Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мені необхідно потрапити до поліції.
— І чому ж це треба?
— Я повинен розповісти їм, що тут відбувалось. Повинен
розповісти всім про скоєні тут злочини.
— Ага, добре, — сказав Еймос. — Агов, Праксе? Впораєшся?
Він вказав дробовиком на предмет, що лежав поруч на
контейнері.
Пракс озирнувся на Еймоса. Він насилу пригадав, де перебуває
і що вони роблять.
— А. Точно.
Однією рукою притискаючи Мей до себе, в іншу він узяв
пістолет Стрікленда і навів його на чоловіка.
— Ні, — не вгавав Стрікленд. — Ви не... ви не розумієте. Я тут
жертва. Я був змушений це робити. Вони мене змусили. Вона
мене змусила...
— Знаєш, — урвав його Еймос, — мож’ я й справді з тих, кого ви
кличете робочим класом. Та це не значить, що я дурний. Ти
один із кишенькових соціопатів «Протогена», і я не куплюся на
твої побрехеньки.
Зі Стрікленда впала маска, і на обличчя вилізла холодна лють.
— «Протоген» помер. Нема ніякого «Протогена».
— Ага, — кивнув Еймос. — Переплутав торгову марку. В цьому
і проблема.
Мей щось промурмотіла, простягнувши руку за вухом
у Пракса, щоб вхопитися за його волосся. Стрікленд ступив крок
назад, стискаючи кулаки.
— Я врятував її! Ця дівчинка жива завдяки мені. Її призначили
для особин другого покоління, а я витягнув її з проєкту.
Я витягнув їх усіх. Якби не я, усіх цих дітей спіткала б гірша
доля, ніж смерть. Гірша, ніж смерть.
— Це все через наше оголошення, так? — мовив Пракс. — Ти
зрозумів, що ми тебе можемо знайти, тож вирішив приберегти
дів чинку з екрана. Ту, яку всі шукають.
— А що, краще я б цього не робив? Усе одно її врятував я.
— Якщо чесно, я вважаю, її врятував капітан Голден. Але
я розумію, про що ти.
Позаду на пістолеті Стрікленда був простий вимикач під
палець. Пракс натиснув його, поставивши на запобіжник.
— Я залишився без дому, — повільно мовив він. — Залишився
без роботи. Більшість тих, кого я знав, або мертві, або розкидані
по системі. Уряд найбільшої з планет заявляє, що я калічив
жінок та дітей. За останній місяць я отримав від абсолютних
незнайомців більше вісімдесяти щирих погроз убивства. І знаєш
що? Мені все одно.
Стрікленд облизав губи, перекидаючи погляд то на Пракса, то
на Еймоса.
— У мене нема причини тебе вбивати. Я повернув собі доньку.
Помста не грає для мене ролі.
Стрікленд глибоко вдихнув і повільно випустив повітря. Пракс
бачив, як чоловік розслабив своє тіло й на кутиках його губ
з’явилося щось на грані полегшення й задоволення. Коли Еймос
вистрілив із автоматичного дробовика, Мей здригнулася, але
продовжувала лежати на Праксовому плечі. Вона не заплакала
й навіть не повернула голови. Руки Стрікленда безладно
обвисли, його тіло повільно опустилося на землю. Те місце, де
у нього раніше була голова, забризкувало стіни світлою
артеріальною кров’ю, і кожна пульсація була слабшою за
попередню.
Еймос розвів руками.
— Або так, — погодився Пракс.
— То у тебе є ідеї, як нам...
У них за спиною відчинився люк, і через нього вбіг якийсь
чоловік.
— Що сталось? Я почув...
Еймос підняв дробовик. Незнайомець дав задній хід і, відступаючи, тонко заскімлив. Еймос прокашлявся.
— Є ідеї, як нам забрати звідси цих дітей?
* * *
Покласти Мей назад у транспортний візок було однимз найважчих рішень у житті Пракса. Він хотів нести її на руках, притискати обличчя донечки до свого. Це первісний інстинкт —
найглибші центри мозку жадали заспокійливого фізичного
контакту. Але його костюм не захистив би її від радіації або
сірчаної атмосфери Іо, а візок може. Він обережно примостив її
до двох інших дітей, а Еймос поклав ще чотирьох у інший візок.
Найменша з них досі була у підгузках для немовлят. Цікаво, чи її
теж забрали з Ганімеда? Візки ковзали по підлозі станції
і гуркотіли тільки тоді, коли перетинали вбудовані рейки.
— Пам’ятаєш, як повернутися на поверхню? — запитав Еймос.
— Думаю, так.
— Док, чуєш? Надягни краще шолом.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі», після закриття браузера.