся інший голос:

— Повернися!

Уїл нарешті зрозумів, що гуркіт був усередині його голови, що це звук його власної крові, яка гулко і важко пульсувала у вухах. Звуки пострілів вривалися знов і повертали його до пам’яті.

Він важко ковтнув, намагаючись відсапнути. В роті й носі відчувався надто гострий запах шкіри, від якого Уїла нудило.

Скільки ж пострілів він чув? Два? Чи три?

Обидва його охоронці кудись зникли. Уїл чув, як вони про щось говорили і сперечалися, можливо, з Франсуа-Батистом. Повільно, обережно, щоб не привернути до себе уваги, Уїл трішки підвівся на задньому сидінні авта. У світлі фар він бачив Франсуа-Батиста, який стояв над мертвим тілом Оті, його руки, одна з яких все ще стискала пістолет, звисали по обидва боки. Усе виглядало так, ніби хтось кинув банку червоної фарби на капот і передні дверцята машини Оті. Кров, шкіра і скалки кісток — усе, що залишилося від черепа Поля Оті.

Нудота підкотилася Уїлові до горла. Він ковтнув ще раз. Змушуючи себе дивитися на справу власних рук, Франсуа-Батист спочатку нахилився, потім, хвилину повагавшись, встав і рвучко відвернувся.

Хоча повторна доза наркотику відняла йому руки й ноги, Уїл відчув, як заклякло його тіло. Він опустився на сидіння, вдячний бодай за те, що його знову не кинули до тієї задушливої і тісної коробки в багажнику автомобіля.

Найближчі до нього дверцята раптом з грюкотом відчинилися, і Уїл відчув уже знайомі грубі руки на своїх раменах та шиї. Його витягли з машини й кинули на землю.

Зимне нічне повітря хапало за обличчя й оголені ноги. Роба, в яку його одягли, виявилася довгою та широкою, хоча й була підв’язана паском. Уїл почувався незручно, був вразливим і наляканим.

Він бачив тіло Оті, яке нерухомо лежало на гравію. Поряд із ним, захований за переднім колесом, блимав малесенький червоний вогник.

— Portez-le jusqu’à la grotte, — голос Франсуа-Батиста повернув Уїла до тями. — Vous nous attendez dehors. En face de l’ouverture. — Він зробив паузу. — Il est dix-heures moins cinq maintenant. Nous allons rentrer dans quarante, peut-être cinquante minutes.[212]

Майже десята година. Руки Уїла безвільно упали, коли чоловік узяв його попід пахви. Коли його потягли вверх схилом у напрямку печери, йому стало цікаво: чи доживе він бодай до одинадцятої.

— Повернися, — повторила Марі-Сесіль.

«Який різкий, неприємний і самовпевнений голос», — подумав Одрік. Він приклав руку до голови Шелаг іще раз, а потім повільно підвівся і випрямився на повен зріст. Його полегшення від того, що Шелаг жива, тривало недовго, адже вона була у надто кепському стані. Без медичної допомоги вона може невдовзі померти.

— Залиш смолоскип, — наказала Марі-Сесіль. — Підійди-но сюди, щоб я тебе бачила.

Повільно, не поспішаючи, Одрік обернувся і вийшов із-за вівтаря.

Марі-Сесіль тримала олійну лампу в одній руці та пістолет в іншій. Його перша думка була про те, як вони схожі. Ті ж самі зелені очі, таке саме кучеряве чорне волосся, що обрамляло суворе обличчя. У золотому головному уборі, кольє, у золотих браслетах, що охоплювали передпліччя, у білій сукні, що огортала її струнке високе тіло, ця жінка скидалася на єгипетську принцесу.

— Ви прийшли самі, пані?

— Гадаю, мені навряд чи потрібна компанія, хай би куди я йшла, мій пане. Окрім того...