read-books.club » Сучасна проза » Мир хатам, війна палацам 📚 - Українською

Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

229
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мир хатам, війна палацам" автора Юрій Корнійович Смолич. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 232 233 234 ... 242
Перейти на сторінку:
тільки чиясь рука посунула ганчірку, звільняючи рот. Мішковина боляче тернула по ураженій щоці, і Юрій мало не скрикнув від болю.

— Це я! Коцюбинський!

— Юрко?

Пов'язка впала з очей, і Юрій побачив перед собою знайоме обличчя з підстриженими вусиками й борідкою клинцем. Четверо червоногвардійців стояли кружка і розгублено перезирались.

— Отакої! Значить, таки свій?

Але Подвойський не посміхнувся. Обличчя його було стурбоване і зосереджене.

— Спасибі, товариші, — сказав він до червоногвардійців. — Ви вчинили правильно. І можете йти. Товариш залишиться тут.

Він перечекав, поки червоногвардійці, товплячись, зніяковіло пересміхаючись, виходили з кімнати, — і Коцюбинський мав змогу розгледіти, що знаходиться він у тісному передпокою провінціальної квартирки: стіни були виклеєні дешевими шпалерами — дрібні яскраві квіточки по світлому полю. В кутку стояла вішалка, на ній пальта, кілька капелюхів, кепка.

Подвойський сказав:

— Отже, ти з тюрми? І зразу сюди? Це дуже добре. Похвальна акуратність. Тільки прийшов ти невчасно. Почекаєш. Ми поговоримо згодом. Зараз тут відбувається засідання Центрального комітету з керівництвом нашої «Воєнки»…

Коцюбинський чув його мову, але дослухався до відгомону з–за дверей в кімнаті. За дверима хтось говорив — відразу не можна було розібрати слів, але щось таке з самого тембру голосу примусило Юрія прислухатися пильніше.

Голос казав:

— …липневі дні поставили партію пролетаріату в найтяжче становище… — Далі голос Подвойського заглушив, але тільки він замовк, стало чути і далі: — … мирний період розвитку революції закінчився. Липневий кризис для революції дуже тяжкий, але для партії пролетаріату він — горнило випробовування її життєздатності. Майбутнє революції залежить тепер від організаційної роботи партії в найтяжчих умовах… Але вона справиться: в пролетаріату нема іншого виходу, як захоплення влади…

— Ленін? — прошепотів Коцюбинський, ще не вірячи собі.

— Так, він провадив засідання ЦК, — просто сказав Подвойський і зразу ж заклопотано заспішив: — Засідання вже закінчилось, і Ленін зараз уходить. ЦК вирішив негайно заховати Ілліча в найглибше підпілля. Вже все організовано. Він зараз іде… — За дверима в кімнаті загриміли, пересуваючися, стільці: люди зводились. — Ти почекай! — гукнув Подвойський і зник за дверима.

А Коцюбинський так і залишився стояти — з ганчіркою, якою щойно були йому зав'язані очі й рот, розгублений, схвильований — в грудях йому стисло, а серце гупало, як після довгої перебіжки під кулями. Ленін! Тут! За стіною!..

Вузькі двері з кімнати знову прочинились, і на порозі з'явився Ленін. Він швидко підійшов до вішалки в кутку, вхопив кепку, одів її, взяв пальто і почав натягувати на плечі. На Коцюбинського, що так і стояв при порозі, Ленін глянув тільки мигцем: відбувалося у підпіллі засідання Центрального комітету, і, ясна річ, довкола чатували свої товариші. За Леніним зразу вийшов знову Подвойський і причинив за собою двері до кімнати. Він був уже в капелюху й підкочував комір пальта: він мав вийти з Леніним.

Ленін пройшов.

Але коли він був вже біля порога, Коцюбинський не стримався:

— Володимир Ілліч! — сказав Коцюбинський.

Він проказав це неголосно — так, як проказують, коли думка твоя перетворюється в мову сама собою, мимо твоєї волі, але вимовив твердо й настійно — так, коли в слово, в саму інтонацію вкладається пристрасне жадання.

Ленін озирнувся і зразу спинився.

— Здрастуйте, товаришу, — сказав Ленін і простяг руку. — Я не бачив вас при початку. Ви тільки прийшли? Хто ви?

— Член нашої «Воєнки», — пояснив Подвойський, — від комітету сто вісімдесятого полку.

Ленін, не випускаючи руки Коцюбинського, оглянув його швидко з ніг до голови — в очах Ілліча блимнули іскорки веселого кепкування, швидкі смішливі іскорки, так властиві поглядові Ілліча, коли він збирався вимовити щось іронічне.

— Одначе, — сказав Ілліч, — виглядаєте ви непрезентабельно! Очевидно, ви не просто з засідання вашого комітету? — Погляд Леніна ковзнув по одежі Коцюбинського — ладному, добре пригнаному по фігурі, справленому в офіцерській майстерні одягу, тепер зім'ятому, заляпаному брудом, з обірваними погонами. — І, мабуть, не з офіцерського зібрання? — Посмішка зійшла з очей і торкнула губи Ілліча, але зразу ж зникла: Ленін глянув на синець на щоці і ласкаво подивився Коцюбинському в очі.

— Іменно з офіцерського зібрання, Володимир Ілліч! — посміхнувся Подвойський. — Товариш щойно з тюрми: під час демонстрації йому довелося трохи повоювати…

Ленін кивнув. Обличчя його було вже суворе.

— Як ваше прізвище, товаришу?

— Коцюбинський, — сказав Подвойський.

— Ви, здається, хотіли мені щось сказати? — запитав Ленін.

1 ... 232 233 234 ... 242
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мир хатам, війна палацам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мир хатам, війна палацам"