Читати книгу - "Дух часу"

студіях. Але ріжниця ся була причиною, що старший був неначе ментором молодшого. Він втягнув його в круг молодіжи, де сам уже займав поважне місце, виробивши собі становисько своїми поглядами і вимовою, котрі і у нового товариша відразу здобули єму любов і поважане. Оба вони були молоді, палкі, талановиті і майже нерозлучні. Оба багато читали і провадили гарячі дискусії. Творили прехороші картини горожанської рівності, ладу і обов’язку, до котрого їх житє способило, і чим мали бути в будучності. В своїх студіях бачили щось більше, як лише спосіб до житя для себе. Вони вірили, що добрі наміри щирих людей, коли мають проявити свій відроджуючий та благодатний вплив на загал, мусять бути і так само гарні в ділі, і в засаді, і в їх ідеальних понятях. Добро мусить бути так само абсолютне в практиці, як і в теорії. Де не було рівноваги між теорією і практикою, там не було для них моральної правди, сильного переконаня про те, що зле, а що добре. Чи ж діло, хоть би і найсправедливійше, але не зросле міцними нитками з душею і цілим житєм чоловіка, не стаєся лише блахманом, не робиться, мов за панщину, отілько лиш, оскіль-ко до того спонукають які-небудь зверхні обставини? Звідси брехня і зла віра в відносинах публічних і приватних.

Недостаток тої гармонії, інші думки а інші діла обурювала молодих ентузіастів.

Судія вдивився в широко жевріюче полум’я і схилив голову на груди.

Ой без серця й без духа,

— шептав він дрожачими устами, —

Увесь люд конає… Давай крил мені широких, Поро молодая! Полечу над мертвим миром До святого раю, Де огонь святий у душах Дивами сіяє[8]…

Ах! Де поділась відвага і смілість, оригінальність і спосібність до жертв і навіть — і навіть — чесність!..

Страшна то хвиля, коли дух розвине за одним заходом цілий звій пам’яті і зіллє в одну краплю часу гіркі дії цілого житя…

* * *

З давно минулих днів виринула легка, гнучка стать молодої дівчини, з золотавим волосем і ясним голубим оком.

Він був тоді молодцем в самім розцвіті сили; гарна дівчина заволоділа єго чутєм, сталася єго щастем, розкішю, усім, що він міг найти наймилійшого на світі — словом, любов’ю. Серце, переповнене чутєм, шукало полегші, переповнене новими вражінями, дрожало радістю і тугою, не могло зміститися в грудях і вилило свою тайну перед приятелем.

— Люблю її шалено, без пам’яті, усею силою моєї душі! Мені без неї нема більше світа, нема житя! Вір мені, товаришу, без любові неварто жити на світі! — говорив він раз збентеженим голосом.

Приятель нічого не відповів, лише став перед ним, спер руку на єго раменах і вдивився єму просто в очі. Єго уста злегка задрожали, змінили форму, розтягалися в кутиках, і він вибухнув сміхом.

— Чого смієшся? — засичав наш герой майже крізь затиснені зуби.

— Друже, — відповів приятель, — не гнівайся, але ти кажеш те, що я вже давно помітив, борше, може, як ти сам прийшов до тої свідомості. Се, врешті, не доказує ще, що у мене велика прозорливість, бо залюбленим завсігди видиться, що ніхто про їх тайну не знає, тимчасом як увесь світ про те говорить. Але я рад, що ти порушив сю справу, і, признаюся, я чекав тої хвилі.

— А то чому, коли вільно спитати? — запитав він як перше, але вже без злості.

— Про се можна би багато говорити. Що твій ідеал може заполонити серце молодого чоловіка, то певне, але чи зостановлявся ти над тим, що робиш? чи роздумував ти про загальні наслідки? Представ собі існованє одного з нас, котрому жінка не внесе з собою в хату ані гроша. Представ собі нужденне житє, де кождий кавалок хліба з’їдаєся, де лиш вистарчає при скупім рахунку на щоденні потреби. Пощо чоловік учився? Нащо леліяв в своїй груді думки і ідеї? Чи на те, аби загребтися в чотирьох стінах? Котрий з нас зможе тепер жити в залежності від кількох гульденів. Ми, як перший-ліпший поселюх, набули прецінь вищих культурних потреб, маємо, врешті, перед собою велику патріотичну задачу, маємо вітчину, котра потребує гроша, а відки єго взяти?

— Але ж я її люблю!

— Є любов, але є також і сила волі. Невідповідній любові повинно ся зараз корінь підтяти, здавити її при перших появах, бо чим далі, тим гірше, тим тяжча з нею боротьба, — додав приятель поважно.

Ненадійний погляд в темну бездонну пропасть, виповзаюча з-під корча гадина, слизький, повзаючий по тілі черв’як не міг би був наповнити єго більшою огидливістю і страхом, як власне ті, ніби для єго власного добра вимовлені слова: «Сила волі, патріотизм, культурні потреби», гуділо в єго голові, як в порожній бані. Гарні, блискучі слова, а всередині гниль! А що ж то за така культура, що понижає гідність чоловіка? Чи ж сила волі, з таким трудом вироблена родом людським прикмета душі, патріотизм, найкрасше зрозумінє спільного інтересу мають служити до здеморалізованя чоловіка! Чи під стягом культури мав би чоловік вирікатися найблагороднійших поривів своєї природи?!

Не залежати від кількох гульденів — значиться, не бути невільником гроша. А хто ж ним більше є, як не той, задля марного гроша вирікаєся таких речей, котрих за ніякий гріш не купити?..

Яка суперечність! Чи можлива річ, аби при поряднім суспільнім устрою виробилося щось так погане, так нездорове?!

І тоту погань голосить навіть єго друг — ідеал чоловіка, котрого він так обожав?!

* * *

Житє попливло дальшою течією, а