Читати книгу - "Святослав"

«У нас кажуть, у цій битві, крім багатьох поранених, вбито було п’ятдесят п’ять чоловік, а найбільше загинуло коней. Але в скіфів більш як двадцять тисяч чоловік загинуло…»[195]

Написавши ці рядочки, диякон Лев сховав свою чорнильницю, витер спітніле чоло й надовго замислився.

Замислимось над цими рядками з історії диякона Льва й ми, читаючи їх через тисячу років.

Після жорстокої поразки на болгарській рівнині ромейське військо не могло зупинитись ні на шляху, що через Адріанополь веде в Константинополь, ні біля Філіппополя й у Месемврії, де посувались угри й печеніги. Як буря, що вириває з корінням дерева, як хмара, що невблаганно посувається й облягає все навкруг, так ішли вперед вої князя Святослава, і розпорошені таксіархії ромеїв не могли їх зупинити.

Тоді в Адріанополі, в домі патрикія Феодора, де імператор Іоанн зупинявся й збирав своїх полководців, ідучи на рать, велить він протовестіарію Мануїлу покликати до нього полководців Варда Скліра, сина його Костянтина, патрикія Петра, начальника метальних машин Іоанна Куркуаса, стратигів Фракії й Македонії.

Імператор накинувся на них, бо вони, мовляв, не виконали його наказу й виставили невеликі засади в час бою на рівнині. Вони ж нібито винні були й у тому, що не зуміли затриматись у Пловдиві й інших городах, бо день і ніч відступають і зараз.

Полководці мовчали. Вони нічого не робили самі, а тільки виконували волю імператора. Але не винуватили й його, бо Іоанн керував усіма битвами так, як веліла досконала візантійська військова наука, з якою вони перемагали в Італії, Єгипті, Азії. У поразці ромеїв винні були тільки руські вої і їхній князь Святослав, що вів бій не так, як передбачали імператор з полководцями, і зовсім не так, як вони б того хотіли.

Через це полководці й мовчали, тільки підпилий Іоанн Куркуас сказав:

– А вже й Константинополь недалеко…

Імператор Іоанн визвірився на нього й на всіх:

– Та невже ж допустимо, щоб Русь вдерлась у Візантію, невже й на цей раз вони з лютим Святославом стануть під стінами священного нашого города?

– Не допустимо! – закричали перелякані полководці. – Веди, імператоре, на бій!..

– Ми станемо, – запалився імператор, – на рівнині біля Аркадіополя, а поперед себе в усіх лісах поставимо засади… Ми негайно пошлемо переодягнутих лазутчиків до Агатополя й за Родосту. Нехай вони вбивають і грабують місцевих жителів – нібито руси – й тим озброюють їх проти Святослава. Ми повинні не допустити їх до Константинополя. Ти, Іоанне Куркуасе, повинен поставити в Аркадіополі метальні машини й залити їх нашим грецьким вогнем…

Імператор не скоро б ще закінчив цю свою промову, але біля дому зупинився гонець з Константинополя, якого всі пізнали по вигляду – гонці імператора носили звичайно легкі шоломи із довгими страусовими перами.

Ставши на порозі, гонець упав ниць, вийняв із схованки й подав протовестіарію, а той імператору, згорнутий пергамент і швидко вийшов.

Імператор сам зняв печаті й розгорнув пергамент. Ступивши кілька кроків уперед до вікна, де було видніше, він уважно прочитав, що там написано.

Але що трапилось із імператором і що написано в пергаменті? Імператор байдуже нібито прочитав, згорнув, поклав його на стіл, потім підняв голову й подивився на полководців. Це був не той імператор, який тільки що кричав про перемогу й обіцяв вести їх на бій. За одну коротку хвилину він зблід, погляд його був не тут, а десь далеко, рука, – це помітили всі полководці, – здригалась.

– Нічого! Нічого! – сам собі, мабуть, сказав імператор. – Пише проедр Василь, – звернувся він уже до полководців, – що з Азії прибуло три легіони, які вийшли з Константинополя й прямують до нас…

Імператор Іоанн хвилинку мовчав.

– Але проедр не поспішає! – сам собі, мабуть, сказав імператор. – Він, либонь, думає, що це великий вихід до Софії, а не поле битви, а у нас… у нас… виходу нема…

Десь далеко гриміла важка хода таксіархій. Іржали коні, сюди, в дім, долітав брязкіт зброї. Все було ніби так, як і до цього, але щось сталось з імператором Іоанном.

Він говорив, він намагався говорити, як і раніше:

– Ми станемо на рівнині біля Аркадіополя… попереду себе пошлемо лазутчиків… Ти, Іоанне, постав свої метальні машини…

Але помітно було, що імператор говорить не те, що думає, трапилось щось, чого він не міг передбачити, і тепер уперто шукає виходу.

І, як це не дивно, а допоміг Іоанн Куркуас, у якого взагалі не було ніяких