Читати книгу - "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"

Обидва спiврозмовники заглибились у мiркування. В кабiнетi було зовсiм тихо, лише одноманiтно постукував маятник великого годинника в кутку кiмнати.

Начальник полiцiї знизав плечима i повiльно простягнув руку до коробки з товстими сигарами, що стояла на столi. Обережно, майже любовно зняв з сигари прозору обгортку, понюхав сигару. Друга його рука простяглася за сiрниками.

- Як не мiркуй, а все одно...

Задзвонив телефон, - один з цiлої батареї апаратiв. Начальник полiцiї, не дотягнувшись до коробки сiрникiв, узяв трубку, одразу, як завжди, безпомилково визначивши, котрий з апаратiв дзвонить.

- Алло! Хто? Так, так, я слухаю вас, пане мiнiстр... О, безумовно, вживаємо всiх заходiв. Можу вiдповiсти: за даними нашого агентурного спостереження, "Люцифер" перебуває зараз десь у районi Пеньякерка, на узбережжi моря... так, звiдси кiлометрiв пiвтораста, ви цiлком вiрно зауважили, пане мiнiстр... Що? Що?

Кругле обличчя Карло Кабанероса враз побагровiло. Одна рука щiльно притискувала телефонну трубку до вуха, друга безжалiсно м'яла дорогоцiнну сигару.

- Ви особисто чуєте голос Сивого Капiтана?.. Через урядову радiостанцiю? Але ж цього не може бути, пане мiнiстр! Пробачте, зараз, зараз перевiрю, пане мiнiстр. Пробачте! На все добре, пане мiнiстр!

Вiн жбурнув трубку на апарат. Олов'янi очицi люто вп'ялися в Хуанеса. Товсте обличчя, здавалося, ось-ось бризне кров'ю. Рвучким рухом начальник полiцiї розстебнув, майже розiрвав комiр розшитої золотом куртки. Вiн задихався, його верескливий голос зривався.

- Ганьба! Мiнiстр глузує з нас! Загрожує звiльнити... Вiддати пiд суд!.. Боже мiй, невже i каудiльйо слухає?.. Що ж тепер буде? Мiнiстр каже... каже, що Сивий Капiтан зараз промовляє по радiо... через державну станцiю. Ввiмкнiть приймач!

Бiльше Карло Кабанерос не мiг говорити. Йому перехопило подих. Вiн упав на спинку крiсла i, широко розкривши рота, тiльки важко дихав. Розчавлена судорожними рухами його пальцiв сигара валялася на пiдлозi.

Мiгель Хуанес неслухняними руками включив радiоприймач. Вiн вiдчував, як сiпаються йому губи, - i не мiг цього спинити. Це було вже занадто! Це було суцiльне божевiлля!

Але з репродуктора радiоприймача вже лунав знайомий обом твердий, мужнiй голос Сивого Капiтана:

- ...Уряд i полiцiя гадали, що їм буде дуже легко спiймати мене чи навiть знищити, - говорив той голос, продовжуючи, очевидно, свою промову. Це не так. Я не боюся нi фалангiстського уряду Фернандеса, нi його жандармiв та полiцiї. Не вiрте, iберiйцi, нi зараз, нi потiм брехливим повiдомленням! Спроба полiцiї захопити мене i мiй "Люцифер" не дала й не могла дати наслiдкiв. Полiцейським собакам Фернандеса не вдалося бодай трохи зашкодити менi чи моїй машинi. Зараз я, як звичайно, перебуваю на "Люциферi" i говорю з вами через столичну радiостанцiю, пiдкоривши її генератор моїми потужними хвилями...

Раптом мигнуло електричне освiтлення - раз, другий. Що таке?

А голос Сивого Капiтана продовжував:

- Моїми устами говорять усi тi, кого замучив фалангiстський уряд, усi тi, кого фалангiсти Фернандеса вигнали з батькiвщини, хто страждає зараз по в'язницях та концтаборах. Хай цей голос нагадає всiм, що...

I враз стало тихо. Згасли електричнi лампи в кабiнетi, й водночас увiрвався голос у репродукторi. Мертва тиша в суцiльнiй темрявi, що навалилася, мов важка ковдра, дратувала i пригнiчувала.

- Якого чорта?.. - почав Карло Кабанерос люто. - Якого чорта згасла електрика, хотiв би я знайти?..

Знову задзвонив телефон.

- Алло! Так, це я, - почув Хуанес у темрявi голос начальника. - Так, слухаю. Ага, ось воно що! Справдi, це, мабуть, єдиний спосiб припинити кляту промову злочинця - вимкнути струм з освiтлювальної мережi мiста... Так, так, нiчого не вдiєш, я погоджуюсь. Добре, добре... Бувайте!

Знову стало тихо. Але тiльки на мить, бо начальник полiцiї уже заговорив, зриваючись на крик:

- Ви бачите, що доводиться робити через ваше нехлюйство, Хуанес? Єдиний вихiд: вимкнути струм у мережi, бо без струму не працюватимуть приймачi. Ви уявляєте собi, що наробили, нездаро? Я й сам не знаю, чому не вiддаю наказу кинути вас у табiр, щоб ви там зрозумiли цiну собi. Паршиве щеня, ось ви хто! Нiкчема!

Вiн замовк на хвилинку, вiддихуючись i гучно сопучи. Мiгель Хуанес покiрно мовчав. Навiть нiчого не бачачи в темрявi, вiн уявляв собi розлючене обличчя начальника.

"Хай лається, хай, - майнуло йому в головi. - Може, тими лайками i обiйдеться справа. Головне - не дратувати його бiльше..."

Детектив добре знав характер свого шефа. I справдi, коли Карло Кабанерос по паузi заговорив знову, його голос уже помiтно пом'якшав. Принаймнi вiн уже не кричав - i то було добре.

- Ну, гаразд, якщо я одразу не ув'язнив вас, Хуанес, то зроблю ще одну спробу. Може, ви на щось усе ж таки придатнi. Будемо говорити вiдверто. Я не знаю, чи чув каудiльйо сьогоднiшню зухвалу промову Сивого Капiтана... але якщо вiн її чув, то ви, мабуть, розумiєте, що вiн зараз говорить про нас? I що чекає мiнiстра внутрiшнiх справ, отож i мене, як начальника полiцiї? Ну, запевняю вас, що в такому разi насамперед вiдповiдатимете ви, пане особливо уповноважений...

Мiгеля Хуанеса пересмикнуло. Так, вiн добре це розумiє- ще з тiєї хвилини, як почув вiд шефа про своє несподiване призначення... А начальник полiцiї безжалiсно продовжував:

- Ви знаєте мене, Хуанес. Я не iдеалiст якийсь, щоб думати про вашу долю, коли дiло йтиме про врятування моєї власної голови. Отже, вам ясно, що у вас є один єдиний вихiд - будь-що спiймати або принаймнi знищити "Люцифер" разом з його власником. Я не караю вас тiльки тому, що ви менi ще потрiбнi. Потрiбнi або для того, щоб ви виконали завдання, або для того, щоб ваша голова замiнила мою. Тому я допоможу вам усiм, що є в моєму розпорядженнi...

Мiгель Хуанес мовчав пригнiчений. Вiн бачив, що начальник полiцiї вирiшив зробити з свого головного iнспектора, чи то особливо уповноваженого, приречену жертву, яка в разi потреби захистить його перед гнiвом каудiльйо...

- Так, я охоче допоможу вам, - вiв далi його шеф. - Сьогоднi ж уночi я поставлю на ноги всiх наших агентiв, щоб ми негайно мали всi можливi вiдомостi. Адже ми й досi не знаємо,