Читати книгу - "Пригоди бджілки Майї"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Проте, навіть коли ти щасливий, дуже важко бути самотнім, і чим більше досвіду набиралася маленька Майя, тим частіше їй бракувало товариства і любові. Вона перестала бути маленькою бджілкою. Майя виросла і стала розкішною та сильною бджолою: талановитою, з блискучими міцними крильцями, гострим та небезпечним жалом і неабияким досвідом розпізнавати друзів та небезпеку. Майя набралася досвіду, здобула цінні знання і тепер хотіла використати їх з користю та на добро. Може, їй треба було вже повернутися у вулик, впасти до ніг королеви і попросити пробачення, щоби її прийняли назад у товариство? Але у Майї залишилася велика мрія: пізнати людину!
І лише це бажання стримувало її від повернення додому. Майя стільки всього чула про людину! І вся та інформація була такою суперечливою, що людина найчастіше поставала не мудрою істотою, а швидше пришелепкуватою. Проте у глибині душі бджілка вірила, що людина — це вінець природи, наймогутніша, найрозумніша істота.
Майя у своїх мандрах не раз бачила здалеку людей, одягнених у чорне, біле, червоне, зовсім строкате, великих і маленьких. Але бджілка ніколи не наважувалася підлетіти до них ближче. Якось, пролітаючи біля джерельця, вона зауважила, що там, унизу, вилискує щось червоне. Майя вирішила, що це квіти, тому полетіла у цьому напрямку. Яким же було її здивування, коли біля струмка Майя натрапила на людину із золотистим волоссям та рожевим обличчям. Та людина була одягнена у червоний одяг і безтурботно спала собі посеред квітів, що росли обабіч струмка. Вона отак лежала горілиць, розкинувши руки і, попри свій страхітливий розмір, виглядала такою гарною, що у бджілки від захоплення аж сльози на очах виступили! Майя забула про все на світі та завмерла, милуючись сном людини. Вона дивилася на цю істоту, і їй видавалося неможливим все те погане, що вона колись про неї чула. Всі ці балачки мусіли бути безсовісною брехнею. Така гарна істота не могла бути злою чи поганою, ніколи!
Поки вона так роздумувала, до неї підлетів комарик і привітався.
— Господи Боже! — збуджено прошепотіла Майя. — Ви тільки погляньте на цю людину, яка вона гарна! Вас не захоплює її вигляд?
Комарик здивовано зиркнув на Майю: «Захоплює? Атож, захоплює! Особливо її смак! Вона досить смачненька, ота людина! Я щойно зробив у ній дірочку і попив крівці у своє задоволення. Ви тільки погляньте на мій животик, бачите, як він пломенить червоним від крові?».
Майя аж за серце схопилася, щоби воно з переляку не вискочило з грудей.
Так її вразила цинічна зухвалість комара!
— Людина помре від цього?! — вигукнула вона. — Де ви її поранили, у якому місці? Звідки у вас стільки зухвалості та такі ниці думки? Та ви просто розбійник якийсь!
Комар розсміявся і відповів високим пронизливим голоском, явно насолоджуючись: «Та це ще зовсім мала людина. Таку називають дівчинкою. У неї ноги до половини укриті кольоровим випуклим панциром. Я можу, звичайно, його проколоти, та, на жаль, до шкіри не дістану. У вас, серденько, ідеалізоване уявлення стосовно людей. Чи ж ви думаєте, що люди добрі? Та я ще ніколи не зустрічав такої, котра би мені хоч краплину крові подарувала!».
— Я не дуже добре знаю людей, — нерішуче пролепетала Майя.
— Але ж ви, бджолиний народ, поміж усіх комах найбільше контактуєте з людиною. Принаймні намагаєтеся. Це всім відомо.
— Я покинула свій вулик, — боязко зізналася Майя. — Мені там не подобалося, я хотіла пізнати світ.
— Та хто би міг подумати! Ви тільки погляньте на неї! — здивувався комарик і підлетів ближче. — І як воно вам — подорожувати? Мушу зізнатися, що мені дуже імпонує ваше прагнення до незалежності. Адже я сам ніколи би не хотів служити людям.
— Але ж вони нам також служать, — заперечила Майя, якій не сподобалося, що її народ принижують.
— Все може бути, — відповів комарик. — А до якого полісу ви належите?
— Я з рою бджіл, що мешкають у замковому парку. Нині дійсна королева — Гелена 8.
— Ага, ага, — комарик зігнувся у поклоні. — Мушу визнати, у вас справді шляхетне походження. Моє вам шанування! У вас удома нещодавно сталася революція, чи не так? Один мій знайомий, розвідник із того рою, покинув ваш вулик. Я нічого не наплутав?
— Ні, все правильно, — з гордістю відповіла Майя. Вона відчула радість та задоволення від того, що її рідня користується повагою і така відома. Глибоко у серці Майя знову захотіла повернутися додому: вона запрагла зробити щось значне та хороше для своєї королеви та свого полісу. Майя навіть забула розпитати у комарика більше про людей. Хоча, цілком можливо, вона й не хотіла нічого питатися, бо ж хіба прочуєш від нахабного комара бодай одне добре слово про людину? Тим часом комарик уже зібрався відлітати.
— Піду ковтну ще раз наостанок, — посміхнувся він. — А потім разом із друзями полечу назустріч заходу сонця. Це для того, щоби завтра була хороша погода.
Майя полетіла геть: вона не могла спокійно дивитися, як комар зробить прикрість сонній дитині. Хоча вона й дивувалася, що комарик не загинув. Вона добре затямила повчання Кассандри: «Якщо вжалиш людину — помреш після цього!».
Майя дуже добре запам’ятала ці слова, але бажання більше дізнатися про людину не зникло. Навіть навпаки: бджілка вирішила діяти відважніше і не боятися, а твердо йти до своєї мети.
Усі бажання Майї сповнилися дивним чином, та ще й у такий гарний спосіб, що вона й уявити собі не могла! Цього теплого літнього вечора бджілка вляглася спати значно раніше, ніж зазвичай. Несподівано просто посеред ночі, вона раптово прокинулася, хоча нічого особливого не відбулося. Майя розплющила очі й побачила, що її спальня у дуплі залита м’яким сріблястим світлом, яке пучком тяглося з округлого входу. Спочатку Майя навіть поворухнутися боялася, та не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бджілки Майї», після закриття браузера.