Читати книгу - "Поетика"

24

3 Драма (від грецького слова «дія», «дійство») — один із трьох літературних родів (епос, лірика, драма), який розвинувся у стародавній Греції після епосу і лірики і досяг свого апогею у V ст. до н. е. у творчості Есхіла, Софокла, Евріпіда, Арістофана та інших. Крім поем Гомера, аттічне драматичне мистецтво становить найбільший вклад греків у світову літературу. Драма як літературний рід у стародавній Греції мала три основні види: трагедію, комедію і сатирівську драму. Суть драми, за Арістотелем, полягає в тому, що наслідування в ній здійснюється дією, а не розповіддю.

25

4 Дорійці — грецьке плем’я, яке населяло на материку весь Пелопоннес, Епір, Акарнанію, Етолію, із островів — Кріт, Кіферу, Мелос, Родос, Кос та південно-західне узбережжя Малої Азії. Найбільш відомими з дорійців були лакедемоняни (спартанці).

26

5 Мегарці — жителі Мегар — значного торговельного центра на Корінфському перешийку. Демократична влада встановилась у Мегарах після вигнання тирана Феагена (біля 590 р. до н. е.). з Мегар походив один з найвидатніших грецьких комедіографів Сусаріон, якого деякі античні вчені вважали творцем комедії. Мегарська комедія була надзвичайно примітивна, складалася, треба припускати, з невеликих жартівливих сценок. Цей мегарський фарс переніс близько 580–570 pp. до н. е. до Афін згаданий вище Сусаріон.

27

6 Епіхарм (близько 540–450 pp. до н. е.) — найвидатніший представник сицилійської комедії, яка передувала стародавній аттичній комедії, автор комедійних творів на міфологічні та побутові теми. До наших часів дійшли лише заголовки та незначні уривки (найбільший фрагмент зберігся з п’єси «Одіссей-перебіжчик»).

28

7 Хіонід і Магнет — найдавніші афінські комедіографи, літературна діяльність яких припадає на першу половину V ст. до н. е. За свідченням Свіди, Хіонід почав ставити на сцені свої п’єси за 8 років до Саламінської битви, тобто в 488 р. до н. е. Магнет здобуває перемоги, починаючи від 472 р. до н. е. Твори жодного з них не дійшли до нашого часу.

29

8 Цей аргумент не витримує критики, тому що і в аттичному діалекті назване дієслово вживається в значенні «робити, творити, чинити». Зустрічається воно і в «Поетиці» Арістотеля у розд. XXII. Та й інші аттичні автори, як Есхіл, Софокл, Евріпід, Арістофан, Фукілід, Платон, його вживають.

30

1 Можливо в цих рядках міститься прихована полеміка Арістотеля з поглядами його вчителя Платона, який заперечував пізнавальну цінність мистецтва, в той час як Арістотель визнавав за мистецтвом, зокрема за поезією, велике пізнавальне значення.

31

2 Думку Арістотеля про те, що люди з приємністю дивляться на найточніше відображення того, на що в дійсності дивитись неприємно, поділяють й інші античні автори, наприклад Плутарх у творах «Про слухання поетів» (розд. 3) та «Застольні проблеми» (V, І).

32

3 Гімн в античності — культова хвалебна пісня на честь бога або героя. До нас дійшов збірник гімнів на честь Аполлона, Афродіти, Гермеса, Деметри, Діоніса і Пана. Є підстави автором його вважати Гомера.

33

4 Енкомій — жанр хорової лірики, гімн на честь певної особи.

34

5 «Маргіт» — жартівливий епос про героя-дурника, який завжди діє невлад; автор цього твору невідомий. Ймовірний час написання — VII ст. до н. е. Твір написаний дактилічним гекзаметром впереміж з ямбом. Герой поеми Маргіт (сама назва означає «дурник»), син багатих батьків, «знав багато речей, але все знав погано». Боги не дали йому вміння ні копати, ні орати, і все, за що б він не брався, виходило в нього невдало. Стародавні греки автором «Маргіта» вважали Гомера. Арістотель теж помилково приписує цей твір Гомерові. До наших часів «Маргіт» зберігся у невеликих фрагментах. Оскільки автор глузував із свого героя, Арістотель вбачає в цьому творі давній зразок комедії.

35

6 Арістотель виводить назву «ямб» від грецького дієслова «висміювати, глузувати». Інші античні філологи виводили її від імені Ямби, міфічної служниці елевсінського царя Келея, яка своїми жартами зуміла розсмішити навіть Деметру, засмучену зникненням дочки Персефони, яку викрав і взяв собі за дружину володар підземного царства Аїд. Найвидатнішими представниками античної ямбографії були до Арістотеля Архілох, Семонід Аморгський і Гіппонакт.

36

7 Історично у всіх народів світу драма виникла з обрядових дійств. Грецька драма і театр розвинулися із землеробських свят на честь бога Діоніса. На цих святах хор переряджених селян і заспівувач виконували дифірамб — хвалебну пісню, в якій славили Діоніса. Вже на цій стадії дифірамб містив у собі елементи діалога і примітивної театральної дії, поєднаної з танком, співами і пантомімою. З хору виділився згодом окремий виконавець — актор. Цей факт сприяв дальшому розвиткові драматичної дії і виникненню літературного жанру трагедії.

37

8 Фалічні пісні — пісні, що виконувались у процесіях на честь богів плодючості, особливо Діоніса. Під час таких процесій учасники розігрували глузливі мімічні сценки, пускали непристойні дотепи на адресу окремих осіб. Усі ці ігри і пісні повинні були забезпечити перемогу продуктивних сил природи. Думка Арістотеля про те, що трагедія бере свій початок з фольклору, з ігор та пісень на святах родючості, цілком відповідає дійсності.

38

9 Есхіл (525–456 pp. до н. е.) — видатний старогрецький драматург, «батько трагедії» (Енгельс). Із 90 його п’єс до нас дійшли в повному вигляді 7: «Благальниці», «Перси», «Семеро проти Фів», «Прометей закутий» та трилогія «Орестея» («Агамемнон», «Хоефори», «Евменіди»). П’єси Есхіла відзначаються глибиною думки і гостротою проблематики, урочистим стилем, монументальністю образів, з яких особливо популярним став образ Прометея. Велика була новаторська роль Есхіла в трагедії: він запровадив другого актора, що сприяло посиленню драматичної дії, зменшив хорові партії. Йому приписують введення розкішних костюмів для акторів, масок, котурнів, вдосконалення сценічної апаратури.

39

10 Запровадження Софоклом третього актора сприяло урізноманітненню драматичної дії і завершило розпочату Есхілом справу перетворення трагедії з ліричної кантати в драму, в центрі якої було зображення людей, їх вчинків і конфліктів між