Читати книгу - "Маша, або Постфашизм"

на кожну людину вже до кінця III тисячоліття припадало до тисячі рабів (що стали на той час вже сторами). Цивілізація різко була відкинута назад, до основ життя явного (а не прихованого) рабовласництва. Від індустріальної епохи залишилися тільки спеціально збережені заводи-музеї, музеї різних заіржавілих апаратів, що їх придумали протягом трьох століть: у ХIХ-ХХI віках. Ці музеї вражають нашу уяву й сьогодні. Індустріальна цивілізація здається нам жахливою. Жахливою нісенітницею.

Хай там як, а з нею було покінчено. Людина знову знайшла себе: в дозвіллі, в достатку і в єднанні з природою. І вперше — здобула спокійну совість (бо вперше оперлася у своєму щасті не на працю людини). Щоправда, виросла ця нова, сьогоднішня, людина на ґрунті, здобреному перемеленими кістками, кров’ю та гноєм. І фашисти були тими брудними (і жахливими) виробниками та розкидачами гною, без яких не з’явився би благодатний ґрунт. Згадуючи їхні злодіяння, ми переживаємо невимовний жах. Вигляд гною завжди викликає огиду. І все ж ми — такі чистенькі перед совістю (не ми ж зменшували кількість людей і виводили сторів), — виросли на брудному і смердючому ґрунті, створеному ними. Від цього нікуди не втечеш. Ми, ми всі — діти цих справжніх нелюдів. Діти і правнуки фашистів. Хоча не тільки їх.

І ось Б. Соловйов разом зі своєю партією пропонує нам переглянути наші витоки, наше життя, основи нашого існування. Він хоче «пробудити в нас совість», тобто вибити нас з упевненості, що ми чисті перед совістю. Для цього він хоче змінити нашу свідомість, збудувавши нову свідомість на ґрунті тих випадкових почуттів, які виникають іноді у нас на мить, коли ми вбиваємо тварину. Пан Б. Соловйов хоче зупинити мить і розглянути її в мікроскоп. Він хоче перетворити мить — мить мимовільної огиди та здригання — на вічність, на цілий світ. Він хоче, щоб ця мить (одна мить!) визначала весь наш світ. Щоб добити нас остаточно, він проводить аналогію з фашистами, які теж «ігнорували мить», «придушували дурну душу», вбиваючи вже не тварин, а людей. Він хоче пере­конати нас у відсутності принципової різниці між одним придушенням та іншим придушенням. Одне придушення переходить в інше і навпаки: з м’ясників виросли фашисти, з фашистів виросли м’ясники.

Однак запитаємо пана Б. Соловйова: де він бачив ідеал на Землі? Чому він, бентежачи наші думки та почуття, не договорює до кінця? Про те, що ідеал означає смерть і кінець існування людини? Що людину задумано як істоту, яка експлуатує та поїдає інших істот? Що вона може бути «благородною» лише в тому сенсі, що може відмовитися від експлуатації іншої людини, замінивши її експлуатацією тварини або машини? Але машинізація життя — це, як ми бачили, глухий кут і той самий кінець людини. Тоді залишається тварина. Але і цей ґрунт хоче вибити людині з-під ніг пан Б. Соловйов! Чи розуміє шановний консервативний гуманіст, що в такому разі сама людина повинна перетворитися... в тварину. В тварину, яка день і ніч фізично працює, порпається в землі, в страху перед голодом і холодом? Чи розуміє пан Б. Соловйов, який закликає пожаліти сторів, що в такому разі (за відсутності машин і рабів) скасовується культура? Бо для розвитку людини, для піднесення її думок і почуттів, потрібні дозвілля та матеріальні умови. Чи розуміє пан Б. Соловйов, що людина без культури, без вищого, власне людського, — вже не людина (тоді за кого ж він бореться?)? Чи шановний філософ вважає, що ті люди, які відвідували в далекому минулому храми і концертні зали, які писали музику для тих храмів, могли б це робити, якби хтось інший не забезпечував їм у цей час мінімуму (не говоримо вже про максимум) їхнього існування? Людина закінчиться, якщо на неї ніхто не буде працювати. У минулі часи жоден юнак не здобув освіти, якщо не було кому на нього працювати: якщо то були не раби, то родичі. У такому випадку, щоби жити, він повинен був сам копатися в землі, вдаючись до допомоги хіба що коня. Може, завдяки цьому коню він ще мав трохи вільного часу, щоби подивитися на захід сонця і сходити хоча б до церкви. Але гуманний пан Б. Соловйов хоче відібрати у нього і цього коня! Нехай, отже, він сам стане конем цей великий композитор чи художник, який не відбувся? Бо, якщо не можна мучити й експлуатувати «тварину», хто ж тоді буде тягти плуга?

Тепер щодо вегетаріанства. Медики вже давно довели, що вегетаріанство — це міф. Тобто вегетаріанство без шкоди для людини. Виходячи з того ж ідеалу, хотілося би бачити людину «благородною». Яка нікого «не експлуатує», нікого «не поїдає». Але очевидно, що впродовж тисячоліть людина їла інших живих істот не через свою «аморальність», а тому, що така будова її організму. Відомо, що організм людини вимагає м’ясної — тваринної — їжі, й нерозумно було би заперечувати цей само собою зрозумілий факт. І тигра можна довести до того, що він буде їсти хліб і воду (щоб не померти з голоду). Але не можна ж на цій підставі стверджувати, що для тигра м’ясна їжа зовсім не обов’язкова і що він може стати вегетаріанською твариною.

Я розумію, про що готовий запитати мене пан Б. Соловйов: «Отже, нехай людина буде тигром? Звіром?»

Ось ми й підійшли до найголовнішого. В історії людства були мільйони мислителів. Але всі вони, незважаючи на несхожість один на одного, належали до одного з двох таборів. Або це був табір «ідеалістів», або табір «реалістів». Ті, які виходили з ідеалу, не зважали на дійсність, ігноруючи тілесність людини. Ті, які виходили з реальності, визнавали тілесність людини як незаперечний факт, з яким не можна не рахуватися.

До першого табору належать як Христос, як борці за «неексплуатацію людини людиною», так і вегетаріанці, борці за «непоїдання живих істот». Сюди ж належать, до речі, й більш радикальні гуманісти — борці за «непоїдання рослин», про яких ми знаємо менше, бо це була секта (вона існувала недовго, в ХХV столітті), що стверджувала, нібито рослини теж мають почуття, «душу» (хай і примітивну). Неважко здогадатися, чому ідеї секти не набули широкого розповсюдження. Через цілковитий ідеалізм. Якщо зважити на те, що члени секти були, звичайно ж, іще й вегетаріанцями, то чи можемо ми дивуватися, що всі вони повмирали незабаром голодною смертю? «Щоби залишитися людьми»!

Тож ось він, наочний приклад ідеального шляху. Ідеал, доведений до кінця, є несумісним із життям. Якщо розвинути в собі всі «людські», «вищі», почуття (члени згаданої секти жорстоко страждали, поїдаючи «життя рослин»), то не можна жити. Чи не тому Христос не довів до кінця людського