Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

з особливо репресивною жорстокою діяльністю державної влади у ставленні до політичних противників усередині країни і за її межами. Державний терор поділяють на внутрішній і зовнішній. Зовнішній терор асоціюється з агресивною або колоніальною політикою держави, спрямованою на загарбання чужих територій, пограбування національних багатств поневолених народів, нехтування елементарних прав людини. Так, зовнішнім терором є монголо-татарське іго на Русі, поневолення Індії Великобританією, загарбання Францією, Англією, Ггалією, Німеччиною, Бельгією та іншими країнами територій в Азії, Африці, в Латинській Америці; дії фашистської Німеччини на окупованих територіях, діяльність властей та ін.

Історія кожної колонії — це історія збройного терору і насилля колонізаторів.

Внутрішній державний терор в залежності від специфіки його прояву можна поділити на судовий і позасудовий. Судовий терор проявляється переважно в кримінальному переслідуванні політичних противників і масштабах застосування смертної кари. В Росії судовий терор особливо яскраво проявився у внутрішній політиці Івана Грозного в період опріччини. Позасудовий державний терор в Росії наступив услід за опріччиною в періоди смути в XVII ст. і знайшов відображення у воєнному придушенні політичних противників: протиборство Бориса Годунова і Лжедмитрія І, Шуйського проти Івана Болотникова та ін. Позасудовий державний терор воєнного періоду особливо властивий внутрішній політиці фашистських диктатур. Так, в перші дні приходу нацистів до влади Німеччину охопила хвиля терору, що мала подвійну форму: жорстоких і кривавих розправ в період заворушень, вуличних сутичок, і потай завдаючих ударів у вигляді багатьох незаконних таємних арештів. Ліквідації противників без суду і слідства і з застосуванням тортур тощо. Встановлення в середині 60-х років XX ст. фашистської диктатури чорних полковників у Греції привело до масового терору в країні. Тільки за один рік кинуто до в’язниць понад 60 тис. греків, багато з яких вбито і закатовано в концентраційних таборах на острові Юра і Лерос. За період правління військової хунти в Чілі в катівнях і тюрмах, таборах на галерах убито без суду і слідства понад 30 тис. чілійців. Та внутрішній державний терор може здійснюватись і без застосування військової сили в мирних умовах існування держави. Така ситуація склалася в СРСР в період тотального посилення репресій. В тоталітарних державах, особливо фашистських, поліцейський терор здійснюється в поєднанні з ідеологічним терором, опираючись на який, владні структури намагались викрити будь-яке інакомислення. Ідеологічний терор крім прямого переслідування може проявлятися і в м’яких, завуальованих формах тощо. Недержавний терор широко застосовується католицькою та іншими церквами. Інквізиція ще в ХІІ— XIX ст. застосовувалась судово-поліцейськими каральними органами католицької церкви для боротьби з єресями.

Відмінними рисами терору виступають: по-перше, масовість насильства, що означає необмежено велику кількість осіб, які попадають під насильство, а також можливості поширення його впливу на ще більш невиразно велику групу людей; по-друге, «системність актів насильства», тобто ці акти повинні бути не одиночними, а складати визначену сукупність дій, кінцевою метою здійснення яких є створення обстановки пригніченості, страху, дестабілізації суспільства; по-третє, суб’єктами терору можуть виступати держава і недержавні організації; по-четверте, терор цілеспрямований, але в більшості випадків індиферентний щодо жертв. Поняття тероризм і терор конкретизуються і відокремлюються. Поняттям тероризм стали визначати практично політичні вбивства опозиційні організації і їх тактику, а поняття терор закріпилося за репресивними діями держави.

Отже, тероризм — багатооб’єктний злочин. Тероризм посягає на суспільну безпеку, нормальне функціонування органів влади, інших органів управління, підприємств і організацій, а також життя, здоров’я громадян, права власників майна та ін. Тероризм, тобто здійснення або загроза здійснення загально небезпечних дій, спрямованих на залякування населення або соціальних груп з метою примусу держави, міжнародної організації, фізичної або юридичної особи, або соціальної спільності для прийняття якогось рішення та ін.

Істотна ознака тероризму, по-перше, насильство. З погляду з’ясування особливостей насильства при здійсненні терористичних діянь важливо відзначити два моменти: явний і латентний елементи насильства. Явний елемент насильства пов’язаний зі здійсненням безпосередніх терористичних актів, у результаті яких гинуть люди, руйнуються будинки, вибухають літаки, йдуть під укіс потяги та інше. Якщо раніше терористичні акції зводилися (або майже зводилися) до вбивства окремих високопоставлених осіб (напад групи озбройних кинджалами сенаторів на Юлія Цезаря, вбивства Генріха IV і Фельтоном герцога Букингемского), убивство розглядається як основний тип терористичної акції, що втілювала специфіку терористичної діяльності. У сучасних умовах різко розширюються об’єкти терористичних замахів і самі форми замахів. В арсенал тероризму входять акції безадресного терору, викрадення літаків і пограбування банків, узяття заручників і підпалювання промислових підприємств та офісів, нальоти на казарми, поліцейські ділянки і склади, вибухи у видавництвах і приміщеннях політичних партій, масові вуличні бешкетування і напади через кут, диверсії й ін. Але основою всієї терористичної діяльності продовжує залишатися замах на життя людей.

Особливість сучасного тероризму виявляється в тому, що йому характерний дуже частий розрив між безпосередньою жертвою насильства і групою, що виступає об’єктом впливу, метою насильства, причому ступінь жорстокості не зменшується, а мабуть, ще більше росте. Багато хто з форм збройного насильства, характерних для тероризму, не монопольне надбання і їхнє використання не свідчення терористичної практики. Тут головне в тому, з якою метою здійснюються насильницькі акції. Соціолог Ян Шрайбер справедливо відзначає: «Тероризм тримається не на будь-якому насильстві, хоча насильство є головна й істотна його зброя, але на програмних установках». Мотиви і спрямованість дуже важливі при аналізі терористичних дій. Звідси, ще одна відмінна риса тероризму в тому, що в ньому сполучаються «високий рівень політичної мотивації з низьким рівнем участі мас». Латентний елемент насильства пов’язаний з тим, що терористичний акт запускає механізм примусу людей робити так, як того вимагають терористи, впливати на державні структури з метою реалізації на практиці тих вимог, що висувають терористи, створює в суспільстві атмосферу страху і безвихідності.

Здійсненням замаху зміст терористичних актів не вичерпується, і завершенням бойової операції не закінчується. Їх головне призначення не просте в здійсненні масових убивств, усуненні окремих осіб, нанесенні матеріальних втрат та ін., відтоді в досягненні соціального резонансу, у ляканні народів і урядів. Якщо в історичному минулому властива тероризму функція залякування нерідко перебувала в тіні, то відтоді як тероризм знайшов організований, ідеологічно обґрунтований і систематичний характер, ця функція дедалі чіткіше висувається на передній план. Превентивне лякання за допомогою терористичних актів поширюється на всіх людей: робітників і банкірів, клерків в офісі і чиновника в міністерському кріслі. Абсолютно всі повинні відчувати свою незахищеність перед перманентним злом, хиткість сучасного буття. За допомогою терористичних дій у суспільстві нагнітається істерія страху, безвихідності, недовіри до окремих соціальних груп, а іноді, й народів, що виявляється в зростанні агресивності. Розгляд суттєвих ознак тероризму дозволяє сформулювати визначення тероризму в широкому