Читати книгу - "Бріда"

І тоді він наповнив свою науку повчаннями непотрібними, але переконливими та яскравими, щоб усі були спроможні зрозуміти та прийняти їх. І цей метод дав свої результати. Люди засвоювали Традицію Сонця, й коли до них доходило, що багато подробиць, про які розповідав їм Маг, були абсолютно зайвими, вони сміялися самі з себе. І Маг був дуже задоволений, бо нарешті він навчився навчати.

Але Бріда виявилася не такою. Її молитва зворушила і схвилювала Мага, вона глибоко проникла в його душу. Вона змогла зрозуміти, що жодне людське створіння, яке топче або топтало ряст на цій планеті, нічим не відрізнялося й не відрізняється від інших.

Мало людей могли б сказати на повен голос, що великі Наставники минулого були наділені тими самими перевагами й тими самими вадами, що й інші люди, і що це анітрохи не впливало на ‘їхню спроможність шукати Бога. Вважати себе гіршим за інших — один із найруйнівніших виявів гордині, один із найнепривабливіших способів підкреслювати свою особливість.

Коли вони прийшли до шинку, Маг замовив дві порції віскі.

— Погляньте на цих людей, — сказала Бріда. — Вони, певно, приходять сюди щовечора. Певно, завжди роблять одне й те саме.

Маг уже не був такий переконаний у тому, що Бріда справді вважала себе нічим не відмінною від інших людей.

— Ти звертаєш на людей забагато уваги, — сказав він. — Вони не більш як віддзеркалення самої тебе.

— Я знаю. Я була відкрила, що приносить мені радість, а що — смуток. Але потім усвідомила: цей погляд на життя треба змінити. Проте змінити свої погляди не так легко.

— І що ж навіяло тобі думку про необхідність змінити погляд на життя?

— Кохання. Я знайшла чоловіка, який мене доповнює. Три дні тому він мені показав, що його світ теж наповнений таємницями. Отже, я тепер не сама.

Маг залишився незворушним. Але йому згадалися благословення Божі, що розбивають шибки вікон на дрібні скалки.

— Ти його кохаєш?

— Я відкрила, що можу кохати його ще сильніше. Якщо я більше нічого й не навчуся на цій дорозі, то одну важливу науку я вже здобула: необхідно ризикувати.

Він мріяв про щасливий вечір, коли вони поверталися з лісу. Мріяв дати їй зрозуміти, як вона йому потрібна, дати зрозуміти, що він такий самий чоловік, як і інші, і стомився від своєї самоти. Але їй були потрібні від нього лише відповіді на її запитання.

— Я відчуваю щось дивне в повітрі, — сказала дівчина.

І справді, середовище стало якимсь іншим.

— Це Вісники, — відповів Маг. — Штучно створені демони, а не ті, які вийшли з лівиці Бога, ті, що не приводять нас до світла.

Його очі блищали. В атмосфері справді щось змінилося, й він заговорив про демонів.

— Бог випустив цілий легіон зі Своєї Лівої Руки, щоб нас удосконалити, щоб навчити нас виконувати свою місію, — провадив він. — Але наділив людей спроможністю концентрувати сили темряви і створювати власних демонів.

Саме це він тепер і робив.

— Але ж ми можемо зосередити свої зусилля й на доброму, — сказала дівчина, трохи налякана.

— Ні, не можемо.

Це добре, вона в нього щось запитувала, і її запитання допомагали йому розвіятися. Він не хотів створювати демона. У Традиції Сонця вони називалися Вісниками й могли творити велике добро або велике зло — і лише великим Наставникам було дозволено кликати їх. Він був великим Наставником, але тепер робити цього не хотів — бо сила Вісника була небезпечною, а надто, якщо до неї домішувалося розчарування в коханні.

Бріда була спантеличена відповіддю Мага. Він здався їй якимсь дивним.

— Ми не можемо зосереджувати свої зусилля на Добрі, — провадив він, докладаючи величезних зусиль, щоб устежити за власними словами. — Сила Добра завжди розпорошується, як Світло. Коли ти випромінюєш вібрації Добра, ти облагодіюєш усе людство. Та коли ти концентруєш сили Вісника, то ти облагодіюєш тільки себе саму — або завдаєш шкоди тільки самій собі.

Очі йому блищали. Він підкликав шинкаря й попросив рахунок.

— Ходімо до мене додому, — сказав він. — Я зготую чай, а ти поставиш мені запитання, які вважаєш найважливішими у своєму житті.

Бріда завагалася. Він був чоловік привабливий. Вона теж була жінка приваблива. Вона боялася, що ця ніч може зіпсувати їй науку.

«Я не повинна уникати ризику», — повторила вона, звертаючись до самої себе.

Будинок Мага стояв на певній відстані від села. Бріда звернула увагу на те, що хоч він і дуже відрізнявся від помешкання Вікки, а проте був затишний і добре обставлений. Проте вона не побачила в ньому жодної книжки — тут переважав порожній простір, із кількома меблями.

Спочатку вони пішли на кухню приготувати чай, потім повернулися до вітальні.

— То що тебе сьогодні сюди привело? — запитав Маг.

— Я пообіцяла собі, що повернуся сюди в той день, коли щось знатиму.

— І ти вже знаєш?

— Та дещо знаю. Знаю, що дорога проста, а тому йти по ній набагато важче, аніж я думала. Але я зможу спростити на ній свою душу. А ось і перше запитання. Навіщо ви марнуєте час зі мною?

«Бо ти моя Інша частина», — подумав Маг.

А вголос відповів:

— Бо мені теж іноді хочеться з кимось поговорити.

— Що