Читати книгу - "Маг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Рим.
Здавалося, Греція віддалилася від мене на кілька тижнів, а не годин. Тут таке саме яскраве сонце, натомість архітектура й мистецтво помітно багатші. Тут значно елеґантніші від греків італійці, на зразок римлян, їхніх предків, носять маску розкоші поверх косметики надто вже розпещених відчуттів — відгороджуються від світла й правди, від свого справжнього «я». А я ніяк не можу примиритися з втратою прекрасної еллінської наготи й людяности. Нудить мене від цих пишних римлян, як і від свого відображення у дзеркалі.
Прилетівши сюди, я рано-вранці встиг на електричку до Тіволі й Альбанських пагорбів, а тоді пересів на автобус і довго їхав до Суб’яко. Перекусивши, пустився гірським шляхом — понад зеленим проваллям. І добрався до вузької безлюдної долини. З її глибини долинали жебоніння струмка й спів птахів. Тут дорога дійшла кінця. Через прохолодний гай падубів стежка привела до вузьких вирубаних сходів, що обвивали круту скелю. Стало видно обитель Сакро-Спеко. Вона притулилася до кам’яної стіни, як ластівчине гніздо, а тому скидалася на грецький православний монастир. Над проваллям мальовничо нависала ґотична лоджія. Під нею в’юнилися невеличкі сільськогосподарські тераси. На внутрішній стіні красувалися вишукані фрески. Прохолода й тиша.
Біля дверей ґалереї сидів старий монах у чорній сутані. Я спитав, чи можна побачитися з Джоном Левер’є — англійцем, який тут знайшов притулок. На щастя, в мене був при собі лист від Левер’є. Старий став уважно розглядати підпис. Коли я вже вирішив, що даремні мої старання, він кивнув і мовчки спустився сходами в нетрі монастиря. Я ввійшов до передпокою, прикрашеного несамовитими мальовидлами. Смерть проколює мечем груди юного сокольничого. А це середньовічний комікс. Ось дівчина чепуриться перед дзеркалом, ось вона лежить у домовині, ось її кості пробиваються крізь шкіру, а ось рештки — голий скелет.
Пролунав сміх. Старий чернець весело докоряв по-французьки молодому. Вони наближалися до мене.
— Oh, si tu penses que le football est un digne sujet de meditation…[256]
З’явився ще один монах. Здригнувшись, я вгадав у ньому Левер’є.
Високий, коротко стрижений, подовгасте засмагле обличчя, окуляри в стандартній британській оправі. Достеменний англієць. Він махнув мені рукою. Мовляв, це ж, мабуть, ви хотіли побачитися зі мною.
— Я Ніколас Ерфе. З Фраксосу.
На його обличчі відбилися водночас здивування, збентеження й досада. Добру хвилину повагавшись, Левер’є подав мені руку. Його долоня була суха й холодна, а моя — розігріта й спітніла після ходьби. Дюймів на чотири вищий від мене, десь на стільки ж років старший, він поводився іронічно й зверхньо, як ото «дід» із «салагою».
— То ви приїхали в таку далечінь?
— Мені було зручно зробити пересадку в Римі.
— Здається, я виразно дав зрозуміти, що…
— Так, але…
Обмінявшись цими уривками речень, ми блідо усміхнулися. Левер’є подивився мені у вічі — підтвердив своє попереднє рішення.
— Боюся, ви все-таки даремно приїхали.
— Правду кажучи, я й не подумав, що ви… — Я кивнув на його сутану. — Мабуть, вам годилося б підписати листа…
— Ваш брат у Христі? — криво всміхнувся він. — Що ж, навіть тут ми боїмося видаватися претензійними.
Левер’є опустив очі. Ми стояли ні в сих ні в тих. Щоб якось позбутися цього зніяковіння, він пом’якшав.
— Гаразд. Раз уже ви тут, покажу вам монастир.
Закортіло відказати, що я не туристом сюди приїхав, але він уже вів мене на внутрішнє подвір’я. Показав традиційних круків та ворон[257], показав священну ожину, що розцвіла трояндами після того, як на неї впав святий Бенедикт. Як завжди, в моєму дуже вже буквальному сприйнятті святість ось такого мордування плоті блідла на тлі картини оголеного чоловіка, який біжить по твердій землі й з розгону скаче в колючий кущ… Я відчув ще більшу пошану до художника Перуджино.
Про літо 1951 року я нічогісінько не дізнався, зате довідався трохи більше про самого Левер’є. У Сакро-Спеко він живе кілька тижнів, а раніше відбував послух в одному зі швейцарських монастирів. Вивчав історію в Кембриджі, вільно говорив по-італійському, «цілком незаслужено вважався» знавцем англійського чернецтва перед Реформацією. Він тому й потрапив у Сакро-Спеко, щоб ознайомитися з документами на цю тему в тутешній славетній бібліотеці. До Греції ні разу не повертався. Левер’є залишився англійським інтелектуалом — свідомим того, що справляє враження перерядженого, маскарадного монаха, ще й трохи гордого з такої ролі. Насамкінець він вивів мене поза монастир. Як і годиться, я захоплювався городами та виноградниками на терасах.
Дійшовши до дерев’яної лави під інжирним деревом, ми сіли. Левер’є й далі відводив очі.
— Ви розчаровані. Але ж я попередив.
— Це ж полегша — зустріти товариша в нещасті. Навіть якщо він німий.
Він задивився понад обсадженою самшитом клумбою на блакитне марево розпеченого сонцем провалля. Було чути шум води десь у глибині.
— Товариша — так. Але не в нещасті.
— Я тільки хотів порівняти наші враження.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маг», після закриття браузера.