Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

сукупність окремих індивідуальних дій, спроб одних індивідів виявити вплив на інших індивідів, змінити їх внутрішній світ, їх наміри, дії тощо. Взаємодія індивідів носить особистий і соціальний характер, відображає інтереси особисті та інтереси соціальні. Якщо ж виникає порушення спілкування, виникає і конфлікт — зіткнення інтересів, думок, позицій тощо, і навіть інтимно-міжособовий конфлікт, то важливим є соціально-нормативний аспект, що у випадку втручання громадськості з метою нейтралізації конфлікту, може виявитися вирішальним. У спілкуванні людей важливі: суб’єктивність (реалізація інтересів), реальність (координація шляхом обміну поглядами), нормативність (регулювання загальними нормами).

Індивід, людина зі своїми інтересами, є, насамперед, й учасник спілкування. Чи спілкуються соціальні спільності, об’єднання людей, держави? Звичайно ж, ні. Спілкуються, насамперед, представники соціальних спільностей, об’єднань людей, держав (лідери, кур’єри, посли, президенти тощо), які репрезентують інтереси соціальних спільностей. Їх власні «приватні» інтереси немовби залишаються в тіні й впливають на хід і процеси спілкування опосередковано (наприклад, хабарі службовій особі — результат своєрідного об’єднання загальних і приватних інтересів). Кожний учасник спілкування бачить ситуацію «зі своєї дзвіниці», і стати на точку зору іншого, поділити його позиції не так просто. Необхідні певні навики спілкування, а в більшості випадків — навіть професіоналізм. Особливо важливо фіксувати саме власне бачення ситуації в конфлікті, тому що інше, чуже бачення, певно, буде іншим, можливо, отут-то й суттєвість конфлікту. Звичайно ж, індивід — учасник спілкування з його інтересами (загальними й приватними), з власним баченням ситуації та іншими атрибутами. Індивід — елемент схеми спілкування, що протистоїть іншому індивіду — учаснику спілкування зі своїми інтересами, уявленнями, оцінками подій, зі своїм баченням ситуації тощо. І в конфлікті індивіди виступають опонентами, супротивниками, ворогами тощо. Колективна думка, рішення — результат спілкування індивідів між собою і навколишніми (посередниками, арбітрами, представниками влади, що здійснюють соціальний контроль за спілкуванням тощо).

Аспектами спілкування виступають: суб’єктивність (сфера інтересів), реальність (визначення ситуації) і нормативність (обмеження діяльності). Аспекти спілкування становлять принципи аналізу спілкування, що дають можливість визначення «хворобливого» спілкування, з’ясування суті конфлікту, з’ясування «симптомів» і визначення засобів «лікування». В спілкуванні ж суб’єкти реалізують інтереси, а тому-то повинні скоординувати свою діяльність, виявити обстановку, ситуацію, мати уявлення про реальність тощо. Суб’єктивність передбачає, що будь-якою своєю дією суб’єкт самовиражає себе (дії визначаються, насамперед, ментальністю індивіда, структурою його внутрішнього світу, навіть в умовах зовнішнього насилля). Згадаємо, які різні Джордано Бруно і Галілео Галілей; упертого, непохитного Джордано Бруно спалили на вогнищі, а Галілео Галілей — на суді інквізиції — відрікся від своїх поглядів. У спілкуванні з іншим індивідом індивід репрезентує лише значущі для спілкування інтереси (зубному лікарю скаржаться не на сімейні чвари, а на те, що болить зуб). Та й багато не уявляють себе в ролі директора підприємства, фірми, тому що не можуть виразити себе зі всією концепцією індивіда в ролі керівника. Суб’єктивно особистість не готова взяти на себе ту або іншу роль. Суб’єктивність спілкування — це засіб репрезентації себе. Суб’єктивність зв’язана зі свободою самовираження. Реальність же спілкування індивідів неможлива без створення ними особливої комунікативності реальності. Обидва індивіди — безпосередня реальність. Якщо обидва індивіди обговорюють проблему, як літають відьми — на помелі або в ступі, і якщо обидва індивіди міфологи і для них відьма — реальність, то їх загальна реальність набуває згоди: в фольклорі одних народів відьми літають на помелі, а у інших народів — в ступі. Їх реальність — їх згода. Уявлення про спілкування як про діалог, бесіду, суперечку тощо, тобто у вузькому одноаспектному, одержує назву дискусії. Дискусія — спілкування з метою виявити вплив на переконання учасника, переконати його словами, жестами, прикладами, вчинками тощо. Нормальність — соціальне явище, означає інтерпретацію кожного фактора в спілкуванні, здійснюється з допомогою понять певних соціальних норм. Норми повинні сприйматися справедливими, а часто-густо і універсальними. Нормативність зв’язана з принципом рівності. Якщо ж спілкування нормальне, взаємодії індивідів нормальні, кожний індивід реалізує свої інтереси, упевнений в правоті та діях, то можливе і відвернення конфлікту. Адже основні види спілкування — співробітництво, суперництво, конфлікт. Конфлікт має елементи суперництва, але репрезентує й особливий вид спілкування —«хворобливий» (протиборство). Одноборство може перетворюватися в протиборство (фінальний двобій Гамлета і Лаерта). Конфлікт — таке ж спілкування, де з’ясовуються непогодженість дій людей, що піклуються про свої інтереси. Співробітництво, суперництво — здорове спілкування, а конфлікт — нездорове.

