Читати книгу - "На волю!"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Зараз я принесу! — запропонував Вогнелап. Він зрадів нагоді хоч на трохи забратися від сварливої кішки, а піти й побачити знову Плямолистку точно не завдавало йому клопотів.
Він попрямував до проходу з папоротями. Біля нього коти переходили галявину, несучи в зубах гілочки і лозинки. Поки він доглядав Жовтоіклу, табір взявся до роботи, відколи Синьозірка оголосила про зникнення Вітряного Клану. Королеви сплітали галузки і листки в міцну зелену стіну навколо ясел, залишивши єдиний вузький вхід до ожинових заростей. Інші коти працювали на кордонах табору, заповнюючи всі прогалини у густому підліску.
Навіть старійшини мали роботу — вони порпали яму в землі. Вояки постійно приходили до них, скидали на купу свіжину, підготовану до зберігання в цій ямі. Всюди панував дух тихої концентрації та рішучості забезпечити й оберегти Клан, наскільки це можливо.
Якби Тіньовий Клан вдерся на їхню територію, то Громовий Клан заліг би у таборі. Вони не дозволять вигнати їх зі своїх угідь так легко, як Вітряний Клан.
Темносмуг, Довгохвіст, Верболоза і Порохолап тихо чекали біля входу до табору. Їхні погляди були зосереджені на проході до ялівцевого тунелю. Якраз поверталися патрульні — брудні, зі збитими лапами. Як тільки вояки з’явились на галявині, Темносмуг і його товариші підійшли та обмінялися з ними кількома словами. Вони швидко вислизнули з табору: не можна було залишати кордони Громового Клану незахищеними ні на мить.
Вогнелап попрямував тунелем з папороті до притулку Плямолистки. Як тільки він зайшов, то побачив, що вона готувала якісь солодкаві трави.
— Можна трохи мишачої жовчі для кліщів Жовтоіклої? — нявкнув Вогнелап.
— Одну хвилинку, — відповіла Плямолистка, зсунувши дві купки трав і делікатно змішуючи їх кігтиком.
— Ти зайнята? — запитав Вогнелап, сідаючи на теплий клаптик землі.
— Я хочу підготуватися до непередбачуваних випадків, — промурмотіла Плямолистка, глянувши на нього своїми світло-бурштиновими очима. Вогнелап на хвилю зустрів її погляд, а тоді відвів очі, відчувши дивне поколювання в грудях. Плямолистка повернулася назад до трав.
Вогнелап чекав, щасливий із того, аби просто сидіти і дивитися, як вона працює.
— Гаразд, — нарешті нявкнула медикицька. — Що ти там хотів? Мишачої жовчі?
— Так, будь ласка, — Вогнелап підвівся і потягнувся, по черзі випростуючи кожну лапу. Сонце нагріло його хутро, і тепер він почувався сонно.
Плямолистка пірнула у своє кубло і щось звідти винесла, обережно тримаючи його в зубах. Це був маленький клубочок моху, який звисав із тоненької смужки кори. Вона передала його в зуби Вогнелапові, і він відчув її теплий солодкий подих.
— Мох, просочений жовчю, — пояснила медикицька.
— Намагайся, щоб вона не потрапила тобі до рота, інакше не зможеш позбутися гіркого присмаку. Притисни його до кліщів, а потім помий лапи — тільки у струмку, а не язиком!
Вогнелап кивнув і попростував назад до Жовтоіклої, відчувши приплив радості та енергії.
— Сиди спокійно! — нявкнув він до старої кішки. Вогнелап обережно тиснув мох до кожного кліща передніми лапами.
— Можеш заодно за мною прибрати, якщо вже твої лапи і так брудні! — пронявкала вона, коли він закінчив. — Я трохи подрімаю, — кішка позіхнула, показуючи свої зігнилі й поламані зуби. Теплий день зморив і її також. — Тоді можеш іти і займатися своїми новацькими справами, — промурмотіла вона.
Коли Вогнелап прибрав, він залишив її спочивати і пішов до ялівцевого тунелю. Він хотів дістатися до струмка і помити лапи.
