Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"

На жмеринському напрямку 6-а дивізія б'є ворога та просувається до станції Комарівці. 2-а дивізія веде бої в районі міста Бар та частиною своїх сил намагається вийти в запілля, допомагаючи цим 6-й дивізії. 3-я дивізія веде планомірний і енергійний наступ, обсаджуючи станцію Катюжани та виділивши частину своїх сил для захоплення Могилева і Шаргорода.

30 червня можна вважати датою закінчення другого періоду Проскурівських операцій.

Загальна ситуація на фронті в Україні та розташування наших і червоних сил 1 липня 1919 року були такі (1): “Більшовики дуже занепокоїлися неуспіхом свого маневру під Проскуровом. Більшовицьке командування на цю операцію покладало великі надії, їхня преса загодя трубила: “Гром пабєди раздавайся, веселіся, комуніст! Смерть петлюровцам!” А тут неуспіх під Проскуровом і безпосередня загроза Жмеринці і Могилеву. На цей час в Україні ситуація для більшовиків складалась надто несприятливо. Скрізь почалися повстання. Отаман Григоріїв (2) успішно воює з більшовиками на побережжі Чорного моря і на Катеринославщині. На Чернігівщині партизан Ангел взяв Прилуки і загрожує важливому залізничному вузлу — Бахмач. На Волинщині партизан Соколовський сильно непокоїть більшовицьке запілля. Невгомонна, бурхлива Тараща (первісне джерело повстання проти німців) на чолі з отаманом Зеленим також дуже непокоїть більшовиків. Район Вінниця — Бердичів — Гайсин з нетерпінням чекає на наш прихід.

Денікін на Лівобережжі вже успішно розпочав свої операції за звільнення Харківщини від більшовиків. У більшовицьких частинах, що оперували проти Української Армії, розпочався заколот. Так, 9-й совєтський полк з огляду на хвилювання в ньому роззброєно і провідників його розстріляно. Таращанська дивізія, і та почала мітингувати. Полк “Чорних Чортів” викинув прапор: “Бий жидів, спасай Україну” і також був добре просіяний (з 600 шабель лишилося 120). Перед більшовиками стояла дилема: тепер або ніколи. Треба було остаточно розправитися з Українською Армією і тоді звільнені вже сили перекинути на Денікіна і на внутрішній фронт. Підвойський (видатний совєтський комісар) у своїх промовах все більше й більше відводить місця Українській Армії. Він обіцяє вислати в першу чергу під Проскурів і Жмеринку не менш як п'ять свіжих полків.

Більшовики широко використовують дану їм передишку з 26.06 до 30.06 для перегрупування. План їх в основі лишається попередній: взяти Проскурів і відтягти нашу армію від Збруча. Наступ вести Північною і Західною групами. Їхнє перегрупування на загал було таке: в район Красилова вони поволі стягують частину сил, що раніше оперували в районі Базалія — Купіль; до Старокостянтинова надходять свіжі частини, між ними — 28-й совєтський полк. Ця група повинна наступати з району Старокостянтинова і Красилівського плацдарму на Проскурів; до її складу ввійшли Богунська, частина Таращанської бригади, два окремих піхотних полки та кіннота. До Західної своєї групи більшовики підтягують одну піхотну бригаду та свіжу кінноту і дають їй завдання прорвати наше ліве крило і йти у глибокий його обхід. Наказано за всяку ціну заволодіти Проскуровом. Обіцяно грошову допомогу всім, хто братиме участь у захопленні Проскурова.

Жмеринській групі більшовики дають завдання наступати на Проскурів з метою притиснути нас до Збруча. Цю групу підсилено вельми рухливим партизанським загоном для захоплення залізничної колії Проскурів — Комарівці.

Загалом групи Червоної Армії були приблизно такого складу:

Західна група — 2500 багнетів, 400 шабель.

Північна група — 5000 багнетів, 600—800 щабель.

В Шепетівці і Вишнівці резерв — 2500 багнетів.

Жмеринська — Барська група — до 2800 багнетів (уже розбитих нашою 6-ю дивізією).

План командування Української Армії був такий (1):

1. 2-ю та 3-ю дивізіями енергійно провадити далі наступ з метою захопити Жмеринку і Могилів та загрожувати залізниці Жмеринка — Одеса, а також прикривати Поділля, де спішно провадилась мобілізація.

2. Під прикриттям цього наступу згрупувати в Проскурівському районі сильні резерви, щоб за їх допомогою остаточно розбити головні сили більшовиків і відкинути їх на північ від Старокостянтинова. Для цього:

а) Підтягнути з жмеринського напрямку в Проскурів 6-у Запорозьку дивізію з доданими частинами.

б) В ніч з 30.06 на 01.07 Волинською групою змінити Січовиків і розташувати їх у районі Фельштин—Чорний Острів у резерві командування.

Стан наших частин. Стан наших частин був досить важкий. Група Січових Стрільців майже видихалась і конче потребувала відпочинку й реорганізації. Командир її категорично просив зміни. 9-а дивізія також стала небоєздатною. Волинську групу поповнено мобілізованими, але не встигли їх вимуштрувати. Одні Запорожці, хоч і намучилися в постійних боях, могли ще постояти за себе. Також і 3-я дивізія була міцна тілом і духом, підбадьорена своїми незмінними успіхами і співчуттям місцевої людності. Головний же дефект — брак вогнеприпасу і всякого іншого постачання — дуже ослабив бойову енергію всього нашого війська.

Ми мали під Проскуровом всього до 6000 багнетів і шабель і підтягнули 6-у дивізію (1200-1400 багнетів і шабель). Більшовики ж стягували сильні резерви. Для перегрупування і перепочинку, таких потрібних для Січовиків і 9-ї дивізії, нам треба було часу. Свіжих сил у нас не було.

Такою була загальна ситуація, такий був стан українських частин.

1 липня бої за Проскурів відновилися з новою силою. Ворог енергійно атакує по шосе Старокостянтинів — Проскурів з Красилівського плацдарму на Миколаїв, а західна його група наступає на Базалію — Купіль. Бої ідуть з перемінним успіхом, але до вечора ворог все ж просунувся на південь від річки Случ.

З 2 по 5 липня бої в повному розгарі. На північ від Проскурова Запорожці відбивають ворожі атаки рішучими контрударами, але ворог вводить на бойові лінії свіжі сили. Центр (Січові Стрільці) і ліве крило примушені відійти на лінію залізниці Чорний Острів — Войтівці. Частини цілковито змучені. Командування армії всі надії покладає на підхід 6-ї дивізії з Жмеринського напрямку, що мусила через Летичів — Меджибіж ударити в ліве крило ворога під Проскуровом. Усі резерви кинуто на підсилення частин, що знаходяться на бойовій лінії. Ворог захоплює станцію Гречани та звідти рясним гарматним вогнем