read-books.club » Дитячі книги » Останній рейс, Владлен Олексійович Суслов 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній рейс, Владлен Олексійович Суслов"

159
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Останній рейс" автора Владлен Олексійович Суслов. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 79
Перейти на сторінку:

Начальник штабу Віктор Сахно

1. Стежить за Макогоном.

2. Займається питаннями маскування.

3. Залучає з відома і згоди О. Свиридова нових членів».

Нижче йшла Вітина приписка:

«Вношу пропозицію з метою маскування називати нашу бойову організацію НПВБ, що означає — немає пощади ворогам Батьківщини.

Начальник штабу В. Сахно».

Альоша перегорнув сторінку. На ній було повідомлення № 1.

«13 липня. Учора о І4 годині 30 хвилин я був у вагоні № 1345 маршруту № 11, де також знаходився Макогон. Куди він їхав, установити не пощастило. Він вийшов раніш за мене, а я не міг, бо сказав йому, що їду в кіно. Але зупинка відома — Полтавська…

Додатково повідомляю, що Макогон і Касторка один одного не знають. Це точно. Макогон молодший років на 30 і, звичайно ж, не міг він учитися в одному класі з Матвійовичем. Це раз, а ще сам Макогон сьогодні вранці обмовився, що не знає ніякого Матвійовича.

Начальник штабу НПВБ В. Сахно».


Альоша замислився. Все-таки невдало тоді Вітя стежив за Макогоном. Не дізнався, куди той їхав, до кого і чого. З таким дрібним завданням не справився… Даремно Вітьку послухався. Самому треба було. А так марно просидів цілий день удома. До Матвійовича ніхто не прийшов… Альоша не витримав і того самого вечора постукав до Півня і спитав, чи привезли йому ліки. Півень подякував і сказав, що привезли.

«Здорово я тоді обдурив цього хитруна! — усміхнувся Альоша своїм думкам. — Сказав, що передав листа низенькому товстунові з великою лисиною, а Матвійович закивав головою. «Вірно. Це і є мій кум Макогон». От вигадує! Барона Мюнхгаузена і то б заздрощі взяли».

… Альоша не став читати свого повідомлення про цю розмову з Півнем, і, перекинувши кілька сторінок, натрапив на наказ № 3.

«17 липня. § 1. Зважаючи на те, що Макогон і Півень не знають один одного, а ними командує якийсь «ЯА», найголовнішим завданням НПВБ є: вжити всіх заходів і знайти цього «ЯА», для чого з сьогоднішнього дня встановити спільні чергування з 8 ранку до 8 вечора. В непарні числа біля будинку Макогона, в парні — в моєму дворі.

§ 2. Начальникові штабу НПВБ на протязі трьох днів в обережній формі переговорити з Петею Барабашем і Женею Гальперіним. Після чого подумати про прийом їх до групи «Немає пощади ворогам Батьківщини».

Командир НПВБ О. Свиридов».

Нижче було повідомлення № 6.

«18 липня. Разом з начальником штабу цілий день чергували в моєму дворі. О першій годині дня Карпо Матвійович вийшов з сумкою на вулицю. В гастрономі купив шинково-січеної ковбаси 250 грамів, сто грамів масла, два батони, пляшку молока і повернувся додому. Більше з квартири не виходив і до нього ніхто не приходив.

Командир О. Свиридов».

Через сторінку був Альошин рапорт.

«Мною сьогодні встановлено, що Барабаш поїхав до дідуся в село, його мати сказала, що він повернеться через два тижні, а Женька звихнув ногу і лежить у лікарні, поговорити з ним не міг — не пустили. Тому вношу пропозицію: прийняти до НПВБ Біленка.

20 липня 1962 р.

Начальник штабу В. Сахно».

Під рапортом стояло:

«Віденко нам не підходить. Він боягуз і матусин синок.

О. Свиридов».

Хтось нетерпляче постукав. Альоша хапливо засунув зошит у нижню шухляду письмового столу і кинувся до дверей.

— А! Це ти! — побачивши Вітю, полегшено зітхнув він. — Перелякав мене. Я думав — хтось інший…

— Чого ж тут думати? Зараз рівно восьма, Я — не ти, не звик спізнюватись. Забув? Сьогодні двадцять друге, парне число, чергуємо в тебе… Знаєш, — вмостившись на дивані і перегортаючи свіжий номер «Крокодила», сказав Вітя, — правду кажучи, мені вже так не хотілося… Ну, просто через силу йшов…

— Чого?

— Неділя… тато вдома… мама… Та й з дванадцятого ми все закинули — то в Макогона цілий день стовбичимо, то в тебе. В зоопарк не ходимо, в футбол не граємо. Я вже не пам'ятаю, коли на пляжі був. І ти свій натюрморт ніяк не закінчиш. Та-а, — Вітя намагався не дивитись у вічі товаришеві, — що й казати. Сам розумієш…

Альошине обличчя стало кислим, ніби він з'їв зелене яблуко.

— Не гнівайся, я ж не проти, але сам бачиш… Бігаємо, бігаємо, та все марно… — ніяково виправдувався Вітя.

— Гадав, усе так просто?! — скипів Альоша. — Раз-два й готово. Може, вони діють вночі, коли ми спимо, як бабаки?

— Зрозумій, нам удвох не справитись…

— А я що кажу?! Адже ж вирішили підібрати кілька надійних хлопців. А може… — Альоша прищулився і визивно спитав: — може, ти вважаєш — і Макогон, і Матвійович, і «ЯА» — вигадка, дурничка? Пригадай, що ти сам писав? — він метнувся до столу і, рвонувши шухляду, витяг» зошит: — «Додатково повідомляю, що Макогон і Касторка не знають один одного»…

— Та я не проти… Але Макогон далеко живе, незручно за ним стежити. От припустимо, сьогодні ми в тебе. Де в цей час Макогон? Що він робить? Знаємо? Нічого не знаємо. Може, тому в нас нічого і не виходить.

1 ... 22 23 24 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній рейс, Владлен Олексійович Суслов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній рейс, Владлен Олексійович Суслов"