Читати книгу - "Брати, або Могила для «тушки»"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— …той може в голову получить. Потому как навіть на лісоповалі, ти там уже давно не був, а можеш, вполнє возможно, буть, лежачого не б’ють. Потому рано вставать — то ще большой вопрос. Шо там у тебе на передньому краю борьби за євроінтеграцію, містер комісар?
— Та вроді усьо на мазі. Вчора вечеряв у Кракові із колумбійськими партнерами.
— Ти от у мене комісар по євроінтеграції, а не навчився говорить дипломатично. — Гошу завжди нервували ці демократичні замашки керівника його лондонського офісу. — С учьотом, що нас всєгда троє: я, ти і майор. Боєц невідімого фронта.
— Так по скайпу не слухають, шеф. Он тут один футболіст із Каракаса, що грає у «Челсі», вообще по скайпу свою дівчину із Ліми на растоянії ето самоє… Карлос розказував, ви його знаєте, такий, як ви казали, циганський барон, що був у нас позаторік на сходці у Криму.
— Довєряй, но нє болтай. По скайпу можуть і скальп тобі з одного мєста знять, і окажеться, що ти — без мозгов. Ну шо там іще? Як іде інтеграція? У Латинську Америку посрєдством Європейського Союза?
Крім газової труби, Капцеві вдалося виграти у Москві тендер на контроль наркотрафіка з Афганістану у Польщу. Власне, наявність його вілли у рідному селі мотивувалася аж ніяк не тугою за рідними пенатами, бо Гоші така муть, як хрести предків, була далеко так само, як береги в околицях Магадана, де він провів кращі роки своєї бурхливої молодості. Коли на всесоюзній сходці він запропонував затишний райцентр у західній столиці як перевалочну базу наркотичного контрабасу, до його ідеї спочатку поставилися насторожено. Річ у тім, що специ із ФСБ, які курирували наркотрафік, дали довідку, що цей такий собі райцентр — справжній центр родовитої бандерівщини. Чи вдасться цю ідеологічну фортецю перетворити на мафіозну цитадель? І Гоша дав слово на сходці, що йому це під силу.
Кривлявий полковник із Лубянки, міряючи миршаву постать Капця, уїдливо запитав:
— А як же національна ідея?
І Гоша не розгубився. Відповів зі всією патріотичною принциповістю цьому московському ублюдку:
— Налічка — от де національна ідея. Що у Галичині, що у Гваделупі, полковник. Не вчи вченого. Я за базар відповідаю.
— Та ви вообще не повірите, бос, — не вгавав Кулянда. — Карлос етот, з наколкой Камасутри, його трудно не запомнить, каже: а ми можемо вам хоч субмарину подогнать на ЮБК. А шо, каже, якщо Путін гнав Уго Чавесу цілу ескадрилью, то шо, ми не можемо, тєм боліє що подлодку, сняту с вооруженія в Архангельску, етому Че Геварі загнав Абрамович.
— Та ти шо? Подлодка?! — аж підскочив із лежака Капець. — Вот ето розмах. Субмарина у контрабасі — ще не чув такого. Вєк живи — вєк учись.
— Та етот кавальєро говоре: ви отсталі там у вас в Совєтском Союзє — він у себе в Колумбії не знав, що СССР накрився мєдним тазом, тепер, говоре, подводний флот — самий удобний вид транспорта для наркотрафіка.
— Молчать. Не вживай поганих слів. Скайпу він довіряє. Ти передай етім американським циганам, шо получив добро. А ми тут вначалі, як говориться, опрацюємо в комітетах. Сам понімаєш, мені нада подзвонить. Стратегічному партнеру, що контролює Таджикістан і плантації, що под Кандагаром. Всьо. Конєц связі. Работаєм.
Повертаючись із першої ходки, Гоша по дорозі із Магадана заїхав у Владивосток. Забрів у порт у саму заборонену зону і на власні очі побачив, як з-під води випливає на поверхню підводна лодка. Ні, то словами не передати. І очам своїм важко повірити. По шкірі пробігли мурашки від масштабу міжнародного переміщення товарів, до якого мав пряму причетність триразовий нардеп. Хіба він винуватий, що цей товар — героїн, гашиш і всіляка інша отрута — користується широким попитом. А раз є попит — мусить бути і пропозиція.
— Бос, до вас губер, — перервав масштабні роздуми Сікач. — З ним ще один тіпа учьоний. Ви ж визивали по етому земельному вопросу, ну шо на кладбіще. Щоб порадиться на досугє.
— Впускай, по одному. Губера первого.
Звичайно ж, місцевий губернатор Поліщук був креатурою Капця. Претензій не було — завжди пам’ятав, хто його поставив, а відповідно — може зняти. Звичайно, область делегувала у парламент не одного нардепа, але для місцевої влади все ж Гоша був найголовнішим. Бо що могла гарантувати керівникові області ця опозиційна шантрапа? Поміняється президент, і вся вертикаль льотить зверху донизу. І тільки Петро Павлович здатен зупинити на льоту невблаганне падіння. Нехай обзиваються тушканчиками, але коли депутат стає «тушкою», наступного дня він іде туди, куди треба, і каже: я от, «тушка», і мого губернатора не чіпати. І не чіпають уже синхронно із трьома скликаннями покровителя.
— Доброго дня, шановний Петре Павловичу. Доповідаю, що соціальні ініціативи на території області…
— Шо ти мені доповідаєш? Ці анекдоти будеш президенту розказувать. Хто там з тобою?
— Та я ж вам говорив: нам треба університет кадрово зміцнювати. Привів кандидата на ректора на погодження, — відрапортував губер, як належиться.
Усім начальникам в області було відомо, що їхня доля в одних-єдиних руках — у кривавих кінцівках цього несамовитого зека. Можна було десь так поремствувати у хустинку, але нікуди не дінешся — сувора правда життя. «Дві ходки — три созива» призначав і звільняв. Карав і милував. Однак, справедливості ради, треба сказати, що за таким
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брати, або Могила для «тушки»», після закриття браузера.