Порушення спілкування між індивідами, спільностями людей мають характер обмеження особистої свободи (суб’єктивність), нерозуміння, дисонанси консенсусу (реальність), порушення рівності, кривди (нормативність) тощо. Суб’єктивність конфлікту відображає прагматизм, тобто заперечення об’єктивної істини, зв’язані з бажанням, наміром, метою певної особистості, включаючи і її орієнтації на допомогу і чекання допомоги від інших. Прагматичні порушення зв’язані з усвідомленням несумісності інтересів, що виступають передумовою конфліктів. Реальності конфлікту відображають комунікативний аспект, визначальний взагалі, необхідність виявлення позиції інших, можливостей допомоги, пояснення своїх інтересів і сподівань, зв’язаних з участю інших в реалізації таких інтересів. Комунікативні порушення зв’язані з деформаціями інтересів реальності. Якщо прагматичні порушення зв’язані з усвідомленням несумісності інтересів, то вони є передумовою конфліктів. Комунікативні порушення зв’язані з ускладненням взаєморозуміння. Легітимні порушення зв’язані із загостренням почуття справедливості, і можна вважати, що у відносинах одного з іншим виникли елементи кривди. Прагматичні порушення можуть висловлюватися боязню, що інший, ставши байдужим до інтересів інших або навіть прагнучи заважати їм, піклується про свої інтереси на шкоду іншим тощо. Індикатор легітимного порушення — почуття кривди. Людина переоцінює іншого, навіть самого близького йому друга, — людини безчесної, підлої тощо. Нормативність конфлікту відображає легітимний аспект, зв’язаний з виправданням поведінки індивіда з позицій соціуму. Виправдання може бути етичним, юридичним тощо.

Конфлікт формується й на рівні індивідуумів, окремих груп, і на рівні держави та суспільства. Якщо конфлікт виникає в сім’ї, то дуже складно виділити в чистому вигляді, власне, політичні мотиви суперечностей, та й тяжко нав’язати політичні інтереси, що реалізуються на рівні суспільства й держави. Однак політична ворожнеча або згода між окремими людьми не обов’язково допускає наявність взаємних емоційних симпатій або антипатій. В житті люди можуть бути друзями, але в політиці займати протилежні позиції, а політичні союзники — особисті вороги, недруги. Об’єднані єдиним політичним інтересом індивідууми у складі соціального співтовариства, групи необов’язково керуються почуттям особистої ненависті до окремих індивідів, тотожних у складі протилежного за інтересами співтовариства або групи. Форми політичної поведінки індивіда, його інтереси в ситуації конфлікту визначає саме загальний інтерес. Особливо повчальний крайній прояв суперечностей в конфлікті — війна. Тут людина особливо жорстко залежить від внутрішньої логіки самого конфлікту, перетворюючись, незважаючи або навіть всупереч своїм особистим інтересам і настроям, в заручника