Читати книгу - "За двома зайцями"

Голохвостий. Врьош, ста­ра! Я її знать не знаю, вєдать не вє­даю! З її ка­ко­юсь доч­кою! Во­на ска­зи­лась! А ми, Про­ню, хадьом вінча­тись, Про­ко­пе Сви­ри­до­ви­чу, ког­да по­ча­ли дє­ло, то на­доб­но якось кон­чать. Нев­же нас бу­де дер­жать од­на брех­ли­ва ба­ба?!

Секлита. Я бре­шу?! Я ска­зи­ла­ся? А не діждеш ти з твоїм чор­то­вим батьком, з твоєю по­га­ною матір'ю! Не бу­деш ві­н­ча­тись: не пу­щу по­па в ри­зи, хоч роз­деріть ме­не! Од кумці-го­лубці, кажіть же ви, хай лю­де чу­ють; зас­тупіться хоч ви за Ли­ма­ри­ху, - опас­ку­див мою чес­ну сім'ю оцей ла­нець, ша­р­ла­тан! А сест­ра рідна за ним ру­ку тяг­не!

1-й бас (2-му). Що, брат, не горілкою пах­не!

2-й бас. От ха­ле­па!

Проня (кри­чить). До­кажіть, до­кажіть!

Марта. Як же, учо­ра за­ру­чив­ся, са­ма влас­ни­ми очи­ма ба­чила і оци­ми ву­ха­ми чу­ла! Щоб я лус­ну­ла, ко­ли ми не про­пи­ли Га­лю!

Устя. Та ще спо­чат­ку за сто­лом, а далі і долі, і за­руч­них пісень співа­ли їм.

Меронія. Та ще цей раб бо­жий і тан­цю­вав без одіянія ску­­си­тельно!

Проня. Ой! Підсту­пи­ло під сер­це! Ря­туй­те! (Пе­ре­хо­дить і при­­па­да до ма­тері).

Явдокія Пи­липівна. Гос­по­ди, бо­же мій! Що ж з нею? Хоч згляньтесь!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Що ви зро­би­ли з ди­ти­ною на­шою?

Кинулись до Проні, розстібу­ють плат­тя.

Секлита. А що, не віри­ли, який зух?

Голохвостий (з од­ча­ем до Проні). Не вірте їй: це заго­вор! Во­на підпоїла, підку­пи­ла свідків. Я їх усєх на суд! Ну, де ж би та­ки я, Га­лах­вас­тов, пос­ва­тав­ся на ка­кой-не­будь про­стой по­ганкє?

Секлита (з ку­ла­ка­ми до Го­лох­вос­то­го). Моя доч­ка по­га­нка? Ах ти, ка­торж­ний, сибірний! Та я тобі очі ви­де­ру з ло­ба!

Проня (нерв­но пла­че). Ма­мо, я не вірю їй! Во­на на­ро­чи­то шкан­даль ро­бить… Зас­тупіться ж! Не ви­дер­жу… да­вить ме­не!

Явдокія Пи­липівна. Сест­ро, зглянься на нас! Не без­че­сть доч­ки. Гос­подь те­бе по­ка­рає на твоїй!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Сло­боніть гос­ти­ну, сест­ри­це! Бачит­е, яке ли­хо!

Секлита. Так так? Ме­не з ха­ти?!

Проня (кри­чить, ри­да­ючи). Ідіть собі! Не топіть ме­не!

Секлита. Дур­на ти, навісно­го­ло­ва! За яко­го хар­ци­за за­сту­паєшся! Ду­маєш, що лю­бить те­бе? За гроші тільки бе­ре, за гроші! Та він те­бе вчо­ра прив­се­люд­но ла­яв, ніве­чив, ги­див!

Голохвостий (кри­чить). Не йміть віри їй: бре­ше!

Секлита. Ой, кумці мої, зас­туп­ниці мої! Кажіть уже ви, бо бу­ли там! Кажіть по правді!

Марта. А ла­яв, гос­по­ди як, і в батька, і в матір; ве­ли­чав її со­вою, чап­лею, кис­ло­окою жа­бою!

Проня. Ой, ой! Зарізав!… Під сер­це! Во­ди!…

Явдокія Пи­липівна. Бо­же мій! Уби­ли ди­ти­ну мою! (Упа­да ко­ло доч­ки, розстібуе їй плат­тя).

