Читати книгу - "Катастрофа для мільйонера, Альма Лібрем"

Кирило зітхнув. Він розувся нарешті сам, тоді жестом дозволив мені пройти вглиб квартири і досить спокійно зазначив:

— Я задоволений тим, як все вийшло. Звісно, ситуація дещо незручна, якщо врахувати той факт, що ти не вагітна, але ми з Наталею… Непогано викрутились з ситуації.

— Ага. А мені тепер з неї як вийти? Я вагітна і заручена! — я продемонструвала йому палець з перстнем. — Цікаво, як мені потім викручуватись і доводити, що це все неправда, і насправді я анітрохи не чекаю від тебе на дитину? М?..

— Ну, не бурчи, — гмикнув Кирило. — Я знаю, як можна це виправити.

— Як?

— Швиденько зачати дитину, а потім ще й одружитись. І все. Твою репутацію, Катастрофо, врятовано, ти порядна заміжня жінка і матір. Терміни… Ну, можна трішки підшаманити.

— Я не народжуватиму дитину на сьомому місяці тільки тому, що тобі встрелило це так прикрити.

— Тобто, завагітніти від мене ти цілком згодна?

Я ледь не захлинулась обуренням. Підловив. Підловив, зараза така, на слові!

Кирило підійшов до мене впритул.

— То що?..

— Ну, звісно, згодна, ти багатий, симпатичний, — вирішила не здаватись я і боролась до останнього за власне правило на самовираження.

І на ляпання дурниць язиком.

— Хто б це не хотів від тебе дитину мати, — продовжила впевнено. — Тим паче, в законному шлюбі! А що терміни не сходяться, ну, завжди можна сказати, що це була хибна вагітність…

— Класна ідея. Хибна вагітність, потім справжня.

— Йой. Це ж можна сказати, що вона просто хибна, — дійшло до мене нарешті. — Промахнулась з тестом, та й усе. Сходила на УЗД, а там порожньо. А потім ти скасував весілля, бо воно було по зальоту…

— Повернувся до холостяцького життя, жив довго і щасливо і помер одного дня, самотній, мов пугало на городі, — підсумував Кирило. — Але насправді я б не став скасосвувати весілля. Нащо? Що ми, дитину не народимо?

Я кліпнула.

— Що ти таке мелеш?

— Кажу, що весілля скасовувати не обов’язково. Обручка тобі шикарно підійшла, та й взагалі.

— Начальнику, — примружилась я, — з якої висоти ти впав? Скільки разів? Сильно голову забив?

Кирило розреготався.

— Моя голова ціла-цілісінька, — заявив він. — І я сам в повному порядку, Лесю. Просто я хочу сказати, що з Наталкою я б не одружився, бо ми різні люди. А от з тобою — схожі.

— Однаково придуркуваті?

— Це важливий критерій! Отже, точно можемо зійтись.

Я затамувала дихання. Невже це…

— Ти мені дуже подобаєшся, — продовжив Кирило, підтверджуючи мою здивовану думку і показуючи, що це таки справді замайоріло десь на горизонті справжнє кохання, хай, можливо, і дуже коротке. — Можливо, ми почали не дуже добре, і продовжили теж так собі, але останнім часом я тільки про тебе і думаю. Не впевнений, що треба так швидко одружуватись, але зустрічатись… я б почав.

— І я, — озвалась я тихенько, хоча взагалі-то все життя планувала, що нарешті заткнусь, коли мій прекрасний принц розповідатиме мені про те, як він мене кохає. — Ти, звісно, самодур, Кириле, паскудник і взагалі…

— Дякую на доброму слові.

— Але харизматичний. Мені навіть борода твоя подобається, — закінчила я. — Тож… Я згодна з тобою зустрічатись.

— А заміж за мене вийти?

— Я ще не знаю, який ти у ліжку!

Знов не встигла прикусити язика. Зіщулилась, майже чекаючи, що чоловік зараз вибухне обуренням… Але ні. На мій подив, він нахилився до мене впритул і поцілував. Це він так показує, що я йому подобаюсь? Чи, можливо, просто затикає мені рот? А! Плювати! Принци зустрічаються лише раз у житті.

Тож я відповіла на поцілунок і притиснулась до нього, показуючи, що готова переходити до практичних експериментів. І Кирило зрозумів мене правильно…