Читати книгу - "Книга Джунглів"

– Еге! То це ж хлопчина з джунглів! – мовив Балдео. – Коли вже ти такий розумний, то віднеси шкуру цього тигра в Канхівару – уряд призначив сто рупій за його голову. А ще краще прикуси язика, коли говорять старші.

Мауглі підвівся, щоб піти геть.

– Я увесь вечір лежав тут і слухав, – кинув він через плече, – і за цей час Балдео хіба що двічі сказав правду про джунглі, хоч живе з ними поруч. То як я можу вірити в байки про богів, привидів і злих духів, яких він нібито бачив?

– Хлопцеві час до череди, – сказав староста. А Балдео лише сопів та кректав, розлючений такою зухвалістю.

У багатьох індійських селах хлопці зранку виганяють корів і буйволів пастися, а ввечері женуть їх додому, і ті ж самі буйволи, що затоптали б до смерті дорослого, дозволяють лупцювати себе дітлахам, які ледве можуть дотягтися до їхньої морди. Поки хлопці при буйволах, тваринам нічого не загрожує – навіть тигр не одважиться напасти на стадо. Та якщо вони подадуться збирати зілля чи ловити ящірок, тигр може схопити будь-кого з них.

На світанку Мауглі проїхався сільською вуличкою верхи на спині Рами, найдужчого буйвола з череди. Сіро-сині буйволи з довгими, загнутими назад рогами і лютим поглядом виходили з хлівів і йшли за своїм ватажком Рамою, і Мауглі одразу показав решті хлопців, хто тут буде за старшого. Він поганяв буйволів гладеньким бамбуковим кийком і сказав одному з хлопчаків, на ймення Камія, що подасться з буйволами далі, а вони нехай пасуть корів самі й тримаються поблизу череди.

Індійське пасовище – то саме лише камінюччя, чагарники, суха трава і неглибокі виярки, у яких череда ховається від спеки. Буйволи зазвичай тримаються ближче до боліт, де багато мулу, і можуть годинами лежати у нагрітій сонцем твані. Мауглі пригнав череду на той край рівнини, де Вайнганга вибігає з джунглів, сплигнув з шиї Рами, підбіг до бамбукового гаю і побачив там Сірого Брата.

– Слухай, – сказав Сірий Брат, – я вже хтозна-відколи чекаю тебе тут. Нащо тобі цей клопіт із стадом?

– Так мені звеліли, – відповів Мауглі. – Зараз я сільський підпасок. А де Шер-Хан?

– Він повернувся в ці краї і довго тебе вистежував. А тепер пішов знову, бо тут мало здобичі. Він хоче тебе вбити.

– Гаразд! – сказав Мауглі. – Поки його тут немає, ти або хтось із чотирьох братів маєте сидіти на цій скелі, щоб я міг тебе бачити, коли виходитиму з села. Коли він повернеться, чекайте мене в яру посеред рівнини, під деревом дхак. Навіщо самим лізти в пащу Шер-Ханові?

Потім Мауглі задрімав у холодку, а буйволи паслися довкола. Пасти худобу в Індії – то робота для лінивих. Корови неквапно переходять з місця на місце і ремиґають, потім полежать трохи й знову плентаються далі – і навіть не мукають. Вони заходять у багнюку по самі морди, так що видно лише ніс та сині, наче кришталеві, очі, і лежать, мов колоди. Розжарені сонцем скелі наче пливуть у легкому мареві, і підпаски чують тільки посвист невидимого шуліки (завжди тільки одного) у них над головою, і знають, що коли хтось із них загине чи корова здохне, цей шуліка шугне донизу, а його сусід за багато миль звідси побачить це і полетить слідом, а потім іще один, і ще – тож варто комусь померти, вмить з’явиться з двадцятеро голодних птахів. Хлопці куняють на сонечку, прокидаються і знову дрімають, або плетуть маленькі кубельця із сухої трави і садовлять туди коників, а то ще ловлять богомолів і примушують їх битися; а ще майструють намисто з червоних та чорних горіхів чи дивляться, як ящірка гріється на камені або змія біля калюжі полює на жабку Потім вони співають довгих пісень з протяжним приспівом, і день для них триває довше, ніж для інших людей – усе життя. А ще вони часом виліплюють з глини палац або храм з фігурками людей, коней та буйволів, укладають людям у руки палички, наче то вельможні пани, а інші люди – їхні воїни, або так, наче це боги, а решта їм моляться. А коли звечоріє, хлопці зганяють череду, буйволи піднімаються з багнюки з плюскотом, гучним, наче гарматний постріл, і стадо поволі тягнеться через сірі луки додому, до мерехтливих вогників селища.

Мауглі багато днів супроводив буйволів до мулистих боліт, багато днів бачив на рівнині Сірого Брата (а тому знав, що Шер-Хан іще не повернувся), багато днів лежав у високій траві, прислухаючись до звуків навколо нього, і згадував своє колишнє життя у джунглях. Якби кульгавий Шер-Хан спіткнувся десь у кущах на березі Вайнганги, Мауглі почув би це в такий довгий тихий ранок.

І нарешті настав день, коли Мауглі не побачив Сірого Брата на призначеному місці, і тоді він засміявся й погнав стадо до яру під деревом дхак, що рясно квітло золотаво-червоним цвітом. Сірий Брат сидів там, і загривок на його спині став дибки.

– Він ховався увесь місяць, щоб збити тебе зі сліду. Минулої ночі він перейшов гори разом з Табакі й тепер іде по твоїх слідах, – сказав вовк, насилу віддихавшись.

Мауглі спохмурнів.

– Я не боюся Шер-Хана, а от Табакі надто хитрий.

– Не бійся, – сказав Сірий Брат, облизнувшись. – Я зустрів Табакі ще вдосвіта. Тепер він хитрує з шуліками. Та перш ніж я зламав йому хребта, він розповів мені все, що треба. Шер-Хан чигатиме на тебе сьогодні ввечері біля сільських воріт, лише на тебе. А зараз він вилежується у висохлому яру біля річки.