Устя. А прок­ли­нав як: щоб і ха­ле­ра, і чу­ма на їх го­ло­ву, щоб виз­ди­ха­ли цілим код­лом!

Меронія. Про­ри­цав: анах­те­ма, і ду­нув, і плю­нув, як на са­тану!

Голохвостий (не­са­мо­ви­то). Це нак­ле­пи! Я в суд по­дам!

Проня. Ай, во­ди, во­ди!… (Ніби зомліла).

Прокіп Сви­ри­до­вич. Хим­ко, во­ди швид­че! Гос­по­ди, од­пу­сти і при­пус­ти!

Явдокія Пи­липівна. Ой, ря­туй­те! Не­жи­ва!

Xимка при­но­сить во­ду. Прис­ка­ють уд­вох на Про­ню. Сте­пан про­ди­рається в двері і щось ше­по­че Галі. Про­ня теле­су­ється, ко­ло неї упа­да­ють старі.

2-й бас. Про­па­ла вже ви­пив­ка!

1-й бас. Ходім мерщі, щоб ще до ми­ро­во­го не по­пас­ти!

Проня (істе­рич­но). То такі ви? Мені од­но, а дру­ге другій? При мені у очі ма­ло не вско­чи­те, а за очі баніту­ва­ти… Ох! Ох!

Голохвостий (одсту­па). Та що ви їм віри­те!

Проня. Чо­го ви хо­ди­ли до ме­не? На­що ви бо­жи­лись, кля­лись, па­да­ли пе­ре­до мною на коліна?

Голохвостий. Та стійте ж…

Проня. Не за ваші ма­га­зи­ни йшла… я… вас лю­би­ла… а ви наз­ну­ща­лись… осо­ро­ми­ли на весь По­дол… На весь Київ!… Гетьте! Ой, смерть моя! (Мліє).

Прокіп Сви­ри­до­вич. Бон, вон з на­шо­го дво­ру, щоб і слід тут ваш не смердів!

Явдокія Пи­липівна. Вон, вон! Не тре­ба нам та­ко­го зя­тя!

Голохвостий. Ну, до свіданья!

Секлита (ха­па йо­го за по­ли). Ну, те­пер я вже не пу­щу!

Голохвостий (ви­ри­ва­ючись). Од­чепіться!

Секлита. Не пу­щу, не пу­щу! Ду­маєш, що ба­га­тий, так і без­чес­ти­ти ме­не мож­на? Же­ни­мо!

Степан. Та який він ба­га­тий? Він банк­рот!

Секлита й Сірки. Банк­рот… банк­рот!

Голохвостий (вис­ту­па на­пе­ред, з за­па­лом). Чо­го витрі­щились? Ну, банк­рот, так і банк­рот! А ви ду­ма­ли, как би я був ба­га­тий, то по­шов би до ва­шо­го смітни­ка?! Ха-ха-ха! Сви­но­та не­об­ра­зо­ва­на! Ав­жеж, мені ва­ших де­нег тольки й на­да би­ло! Так і понімай­те! А во­ни зак­ла­ли сібє в го­ло­ву, що я на їхніх до­чок за­ди­вивсь. Ан­те­рес­но ду­же! Не най­шов би где? Поліз би на смітник! Да я, как пер­вий ка­ва­лер, і у Лип­ках би знай­шов нас­то­ящих ба­ри­шень з ота­ки­ми кудел­ями, а не сва­тав­ся б на вашій дурній по­то­рочі, по­ганій Проні!

Проня. Ай! (Зомліла).

Секлита роз­ве­ла ру­ка­ми.

Ті ж, жид і квар­тальний.

Жид. Ай, гвулт! Фер­фал! Беріть йо­го - он та­меч­ки шарлат­ан, мо­шен­ник!

Квартальний. По­жа­луй­те в часть!

Всі ос­товпіли, Го­лох­вос­тий опус­тив циліндра.

Завіса. 

- Генд­лю­ва­ти - тор­гу­ва­ти, ба­риш­ни­ку­ва­ти.

- Ур­да - ма­ку­ха з насіння ко­но­пель або ма­ку.