Читати книгу - "Декамерон"

легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. >>>>

3

«...палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило» — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відповідає середньовічним канонам куртуазної любові, коли чоловіки «повинні» були закохуватися в жінок шляхетнішого від них стану. >>>>

4

«...під час минулої смертоносної чуми...» — йдеться про епідемію 1348 року. >>>>

5

«після благодатного втілення Сина Божого...» — згідно з флорентійським стилем, рік починався не з Різдва, а з Втілення або Благовіщення (25 березня), отже чума охоплює Флоренцію на початку квітня 1348 року. В Пізі вона лютує вже з січня 1348. >>>>

6

«чи то вже була така дія планет небесних» — астрологічне пояснення появи чуми знаходимо і в сучасних Боккаччо хроністів Маркіонне Стефані та братів Маттео і Джованні Віллані, які пишуть про вкрай несприятливе для людства поєднання трьох великих світил під знаком Водолія, що мало принести світу багато тяжких випробувань. >>>>

7

«...почалася тая чума перед кількома роками у східних землях...» — в Азії епідемія розгоряється з 1346 року. Існує кілька версій про занесення чуми на Апенніни. Італійські дослідники стверджують, що хвороба була завезена з кораблями із Сирії на о. Сицилія, звідки розповсюдилася по Європі. У коментарі до російського перекладу «Декамерона» Н. Б. Томашевський наводить і другу, «кримську», версію: під час облоги генуезької фортеці в Кафі у татарському війську почалася епідемія. Не будучи в змозі взяти місто приступом, татари вирішили заразити ворогів чумою, перекидаючи за допомогою катапульт трупи померлих через стіни. Кілька хворих генуезьких моряків відбули на кораблях додому — так і почалась спершу в Італії, а потім і в усій Європі страшна епідемія. >>>>

8

«сусіди сливе не дбали одне про одного» — «інститут» сусідства в середні віки був дещо тіснішим і згуртованішим, ніж у сучасній Європі. Так пише про нього Данте у трактаті «Пир» (IV, iv, 2): «Як людина для своєї повноцінності потребує присутності родинного кола, так і дім має необхідність у сусідстві іншого дому: інакше не минути б було багатьох негараздів, що стали б перешкодою щастю». >>>>

9

«корисливість слуг» — слуги і справді вимагали тоді непомірну ціну за свою роботу: хроністи називають цифру від одно до трьох флоринів, за умов безкоштовного проживання і харчування в домі господаря. >>>>

10

«багато хто помирав просто випадком» — велика кількість хворих, покинутих напризволяще рідними, помирали з голоду. >>>>

11

«...померло в мурах Флоренції ...більше ніж сто тисяч душ» — Боккаччо, звісно, перебільшує, але точних даних з приводу кількості померлих немає: флорентійські хроністи сходяться на тому, що моровиця тривала до жовтня — початку листопада 1348 року, при чому загинуло три п'ятих населення міста і передмість. >>>>

12

«Гален, Гіппократ і Ескулап» — окрім міфологічної постаті Ескулапа — давньогрецького бога лікування — імена лікарів Гіппократа (460—377 до н.е.) і Галена (близько 130-200 до н.е.) постійно згадуються в літературі XIV століття. >>>>

13

«...у велебнім Новопречистенськім храмі...» — мається на увазі відомий готичний собор Санта-Марія-Новелла, закладений у 1278 році, а за часів Боккаччо включений до «третьої межі» міської брами. Саме в кварталі Санта-Марія-Новелла мешкало багато друзів письменника і, можливо, дехто із прототипів героїв-оповідачів «Декамерону». Собор і сьогодні вітає виблискуванням своїх вітражів тих, хто прибуває до Флоренції залізницею; центральний вокзал міста, до речі, названо теж іменем цього храму. >>>>

14

«семеро молодих дам..., найстаршій було не більш як двадцять вісім год, наймолодшій минуло вісімнадцять» — сім — магічне число, що особливо шанували в середні віки: сім днів тижня, сім відомих на той час планет, сім християнських чеснот і сім смертних гріхів, сім ступенів досконалості. Щодо віку дівчат, то, згідно з тодішнім звичаєм, його навряд чи можна назвати юним: у дванадцять років дівчина вважалася на виданні, а одруження відбувалось у 14—18 років. >>>>

15

«Тож назвемо першу Пампінеєю...» — Боккаччо дав своїм героїням імена, які визначають їхню вдачу. Так, Пампінея означає «квітуча», Ф'ямметта — «вогняна» (таке саме ім'я автор дає і своїй легендарній коханій), Філомена — «та, що любить співати», Емілія — «ласкава», Лауретта — пестливе від Лаури — коханої Петрарки, Неїфіла — «нова для любові», «вперше закохана» (це ім'я є також натяком на поезію нового стилю — il dolce stil nuovo — і творчість Данте), Еліза — друге ім'я вергілієвської Дідони, цариці Карфагену. >>>>

16

«...своїм убранням виявляти кожному стрічному, яке велике лихо нас спіткало» — у Флоренції, на відміну від Сієни і Венеції, не було прийнято закону про заборону жалобного вбрання з метою відлякування моровиці радісним і святковим виглядом городян. >>>>

17

«троє молодих кавалерів» — маємо одне магічне число, що доповнює кількість героїв до десяти (символ довершеності), і саме по собі є символом подолання чоловічого суперництва. >>>>

18

«Одного звали Панфіл...» — імена юнаків також мають значення. Панфіл — цілком охоплений любов'ю, Філострат — поборений любов'ю (хоча точніше — «той хто любить боротьбу»), Діоней — шанувальник Афродіти (Діона в грецькій міфології — мати богині кохання Афродіти). >>>>

19

«прибули до того місця» — мається на увазі містечко Поджо Герарді поблизу Майано, де Боккаччо мав невеликий маєток, або ж вілла Леонардо Аретіно під Ф'єзоле. >>>>

20

«на все наставляю Пармена...» — імена слуг головних героїв запозичені автором із комедій Теренція і Плавта. >>>>

21

«...а як виб'є третя година, будьте всі тут на місці, щоб попоїсти ще захолодки.» — у XIV столітті відлік часу робився від сходу сонця до заходу, за римським звичаєм. День розбивався на 12 годин, що згуртовувалися до чотирьох відрізків по три години кожен: третя, шоста, дев'ята, вечерня. Кожній порі