Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

Розрізняють загальносоціальні і юридичні обов’язки. Загально- соціальні обов’язки - суспільно визнана необхідність певної поведінки осіб (міра належного, корисного), що об’єктивно -зумовлена потребами існування і розвитку інших осіб, соціальних груп, націй, людства. Можна сказати, що загальносоціальні обов’язки є перепоною на шляху сваволі, хаосу - всього того, що заважає нормальному розвиткові громадянського суспільства.

Обов’язок - це парна категорія з правом, оскільки обов’язок є способом забезпечення права. Права людини і громадянина, якими б об’ємними вони не були, усе-таки не є безмежними, абсолютними, бо їх використання не повинно завдавати шкоди іншим людям, суспільству в цілому. Використання людиною своїх прав одночасно передбачає її обов’язок захищати і зміцнювати ці права - заради себе і задля інших. Навіть громадяни розвинених демократій часто направильно розуміють цю рівність і іноді користуються правами, ігноруючи обов’язки.

Громадяни самі є хранителями своєї свободи, напрями і межі зовнішнього вираження якої визначено в правах. Саме для того щоб зміцнити свої права, громадяни в демократичному суспільстві беруть на себе зобов’язання (ставлять вимоги здійснювати якісні дії, вести себе належним чином) і виконують свої обов’язки. В Загальній декларації прав людини (п. 1 ст. 29) зазначено: «Кожна людина має обов’язки перед суспільством, у котрому лише і є можливим вільний і повний розвиток її особистості». Як і права людини, основні загальносоціальні обов’язки фіксуються в конституції та інших законах держави, стають юридичними обов’язками.

Юридичні обов’язки - це передбачені законодавством вид і міра належної поведінки особи, що забезпечується державою. Сутність юридичного обов’язку полягає в тому, що він існує лише відповідно до суб’єктивного права і має здійснюватися в межах, встановлених законом і гарантованих державою; інакше до особи, яка не виконує обов’язків або виконує їх неналежно, застосовується державний примус.

Більшість юридичних обов’язків стосуються одночасно людини і громадянина; деякі - лише громадянина (захист батьківщини, військова служба тощо). В конституції кожної країни встановлені обов’язки, що зобов’язують її громадянина їх виконувати.

Класифікація обов’язків відповідно до вказаних видів прав людини і громадянина:

• громадянські (особисті) - фізичні (обов’язок батьків утримувати неповнолітніх дітей; обов’язок сплачувати аліменти) і духовні (не порушувати права інших людей, не зловживати правом, шанувати честь, гідність, національні почуття людини);

• економічні - обов’язки віддавати частину свого прибутку у вигляді податку на суспільні потреби та ін.;

• політичні - обов’язки додержувати конституції і законів держави, використовувати мирні засоби політичної боротьби, захищати вітчизну, поважати інститут президента, шанувати державні символи та ін.;

• соціальні - обов’язки забезпечувати людину в старості, у разі хвороби, каліцтва, втрати годувальника та ін.;

• культурні (гуманітарні) - обов’язки дбайливо ставитися до пам’яток історії та культури людства; мати основну загальну освіту та ін.

До зазначених обов’язків можна додати екологічні, інформаційні та ін.

У деяких країнах до найважливіших обов’язків громадян належать участь у голосуванні на виборах в органи державної влади (Італія, Бельгія) і військова повинність (Ізраїль та ін.). У конституціях деяких держав йдеться про обов’язок працювати (Японія, Італія, Гватемала, Еквадор та ін.), виховувати дітей (Італія, Росія), піклуватися про своє здоров’я і своєчасно вдаватися до лікувальної допомоги (Уругвай).

Обов’язки громадян за Конституцією України 1996р.: 1) захищати Вітчизну, її незалежність і територіальну цілісність; 2) поважати її державні символи; 3) додержуватися Конституції та законів України; 4) проходити військову службу; 5) не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки; 6) сплачувати податки і збори у розмірах, встановлених законом; 7) не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; 8) мати повну загальну середню освіту; 9) не використовувати власність шляхом завдання шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршення екологічної ситуації і природних якостей землі тощо.

Таким чином, використання і здійснення прав і свобод людини і громадянина є невід’ємним від виконання ним обов’язків, законодавчо закріплених державами. На жаль, відповідальність за невиконання деяких обов’язків не передбачається, що не гарантує їх практичного здійснення.

Гарантії - це найважливіший чинник реального забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Без гарантій права і свободи перетворюються на своєрідні «заяви про наміри», що не мають ніякої цінності ні для особи, ні для суспільства.

Гарантії прав і свобод людини можна класифікувати на міжнародні і внутрішньодержавні (національні).

Національні (внутрішньодержавні) гарантії прав і свобод людини і громадянина (фр.. garantic - забезпечення, запорука) *- система загальносоціальних і юридичних засобів та інститутів, що створюють умови, необхідні й достатні для їх (прав і свобод) реалізації, охорони і надійного захисту.

Загальносоціальні гарантії прав, свобод та обов’язків людини:

• економічні - єдність економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг, фінансів, свобода економічної діяльності; визнання і рівний захист усіх форм власності; соціальне партнерство між людиною і державою, робітником і роботодавцем, захист конкуренції в підприємницькій діяльності; високий рівень продуктивності праці;

• соціальні - соціальна захищеність людини; реалізація її права на певний рівень добробуту, гарантований рівень заробітної плати, одержання пенсії по досягненню пенсійного віку, допомоги - у разі тимчасової непрацездатності чи інвалідності; організація заходів щодо трудової зайнятості населення та ін;

• політичні - наявність розвиненої системи народовладдя, реальної можливості особи брати участь в управлінні державою безпосередньо або через представницькі органи; політичний плюралізм і багатопартійність; наявність незалежної конструктивної опозиції; поділ публічної влади; широке використання інститутів демократії (виборів, референдуму тощо); участь у розробленні та обговоренні законопроектів;

• ідеологічні (духовні)