Читати книгу - "Павло Скоропадський — останній гетьман України"

Південно-Західного фронту виявився деморалізований поразкою 2-го гвардійського корпусу під Вінницею… До кінця грудня 1917 року на Поділлі та на Волині встановився оманний затишок, солдатська вольниця втратила своє керівне ядро — були заарештовані більшовицькі ревкоми Румунського і Південно-Західного фронтів, революційні штаби декількох армій.

З середини листопода 1917-го П. Скоропадський та його група (І. Полтавець-Остряниця, О. Сахно-Устимович, В. Кочубей) стали більш активно займатися справами Вільного козацтва. На станції Козятин Скоропадський відвідав з’їзд вільних козаків Бердичівського повіту. Свій штаб Першого корпусу на чолі з генералом Сафоновим Скоропадський перевів до Білої Церкви, де перебувала Генеральна Рада Вільного козацтва, де, за висловом генерала, Полтавець «…завів там зовнішній порядок». У грудні 1917-го у Білій Церкві на гроші Скоропадського почав видаватися тижневик Генеральної козацької Ради «Вільний козак».

Скоропадський писав: «…коли мені довелося ближче придивитися до цього козацького руху, в мене запала думка про те, що козацька організація, коли зуміти її як слід направити, може стати такою міцною силою у національнім русі, яка може та змогла б урятувати Україну від загального розкладу, що вже сильно давав себе відчути не тільки серед війська, але й у різних верствах населення… Люди здебільшого ще не були попсовані пропагандою, і їх можна було направити у бажаному напрямку… у деяких українців, вихованих у старих традиціях, з’явилося бажання відновити українське козацтво… Селянська молодь, частково й старші селяни, охоче приставали до козацьких організацій — менш свідомі бажали шапок з «китицею» і «жупанів», більш свідомі захоплювалися романтичними малюнками минувшини… Було багато козацьких організацій хоч би на Полтавщині, що складались із хліборобів, на загал заможних. Ці останні були цілком різко антисоціалістично та антиреволюційно налаштовані».

Рада Вільного козацтва з листопада 1917-го перебувала в перманентному конфлікті з Центральною Радою. Військові зіткнення вільних козаків з військами Центральної Ради вже спостерігались, у момент невдалих спроб роззброїти найбільш радикальні загони вільних козаків з допомогою регулярних загонів республіканцями. Козача фронда була реальною небезпекою для київських політиків тому, що значні сили вільних козаків перебували біля самого Києва, на вузлових станціях і в районі Білої Церкви та Канева. Скоропадський намагався налаштувати козацьких лідерів проти Третього Універсалу Центральної Ради. Деякі дослідники, слідом за «фантазером» Полтавцем, твердять, що керівництво вільних козаків зайняло чітку антисоціалістичну позицію, а Третій Універсал викликав загальне обурення козацьких лідерів. Вони згадують слова Полтавця про те, що Скоропадський видав наказ із забороною вільним козакам рахуватися з Третім Універсалом і зазіхати на землю та на приватну власність. Але насправді все було по-іншому… не було ні козацького обурення, ні навіть гетьманського наказу. Вільне козацтво активно виступало за перерозподіл панської землі, за незалежність України, і лідери козаків не могли з цим не рахуватися.

Сам Скоропадський відкрито висловлював своє невдоволення соціалістичним керівництвом Української республіки та його «революційними реформами». Він дійсно вже готував переворот, і кроком до його реалізації стало обрання Скоропадського отаманом Вільного козацтва. Далі ставилося завдання — реалізувати план походу вільних козаків і солдатів Першого корпусу на Київ для скинення «лівого» уряду. Здавалося, військ у Скоропадського було цілком достатньо, щоб успішно провести ліквідацію Центральної Ради.

8 грудня 1917-го Скоропадський розраховував направити вільних козаків на Київ… уже був написаний маніфест гетьмана до народу про формування нової влади. Можливо, українська «корніловщина» готувалася з відома Петлюри, масонерії, агентів Антанти. Петлюра та Антанта були незадоволені не тільки «лівизною» нового курсу Центральної Ради, але й домінуванням у Раді есерів з їхнім прагненням швидше укласти мирну угоду з «німцем». Скоропадський розіслав відозву вільним козакам Звенигородського та Бердичівського повітів про добровільний призов козаків до лав Першого українського корпусу. Реалізації плану походу на Київ міг сприяти наказ Петлюри про мобілізацію Вільного козацтва по всій Україні для боротьби проти більшовиків.

Але в останню мить Скоропадський відмовився від проведення військового перевороту.

Звістка про вторгнення більшовиків в Україну відволікла змовників од реалізації плану походу отамана Скоропадського на Київ. Зіграла свою роль і нечисленність вільних козаків, що виявили бажання перейти під булаву Скоропадського — до Вінниці, до свого наказного отамана, прибуло тільки 300 черкаських козаків отамана Водяного, що були приєднані до 610-го Мензелинського полку. Вже у грудні 1917-го більшість місцевих козацьких лідерів уже розчарувалися в отамані-генералі.

Цікаво, що Петлюра (як повідомляє В. Шульгін), за посередництвом довіреної особи Скоропадського Сергія Моркотуна, прагнув організувати численних російських офіцерів для захисту Української республіки. Саме Моркотун свідчить про те, що Петлюра наприкінці 1917 року готовий був навіть порвати «…з більшовизмом Винниченка й з австрофільством Грушевського» і твердив, що «має тільки двох ворогів — німців і більшовиків і тільки одного друга — Росію». Петлюра дозволив виїзд із України збройним російським козакам, офіцерам, юнкерам «на Дон! До Корнілова!», що коштувало йому кар’єри військового міністра у «лівому» кабінеті Винниченка.

Петлюра звернувся по допомогу у справі оборони УНР до російських солдатів і офіцерів, що визнали Центральну Раду як головну владу в краї. Їм було наказано негайно виділитись із більшовицьких частин і нести службу на Українському фронті на загальних підставах.

Міфом або перебільшенням виявилися твердження козацьких ватажків про багатотисячні централізовані вільно-козачі підрозділи (вказувалося на 40, 80 і навіть 100 тисяч вільних козаків), якими по всій Україні керувала Генеральна Рада. У вирішальний час за Скоропадським пішло тільки 800—1000 козаків. Скоропадський згодом зізнався: «Деякі мої помічники, особливо Полтавець, страшенно блефували, намагаючись показати, ніби вони керують величезною і сильною організацією. Здається, й сам уряд вважав вільних козаків небезпечною контрреволюційною силою. У грудні 1917-го року, коли більшовики вже наступали на Київ, Капкан, що командував тоді військами на лівім березі та у Києві і мав за собою дуже мало сили, прохав козацьку Раду надіслати допомогу. Несподівано для Капкана козацька Рада вислала кілька тисяч, для яких не було обладнано приміщення. Це викликало багато непорозумінь, але у Києві запанувало перебільшене уявлення про організацію козацтва. Насправді це було зовсім інакше і це було джерелом великого смутку для мене…»

Як згадує Скоропадський, «…урядові агенти агітували проти старшинства, проти всякої дисципліни, намовляли козаків не слухати наказів Генеральної козацької Ради. Розвалюючи організацію Вільного козацтва, уряд разом з тим паралельно намагається створити урядову козацьку організацію, для чого створює при військовому міністерстві Особливий козацький відділ із прапорщиком Певним на чолі», а Генеральний військовий комітет «…роздавав зброю без пуття всякому