Читати книгу - "Четверо в яхті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Пояснювалось це чисто сімейними причинами. Дядько Здіслава був завзятим риболовом і при кожній зустрічі з насолодою розповідав про свої рибальські успіхи. Хлопець стільки його наслухався, що переконався: в житті без рибної ловлі не обійтися.
Він уявляв собі цю діяльність так: береш черв'яка, насаджуєш на гачок, закидаєш вудочку і витягуєш рибу. Дядько кілька разів обіцяв навіть узяти його з собою на Віслу, але обставини складалися так, що жодна з цих обіцянок не збулася.
Вирішивши провести канікули на Мазурських озерах, компанія доручила Здіславу піти до дядька, щоб підучитися мистецтву риболовлі і взяти снасті. Але дядько був у відрядженні. Дядькова дружина вважала цю пристрасть свого чоловіка божевіллям, яке позбавляло її товариства для відвідування кіно, і тому прихильно поставилася до візиту Здіслава.
Вона підвела його до великої шафи в стіні:
— Ось, любий Здісю, вибирай, вибирай, не церемонься. Коли молодий дуріє, це не дивно.
Вона широко відчинила двері, і Здіславу аж дух перехопило. Десятки вудочок, сіток, сіточок, бамбукових палиць, очеретинок, жердин стояли в два ряди.
— Ось бачиш, — сказала із стриманою гордістю тітка. — А коли я твоїй матері кажу, що її брат ненормальний, вона мені не вірить. Ти подивися, скільки тут кийків. І ти думаєш, що це все? А глянь сюди!
І дядина витягнула з верхньої полиці п'ять красивих нікельованих коробок. Вона розкривала їх по черзі. Багато дивовижних предметів з дроту, звичайного гарусу, целулоїду, пташиного пір'я. Не маючи будь-якого уявлення про їх призначення, Здіслав узяв одну з таких штуковин у руки. І зразу ж скрикнув і кинув її: захований у гарусі гострий, наче голка, гачок вп'явся йому в м'якуш великого пальця.
— Так, так, мій любий, — мстиво крикнула тітка. — Ти думаєш, що це невинне заняття? Це все для того, щоб мучити бідних рибок! Я йому кажу: почекай, Зигмунт, ти ще відповіси за це на тому світі. Не може бути, щоб така жорстокість пройшла безкарно. Ну, розумію, коли голод притисне, — нічого не зробиш. Але й тоді треба бути гуманним. Ну, як з куркою, сокирою раз — і кінець. Але щоб так мучити?..
Палець неприємно свербів, і Здіслав охоче погоджувався з тіткою, що мучити рибок неприпустимо.
— Отже, бери що хочеш! — вигукнула вона несподівано. — Бери, не соромся.
Здіслав стояв приголомшений. Він дивився на палиці, киї, дрючки. Для чого все це? Що вибрати? На верхній полиці були книги. Виключно про рибальство! Він узяв одну з них і перегорнув. Якісь малюнки, що нагадували вправи з векторами: тут стрілка, там стрілка. Він почав читати: великий трактат про різницю між принадою і наживкою. Наступний розділ був присвячений проблемі якоїсь «підгодівлі». В голові у нього запаморочилося. Це ж важче за тригонометрію…
Тітка терпляче ждала.
— Ну, що береш?
— Та я не знаю… Може, колись іншим разом? — додав він примирливо. — Коли буде дядько. Бо він ще розсердиться…
— Я йому розсерджусь! — крикнула дядина. — Радіти повинен, що його іграшки на щось здадуться молодому!
— А якщо я зіпсую? — несміливо запитав Здіслав.
— Так йому й треба!.. — крикнула вона і помахала кулаками. — За мої молоді літа!
Її голос трохи затремтів, вона відвернулася і вийшла.
Поставлений, таким чином, у роль месника за жіночу кривду, Здіслав не міг уже відступати. Він стояв і перебирав вудлища, не розуміючи, що й до чого. Він брав їх по черзі — бамбукові, з ліщини, очеретяні, навіть якісь блискучі з нікельових сталевих трубок. Нарешті, хлопець наважився взяти якийсь шестигранний дрючок, — він був коротший від інших, отже, його легше носити. До дрючка було прикріплено нейлонову нитку, поплавець і гачок — усе потрібне для рибної ловлі.
Дядина була невдоволена, що Здіслав узяв так мало «іграшок», і силоміць впхнула йому ще якийсь чохол з короткими бамбуковими палицями, кілька плоских металевих рибок і цілу коробку отих штучок з дроту і гарусу.
— На форель! — говорила вона. — Це я знаю точно. А форель — дуже смачна риба!
— Та вона ж водиться в гірських річках!
— Цього вже я не знаю. Але якщо форель ловиться, то й інша риба повинна. Короп, наприклад. Теж дуже смачна риба.
Оце і все, що знав Здіслав з теорії і практики рибальства, виїжджаючи на Мазурські озера. Це заняття не здавалося йому дуже захоплюючим, і хлопець анітрохи не запалився ним. І його рішення, незважаючи на все, використати дядькові снасті, було результатом гострої необхідності нагодувати себе й товаришів.
З численних розповідей дядька Здіслав запам'ятав одну подробицю: рибу ловлять уранці, перед сходом сонця.
Він прокинувся, подивився на годинник: друга. Позіхнув, відчув холод, хотів перевернутися на другий бік, коли згадав: немає чого їсти!
Здіслав скочив і стукнувся головою в низьку стелю каюти. Швидко натягнув на себе светр: було дуже холодно.
Надворі було так само безбарвно ясно, як і вчора, коли вони виходили з Стобця. З трьох боків «Аталанту» оточувала стіна густої, як вата, мокрої, як губка, і холодної імли. З четвертого боку крізь її голубувату вуаль виднілося щось велике і чорне. «Берег і ліс», пригадав Здіслав.
Було тихо. Ніщо й не ворухнеться. Десь в імлі перекликалися якісь пташки, що замерзли, напевно, не менше, ніж хлопець.
«Насамперед, — пригадав Здіслав, — черв'яки!» Він узяв бляшанку з-під консервів. «Аталанта» стояла за метр від берега. Здіслав легко скочив у грузький прибережний пісок. Лисий берег нависав над ним десятиметровою крутою жовтою стіною. Хлопець пригадав невиразні картинки дитинства в селі: ледве копнув лопатою землю — і ці огидні червоні черв'яки, що звиваються, мов змії…
Він переборов огиду, взяв кусок палки і кілька разів встромив її у жовтенький пісок біля берега. Жодного черв'яка! Ще й ще. Нічого. Непомітно викопав чверть-метрову яму, але черв'яків не було.
Здіслав одійшов на метр, на десять, на п’ятнадцять. Через півгодини все узбережжя було подзьобане палкою. І хоч
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Четверо в яхті», після закриття браузера.