read-books.club » Фантастика » Зламані янголи 📚 - Українською

Читати книгу - "Зламані янголи"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зламані янголи" автора Річард К. Морган. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 129
Перейти на сторінку:
у нас є близько хвилини безпечного доступу до вмикання й запуску стеження. Тому, коли оцей лічильник покаже п’ятдесят секунд, вимикайте все. Це лише ІтаО втрат, але на максимумі ми все одно доб’ємося швидкості близько тридцяти п’яти до одного в реальному часі. Трохи більше, ніж півгодини, але цього має бути достатньо.

— Що ви збираєтеся з ним робити? — спитала з невдоволеним виглядом Вардані.

Я потягнувся по шапочку.

— Нічого. Часу немає. Я з ним просто поговорю.

— Поговорите?

В її очах спалахнуло дивне світло.

— Часом, — відповів я їй, — цього вистачає.

Вступ вийшов нелегким.

Ідентифікація та оцінка втрат — відносно новий інструмент у військовому обліку. У нас під Інненіном його не було: прототипи відповідних систем з’явилися вже після того, як я звалив з Корпусу, та й тоді вони ще не одне десятиліття були не по кишені нікому поза елітними силами Протекторату. Дешевші моделі вийшли років із п’ятнадцять тому, неабияк обрадувавши військових аудиторів по всіх усюдах, хоча їм, звісно, ніколи не доводилося користуватися цією системою. ІтаО зазвичай виконують фронтові медики в намаганні витягнути мертвих і поранених, часто під обстрілами. За цих обставин перехід плавного формату, як правило, вважається своєрідною розкішшю, і та установка, яку ми визволили зі шпитального шатла, однозначно була простенька.

Я заплющив очі в кімнаті з бетонними стінами, і мене від входження вдарило по потилиці, наче під час тетраметового кайфу. Пару секунд я стрімко потопав у океані завад, а потім вони стихли, і їм на зміну прийшло безмежне поле пшениці, неприродно застигле під надвечірнім сонцем.

Щось сильно вдарило мене в підошви, підкинувши вгору, і я опинився на довгому дерев’яному ґанку, що виходив на поле. За мною був будинок, якому належав цей ґанок, одноповерховий і з дерев’яним каркасом, явно старий, але надто ідеально оздоблений як споруду, що пережила реальне старіння. Усі дошки стикалися з геометричною точністю, і я ніде не помітив якихось ґанджів або тріщин. Здавалося, саме щось таке може вимріяти ШІ з архіву зображень, і, мабуть, саме так це і з’явилося.

Тридцять хвилин, нагадав я собі.

Час Ідентифікувати та Оцінювати.

Природа сучасних військових дій така, що від загиблих вояків часто залишається не надто багато, і це може ускладнювати життя аудиторам. Деяких вояків завжди буде варто переносити до нових чохлів: досвідчені офіцери — це цінний ресурс, та й рядовий на будь-якому рівні може мати вкрай важливі спеціальні навички чи знання. Проблема полягає у швидкій ідентифікації цих вояків і відділенні їх від рядових, які часто не варті витрат на новий чохол. Як це виконувати у верескливому хаосі зони бойових дій? Штрих-коди згоряють разом зі шкірою, жетони топляться або ж їх недоречно розносить осколками. Часом можна застосовувати сканування ДНК, але це хімічно складно, важко здійснити на полі бою, а деякі особливо небезпечні різновиди хімічної зброї повністю зводять результати на пси.

Навіть гірше: ніщо з цього не підказує, чи лишається вбитий вояк психологічно придатним для повторного зачохлення. Те, як людина помирає — швидко, повільно, сама, з друзями, в муках чи одурманеною, — неодмінно впливає на рівень травми, яку вона переносить. Рівень травми впливає на придатність до бойових дій. Те саме стосується історії переходу до нових чохлів. Якщо надто швидко змінити забагато нових чохлів, виникає синдром повторного перечохлення, який я попереднього року бачив у сержанта-підривника Клину, якого зайвий раз витягнули. На дев’ятий раз від початку війни його завантажили у свіжоклонований двадцятирічний чохол, а він сидів у ньому, як мала дитина у власному лайні, незв’язно репетуючи та ридаючи між нападами самоспостереження, під час яких він оглядав власні пальці, наче непотрібні вже йому іграшки.

Йой.

Суть у тому, що це неможливо перевірити хоч із якоюсь точністю за понівеченими та обпаленими рештками, які часто-густо лишаються медикам. Втім, на щастя для бухгалтерів, технологія кортикальної пам’яті дає можливість не лише ідентифікувати та мітити окремі втрати, а й з’ясовувати, чи не перетворилися вони на невиліковних буйних божевільних. Мабуть, для чорного ящика розуму немає надійнішої схованки, ніж усередині хребта, просто під черепом. Навколишня кістка сама по собі відзначається неабиякою стійкістю до ушкоджень, а на той випадок, якщо старої доброї еволюційної інженерії виявиться замало, у виготовленні кортикальної пам’яті використовуються чи не найтвердіші штучні речовини, відомі людству. Можна повністю очистити пам’ять струменем піску, не боячись її пошкодити, підключити її вручну до генератора віртуального середовища, а тоді просто поринути слідом за піддослідним. Потрібне для всього цього обладнання вміщається у велику сумку.

Я підійшов до бездоганних дерев’яних дверей. На мідній табличці, закріпленій на дошках біля них, було викарбовано восьмизначний серійний номер і ім’я: Ден Чжао Цзюнь. Я повернув ручку. Двері безшумно гойднулися всередину, і я ввійшов у чисте, наче в лікарні, приміщення, в якому найбільше простору займав довгий дерев’яний стіл. Трохи збоку, навпроти каміна, в якому потріскував невеликий вогонь, стояла пара крісел з подушками гірчичного кольору.

У віддаленому кінці кімнати були двері — мабуть, до кухні та спальні.

Він сидів за столом, затуливши голову руками. Вочевидь, не почув, як відчинилися двері. Установка мала підключити його за кілька секунд до того, як впустити мене, тож у нього, ймовірно, була пара хвилин на те, щоб відновитися після початкового шоку прибуття і зрозуміти, де він. Тепер він просто мав із цим змиритися.

Я м’яко кашлянув.

— Добрий вечір, Дене.

Він підняв очі й, побачивши мене, опустив руки на стіл. З нього полився стрімкий потік слів.

— Бляха-муха, чуваче, нас підставили, це була підстава. На нас чекали, можеш сказати Гендові, що його охорона — лайно. Їм треба…

Коли він упізнав мене, його голос затих, а очі округлилися.

— Так.

Він рвучко здійнявся на ноги.

— Що ти за хрін?

— Насправді це неважливо. Послухай…

Але було вже запізно: він пішов на мене, огинаючи стіл, з люто примруженими очима. Я позадкував.

— Послухай, не треба…

Він подолав відстань між нами й атакував, б’ючи ногою в коліно і рукою в живіт. Я заблокував удар ногою, захопив руку, яка спробувала мене вдарити, й кинув його на підлогу. Падаючи, він спробував копнути мене ще раз, і мені довелося відбігти назад так, щоб він не дістав мене й не вдарив по обличчю. Тоді він плавно здійнявся на ноги і знову пішов на мене.

Цього разу я пішов йому назустріч, відбиваючи його атаки блоками-крилами й ножними ударами-метеликами та збиваючи його колінами й ліктями. Він глибоким голосом загарчав від ударів і вдруге впав на підлогу, приземлившись

1 ... 22 23 24 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зламані янголи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зламані янголи"