Читати книгу - "Гумор та сатира"

Однако подходит он к теме как всегда нетрадиционно. ЗУСТРІЧ З МРІЄЮ Ішов я полем українським, чистим Село, тополі, вічний краєвид. І раптом жінка гарна у намисті, Та з’ясувалось, то був трансвестит. Коло ріки зустрів я дві отари, Ішла скотинка і здіймала пил, І пастушки пасли вівець на пару, І кожний з них пишавсь, що зоофіл. В село зайшов я, і у кожній хаті, Міцні як воли, горді мов орли, Свідомі, працьовиті та завзяті, Різноманітні збоченці жили. А потім геї, десять чи п'ятнадцять, (У них в районі був місцевий клюб) До мене сильно стали залицяться, Бо з’ясувалось, що я хлопцям люб. І я тікав, тікав, хоча второпав, Що досягли ми світлої мети, Що і у нас нарешті тут Європа… От, тільки б встигнути від підорів втекти!

Теперь самое время обратиться к любовной лирике. Она обширна, и я надеюсь, в будущем публиковать лучшие её образцы. Ещё раз отмечу: то, что выше было названо «отпечаток местного менталитета» в любовной лирике присутствует постоянно. Образы прошлого, военнослужащие вермахта, словом, все те, кому так любят ставить изваяния на малой родине поэта, неизменно вплетаются в ткань самых интимных стихотворений. Такая зацикленность на одних и тех же исторических коллизиях говорит, с одной стороны, о крайнем заужении (и даже искривлении) сознания, но с другой стороны, вновь доказывает, что подлинный талант способен преобразить любую, даже самую мерзкую реальность.

ЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ Світило сонце, гомоніли кури, У платті білому спускалась ти у льох. І було радісно на серці в нас обох, Неначе грамоту нам дав штандартенфюрер.

Часто встречается у поэта и образ «схрона». Для него это символ защиты, укрытия от враждебного мира. И в то же время, символ уюта, тепла, любовной уединённости. Вот два начала недописаного стихотворения:

Я цілував твої долоні, В них було тепло наче в схроні…

И более смелый вариант:

Я цілував тебе у скроні, В твоїх обіймах наче в схроні…

Однако настоящий патриот, близкий по взглядам Степану Галю и его однопартийцам, может любить не всякую женщину. Но лишь проверенную в идейном и расовом смысле.

ЗРАДА Один побратим Мав інтим З жінкою з Рязані. І усі львівські пані Були принижені тим. Ну, зібралась Побратимська Рада І винесла вирок: За расову зраду, За невірність нації Піддати його Сексуальній депортації. Тобто вислать в Рязань. Хай живе там серед Ань, Тань і Мань. Хтось нам скаже: «Покарання суворе». Так заслужив же, потвора!

Естественно, такая идейная и партийная ограниченность иногда вредит. Поэт, чей внутренний мир переполнен символами и образами прошлого, перестаёт замечать окружающую действительность.

Краса на березі. Вже ранок наступа, У воду чоловік якийсь упав, І потопав, і утопав… А хвилі наче вояки УПА! Неначе «Нахтігаль» у Львів вступа! А де ж той чоловік, Що тут так гарно утопав? Кудись пропав…

Даже в стихах для детей (а такие иногда встречаются) Степан Галь остаётся верен партийной платформе. Об этом говорит небольшой отрывок из детской драматической сказки.

ЯЛИНКА У ЛЬВОВІ ДІД МОРОЗ. Приніс я файні гостинці Дітям-українцям! СНІГУРОНЬКА. А дітям-москаликам — Дірку від рогалика! ДІД МОРОЗ. Дехто скаже, це жлобство — Наша національна властивість. СНІГУРОНЬКА. Ні, діти! Це глибока Історична справедливість!

А тепер, как и обещали, вернёмся к образу немецкого рейхсканцлера. Вероятно, ночные беседы с ним (или тем, кто является под его личиной) стали обычной практикой поэта.

Мені приснився Гітлер серед ночі, І так зажурливо дивився він у очі, Неначе плакав та кричав від болю: «Чому нема моїх портретів в школі? Чому не бачу я «Майн кампф» В руках у молодих? Багато ж там корисного для них! Чому