Читати книгу - "Сад забутих плодів"

І ось нарешті прибуття до вогняного жерла, де в повітрі ширяє передчуття землетрусу й вода скрапує в керамічні вази. Це Ашхабад. Курні вулиці, жовтий леп, яким укриті босі ноги дітвори, що лузає насіння, ховаючись від палючого сонця вздовж обгорілих мурів, чорних від смоли. Смола плавиться й закипає всередині шпаристих блоків. Фарба відшаровується, демонструючи цегляний скелет, що тягнеться вгору «ялинкою», уздовж вертикальних паль. Тут і там почеплені маленькі раковини в синіх шафках, щоб вимити руки й дині, а також — зволожити спраглий рот.

Поранених вивантажують у шпиталі. За кілька днів Юра виписується, і його відправляють в навчальну частину, що розташувалась у старих казармах, побудованих іще за царя. Внутрішній двір оточений великими одноповерховими корпусами. Кожна будівля має широкий центральний коридор, з якого двері ведуть у приміщення казарм, кожне — з вікном у двір. У казармах сплять по сорок солдатів і сержант. Солдати на двоярусних нарах із матрацом, а сержант — на ліжку з панцирною сіткою й матрацом, коло вікна.

Сержант, який командує Юриним навчальним взводом, має прізвище Радзіновончіч, що з усією очевидністю вказує на польське походження. Він приїхав із села, де стоять зруби над заплавами, козацької станиці Кагальник. Це в кількох кілометрах від Ростовського кінного заводу імені Будьонного, де Радзіновончіч раніше працював.

На заняттях із мінометної стрільби він припадав до зброї, наче та була медом помазана. Він казав, що війна — то жарти порівняно з навчаннями, які чекають на курсантів. Марші пустелею з повним спорядженням. Сорок градусів. Яйця на піску запікаються за три хвилини. Протигаз. Є такі, що зомлівають. Люті ляпаси, бо, на його погляд, — то самі симулянти. О дев’ятій годині всі в ліжках, а на світанку — чищення підлоги з вишкрябуванням викруткою щілин між мостинами. Він переконаний, що в тих щілинах завжди є бруд. Від безнастанного колупання ножами й викрутками щілини стали глибокими, збирають пил і бруд. Після миття підлоги вони заповнені водою, і їх треба ретельно висушувати. Сержант ненавидить Юру, а Юра щоночі, засинаючи, думає про те, як убити сержанта. Він розробляє досконалі плани вбивства, які не наважується здійснити. Заняття зі стрільби по мішенях або імпровізованих цілях проводять регулярно, а сержант завжди тримається близько до мішеней. Треба тільки трішечки пересунути зброю. Але Юра не наважується. Тим часом починаються хвороби. Зокрема запалення під пахвами й між ногами. Уражені місця треба обробляти борним тальком. Найбільш неприємним захворюванням є нічний енурез. Хворі солдати обмочують матраци. Таких називають сцикунами. Щоранку обмочені матраци виносять у великий двір і розвішують на спеціальних дротах, щоб висихали. Сеча утворює на матрацах вигадливі плями, завдяки яким кожен упізнає свій матрац. У сцикунів по два матраци. Один сохне, інший можна стелити. Уся ця історія дратує командувача учбової частини, і він заради того, щоб кожен хворий обмежувався одним матрацом, наказує щоночі будити сцикунів і довіряє це зробити черговим на варті. Таким чином, уночі розбуджені хворі хлопці вистрибують із вікон і випорожнюють у дворі свої переповнені сечові міхури, замість того, щоб обмочити матрац уві сні.

Юра здоровий, і сержант часто призначає його в наряд вартовим центрального коридору. Юра має будити сцикунів по всіх спальнях. Коли Юра вперше заходить у спальню свого взводного, то, розбудивши вісім сцикунів, зупиняється поруч із ліжком сержанта, який спить зі стиснутими кулаками, готовий віддухопелити того, хто наважиться потривожити його сон. Коли хворі вилазять на подвір’я, Юра, стоячи з темнішого боку коло ліжка сержанта, розстібає штани і, тремтячи зі страху, обережно мочиться на край матраца. Сеча проникає глибоко, заповнюючи всю площину, на якій розпластане масивне тіло сержанта. Упродовж п’яти ночей — навіть коли він не в наряді — Юра, непомітно приєднуючись до восьми сцикунів, повторює ту саму справу. Сержант протягом кількох днів примудряється приховувати, що його матрац вологий, але потім — і через запах, і тому, що вважає себе справді хворим, — вирішує звернутися до медчастини. Таким чином він стає сцикуном, і йому видають другий, запасний матрац. За якийсь місяць сержант цілковито зламаний. Його накази вже не мають такої сили. Коли він гримає, хто-небудь спотайна промовляє: «Псь-псь», щоб нагадати про хворобу. Таке падіння престижу взводного спонукає начальника школи перевести сержанта в ремонтне відділення, де відновлюють стару зброю. У дальньому кутку двору він утомлено чистить іржаві гармати разом із двома солдатами у зношених робах. Закінчивши курс, Юра вирушає на фронт, у Сталінград, навіть не попрощавшись із сержантом. За рік по тому вони загинули в один і той самий день, але — за тисячі кілометрів один від одного. Юру вбило осколком бомби під час великої переможної атаки, а сержанта знайшли мертвим у казармі Ашхабадської навчальної частини. Дивний збіг обставин зауважив один офіцер, який теж проходив там курс у ті часи. 1970 року, у день відзначення чергової річниці Перемоги, він був серед ветеранів перед Великим театром, розмовляв з матір'ю того Юри й удовою того сержанта.

Доглядач у синьому кітелі

Зала в Одеському музеї, де виставлений кістяк мамонта, має сороковий номер. Доглядач завжди сидить на стільці під стіною, якраз навпроти голови. На доглядачеві синій кітель і легкі лляні штани, заправлені в чоботи з широкими халявками, що роблять його трохи подібним до солдата-кашовара часів облоги Севастополя. Останніми роками залу мамонта геть ніхто не відвідує. Ніхто навіть не проходить коридором повз неї до останнього відділу, де представлені комахи. Часто весь музей видається безлюдним чи, може, тільки це крило будівлі таке самотнє. Наглядач знає напам'ять усі паркетини, що формують під його ногами невигадливий геометричний орнамент, який тягнеться, повторюючись, до високих стін навколо велетенського скелета. Він сидить багато років отак, опустивши голову й оглядаючи підлогу. Можливо, тепер перед його очима пропливають якісь уявні образи. Можливо, він просто дослухається. Сидячи навпроти цього кістяка, уловлює найтихіші порипування в кістках, викликані зміною вологості повітря й чергуванням пір року, що потроху проникають крізь мури, оскільки вікон у цій залі немає. Іноді здається, що ці порипування поєднуються у звуки, можливо — у стогони. Його розмова з цими кістками чи то вже почалася, чи то бракує ще якоїсь крихітної інтонації, аби пролунало майже зрозуміле слово.

Двері замикаються

Адвокат із Палермо роками мешкає в готелі тосканського курортного містечка, що заховалося в долині серед гарячих сірчаних джерел. Він у вигнанні, оскільки — попри те, що сам належить до Великої Сім’ї, — убив сина визначного члена Шанованого Товариства, коли