Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я відчув, як холодний піт проступав на моєму лобі, і моє серце почало битись швидше. Скочив на ноги, не в змозі приховати своє занепокоєння.
——— Я не хочу йти до Пекельного лісу! — майже викрикнув я, відчуваючи, як холод пробирався до самого серця.
Від однієї лише думки про цей ліс мене охопив жах. Це було місце, куди я ніколи не хотів потрапити, і перспектива опинитися там наводила на мене паніку. Хоча я навіть не міг пояснити: чому?
Ніка підняла очі від своєї невидимої мапи і подивилася на мене з легким здивуванням. Обличчя враз стало м'якшим, і вона кивнула, наче розуміла моє занепокоєння.
——— Гаразд, — сказала вона спокійно. — Підемо до храму.
Її рішення було для мене справжнім полегшенням. Я вдячно подивився на неї, відчуваючи, як страх поступово відступав. Але коли я вже збирався сісти назад, сподіваючись на короткий перепочинок, усе знову змінилося.
Раптом Ніка встала і я помітив подив в її очах.
——— Здається, хтось прийшов, — сказала вона тихо.
Потім зробила кілька кроків вперед і махнула рукою в повітрі так, наче відчинила якісь невидимі двері. Після цього я побачив, як її погляд миттєво став холодним, а обличчя зблідло, ніби вона побачила щось жахливе, що змусило її кров застигнути.
——— Богдане, що з тобою? Що сталося? Чому в тебе розбитий ніс?
Ці слова були для мене, немов холодний душ. Що вона побачила? Що він відповів їй? Я не бачив його, але всередині все наче стиснулось. Увесь мій світ звузився до однієї єдиної думки: щось пішло не так.
Холодний піт почав знову збиратися на моєму лобі. Кожна крапля здавалася важкою і холодною, як свинець. Я відчував, як моє тіло почало трястися. Кожен м’яз напружився. Особливо після того, як вона різко повернулась і вказала рукою в мій бік:
——— А це тоді хто?
Після цього вона зникла так само раптово, як і з'явилася. Відчуття безпорадності накотилось на мене хвилею. Ноги підкосились. Впав на землю, опустивши голову.
——— Господарю! Господарю! — схвильовано підбігли до мене пети. — З вами все гаразд?
Ні, зі мною не все гаразд… Світ навколо мене наче розвалювався, і я не знав, як його зібрати знову. Всі ті питання, що крутилися в моїй голові, здавалося, тиснули на мене, не даючи зосередитися. Мій розум був захоплений хаосом.
Я підняв очі, відчуваючи, як тягар тривоги давить на мене з кожною секундою, і запитав:
——— Хтось з вас знає, де знаходиться Храм вітрів?
Хоча це вже не мало ніякого значення. Напевно, саме зараз Ніка розповідала йому про все, що сталося в грі за останні три дні. І коли вона припинить говорити, він вирішить перевірити все особисто і візьме контроль над моїм тілом. А що робитиме потім? Що станеться після того, як він увійде у гру? Чи побачить мій коментар, який я залишив йому? А навіть якщо і побачить, то як відреагує? Залише мені повідомлення чи відправить запит до технічної підтримки, щоб анулювати все?
І чому він прийшов з розбитим носом? Що взагалі відбувалося в його житті останні три дні? Чому він з'явився в такому стані? Чим займався увесь цей час? Чи захоче грати після всього, що сталося?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вʼячеслав, Ірина Скрипник», після закриття браузера.