— Вогнелапе! — з боку галявини пролунав голос.
Вогнелап обернувся. Це був Куцохвіст.
— Куди це ти йдеш? — поцікавився старий кіт. — Тобі варто допомогти з приготуваннями.
— Я тільки-но натирав кліщів Жовтоіклої мишачою жовчю, — відповів Вогнелап.
Вуса Куцохвоста смикнулися від задоволення.
— То ти зараз ідеш до найближчого струмка! Що ж, тоді не повертайся без свіжини. Нам потрібно якомога більше.
— Добре, Куцохвосте, — відповів Вогнелап.
Він вийшов із табору і подався вгору яром, тоді спустився до струмка, біля якого вони з Сіролап ом полювали того дня, коли він зустрів Жовтоіклу. Без вагань Вогнелап скочив у холодну чисту воду. Вона сягала до його стегон і намочила хутро на животику. Він охнув від несподіванки і затремтів.
У кущах над ним щось зашурхотіло, він глянув угору, хоча знайомий запах запевнив його, що не було причин турбуватися.
— Що ти там робиш? — Сіролап і Круколап стояли і дивилися на нього, ніби він здурів.
— Мишача жовч, — скривився Вогнелап. — Не питайте! А де Левосерд і Тигрокіготь?
— Вони приєдналися до наступного патруля, — відповів Сіролап. — І наказали нам полювати решту дня.
— У мене таке саме завдання від Куцохвоста, — нявкнув Вогнелап, здригаючись від холодної води, яка протікала між його лапами. — У таборі всі зайняті. Так, ніби на нас у кожну хвилину можуть напасти.
Він виліз на берег і обтрусився.
— А хто сказав, що не можуть? — нявкнув Круколап, роззираючись навсібіч, немов ворожий патруль мав вискочити з кущів.
Вогнелап подивився на купу свіжини, що лежала біля двох новаків.
— Здається, ви сьогодні непогано попрацювали, — пронявчав він.
— Ще б пак, — гордо нявкнув Сіролап. — І в нас є ще півдня, щоб пополювати. Приєднаєшся до нас?
— Ще й питаєш! — муркнув Вогнелап. Він остаточно обтрусився і пірнув у підлісок слідом за своїми друзями.
Вогнелап був упевнений, що котів у таборі вразила кількість здобичі, яку наловили троє новаків того дня. Їх зустріли піднятими хвостами і дружніми обнюхуваннями. Цілих чотири рази їм доводилося повертатися до купи здобичі, щоб перенести її до ями, яку викопали старійшини.
Левосерд і Тигрокіготь щойно повернулися зі свого патруля, коли Вогнелап, Сіролап і Круколап відносили до табору останню партію.
— Гарна робота, хлопці, — нявкнув Левосерд. — Я чув, що ви добре попрацювали, запаси майже повні. Можете зараз додати цю останню партію свіжини до загальної купи і взяти трохи собі. Сьогодні ви заслужили на бенкет!
Троє новаків задоволено махнули хвостами.
— Сподіваюся, ти не знехтував своїми обов’язками щодо Жовтоіклої з усім цим полюванням, — загрозливо прогарчав Тигрокіготь.
Вогнелап нетерпляче похитав головою, бажаючи забратися геть. Він був страшенно голодний. Весь цей час він дотримувався воїнського кодексу і не з’їв ні рісочки за все полювання. Сіролап і Круколап теж голодували.
Вони попрямували до табору і скинули останню частину здобичі до тієї, яка вже лежала посеред галявини. Тоді кожен із них взяв свою частку і поніс її до трьох пеньків. Притулок був порожній.
— А де Порохолап і Пісколапка? — запитав Круколап.
— Мабуть, вони ще патрулюють територію, — припустив Вогнелап.
— Чудово, — нявкнув Сіролап. — Тиша і спокій.
Вони повечеряли і лягли вмиватися. Прохолодне вечірнє повітря приємно заспокоювало після спекотного дня.
— Агов! Відгадайте,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На волю!», після закриття браузера.