Читати книгу - "Усі їхні секрети, Марта Кейс"

— Так! Сама за ним дивись! — Володя у всьому копіював старшого товариша.

— Я хочу з тобою, — почав канючити Мишко.

Дана неабияк образилась на друзів. Вона не могла взяти брата з собою. Він би тільки заважав, а ще – міг вибовкати комусь її секрет. Інколи вона злилась на Мишка, відчуваючи, що він краде її свободу. Хлопчик увесь час ходив за сестрою, ніби хвостик. Навіть в школі він майже не мав друзів, на кожній перерві Мишко прибігав до Дани. Однокласники кепкували з дівчини й це змушувало її проганяти брата. Він ображався на неї, а потім вони мирились і все повторювалось.

— Будь вдома! — суворо наказала Дана.

— Ні! Я піду з тобою! — не вгамовувався Мишко, на його очах з’явились сльози.

— Пограймо в хованки? — схитрувала дівчинка. Цей трюк часто рятував її від надокучливого хвостика.

— Я ховаюсь, а ти – лічиш. — радісно прокричав Мишко і дременув з місця. Вона дивувалась тому, як легко він вірив їй.

— Один… Два-а-а… Три-и-и…

Дана голосно лічила, а сама тим часом намагалась обережно прослизнути надвір. Зачинивши двері, дівчинка вхопила велосипед і кинулась чимдуж крутити педалі. Вона поспішала до Тимура і думала лиш про одне: який же подарунок він їй приготував?

Перед тим як звернути до лісу, Дана обернулась. Її велосипед різко загальмував. Позаду мчав Мишко. Він досі їздив на велосипеді з допоміжними колесами. Дана намагалась зняти їх, але брат навідріз відмовлявся кататись як дорослий. Вона несамовито розізлилась на нього. Їй хотілось дати добрячої прочуханки Мишку.

І сталось те, про що вона ніколи й нікому не розповідала. Дана намагалась вирвати згадку про ту розмову з власної пам’яті. Хіба могла хоч одна душа жити із таким тягарем?

— Ти що тут робиш? — гнівно спитала дівчинка.

— Я хочу з тобою кататись, — підсміюючись, мовив хлопчик і в його маленьких очах затанцювали бісики.

— Повертайся додому! Йди геть! — заверещала Дана. У той момент він смертельно набрид їй.

— Не піду! — заверещав Мишко. — Не піду!

— Я кому сказала? — злісно запитала сестра і підняла з землі товсту суху гілку. Вона ніколи не погрожувала йому, але тепер щось змінилось. Вона відчувала, що стає інакшою.

— Ти зла! Я тебе не люблю! Не хочу з тобою дружити… — на останньому слові його голос зірвався на ридання і він поїхав геть.

Дана дивилась брату вслід, аби переконатись, що він більше не стежитиме за нею. В серці щось зойкнуло, коли Мишко заплакав, але він так сильно розлютив її, що вона проігнорувала щемливе почуття. Якби ж тільки Дана знала, що ці слова стануть останніми в житті брата. Вона мільйон разів мріяла повернути час і взяти його з собою. Але єдине, що назавжди залишилось поруч із нею – це почуття вини.

Дана добре пам’ятала, що в той день на ньому була жовта курточка, в ній він нагадував курча. В пам’яті назавжди закарбувалась жахлива картина, коли вона побачила його востаннє. Мишко лежав у неприродній позі: його руки розпласталися по землі так, наче їх хтось вирвав з суглобів. Вона оніміла на довгих чотири місяці після того, як побачила його обличчя. Маленьке дитяче личко розпухло від синців і крововиливів. Хтось перетворив дитину на боксерську грушу і не залишив на ньому живого місця. І жовта курточка знов занурила Дану у страшні спогади.

Вона не могла повірити, що все те скоїв Тимур. Але всі навколо звинувачували хлопця. Дана підслуховувала розмови дорослих, які один з поперед одного стверджували: яблуко від яблуні недалеко впало. Про сім’ю Тимура почали складати жахливі легенди, які могли б хоч якось пояснити його вчинок. Це те, чого завжди прагнуть люди – пояснити все зло, що коїться у світі та переконатись: вони ніяким чином не накличуть на себе схожу біду.

Дана нарешті підвелась і поглянула на годинник. З хвилини на хвилину міг повернутись Олег. Розповідати йому про все, що сталось – не було бажання. Та й що він міг вчинити з тим кошмаром, який розгортався навколо них останніми днями? Дана відчувала, що має сама в усьому розібратись. І в першу чергу вона мала взятись за смерть Володі. Вона ж бо йому винна хоча б це. Якщо не змогла допомогти другу при житті, то очистить його добре ім’я після смерті. Крім того, Дана хотіла дізнатись, чи насправді тримала сьогодні в руках курточку Мишка. Чи це був лише жорстокий жарт від того, хто знав усі подробиці звірячого вбивства її брата.

Та найголовніше: вона мала зайняти себе чимось важливим, аби знов не втратити здоровий глузд і не потонути в морі печалі. Дана надто довго боролась за те, щоб хоч п'ятнадцять хвилин після пробудження почуватись звичайною щасливою людиною. Рівно до того моменту, доки спогади не наздоганяли її.

Вона повернула записку назад до кишені курточки. І прибрала все у гардеробну, ховаючи свою таємницю якнайдалі від чоловіка. Дана стерла у додатку відео з камери спостереження. Це було надто ризиковано, Олег міг спіймати її на гарячому. Проте вона мала чіткий план, для реалізації якого потребувала повної свободи. А за неї доводилось чимось платити.

Олег повернувся пізно. Велика стрілка годинника втекла далеко за дванадцяту. Дана чула обережні кроки й шум води в душі. В таку пору він пробирався додому, наче злодій. А на ранок був енергійним та щасливим. Дана давно зрозуміла, що найбільше задоволення чоловік отримує від роботи та не намагалась конкурувати з його єдиною пристрастю.