Читати книгу - "Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна"

Даниїл часто і голосно дихав. Хлопчика муляло одне запитання. Він обережно сказав:

— Дідусю, Дарій заволодів моїм перснем. Ти знав про це?

Даниїл затих, ніби заснув. Проте стулені повіки смикалися. Мишко втратив над собою контроль. Накинувся на старого, мов шуліка на курча. Кричав на нього:

— Чому ти зупинив мене? Не дозволив підійти до царя? Чому? Перстень — власність мого батька. Я хотів його забрати.

Повіки розтулилися, відкриваючи небесно-чисті очі.

— Дитинко, — виразно мовив Даніїл. — Для кожного листочка на дереві, кожної шерстинки на тілі тварини чи волоска на людині, небом визначений час: як довго рости і коли відійти. Цьому правилу підлягає і виконання бажань. Для твого бажання ще не надійшов зоряний час. Треба покірно його чекати.

— А я не мооожу чекати. Не мооожу. Знай, я міг би уже повернути свій скарб. А ти мені не дозволив. Чому? Ну, відповідай, — наступав Мишко на старого.

Він увесь напружився. Очі його бігали, а руки тремтіли. І тільки лагідний погляд старого стримував його від істерики.

Даниїл спокійно доводив:

— Раніше цим скарбом володів Дейок, вчора — твій батько, сьогодні — Дарій. Кажу для того, щоб ти зрозумів: матеріальні речі непевні й мінливі, як погода. Вони псуються, злодії їх крадуть. Тому не переймайся втратою персня.

— Не переймайся… Та зрозумій, нарешті, я в жорстокому світі. А перстень мені допомагав. Перстень захищав мене. З перснем я міг ставати невидимим. Я швидко в просторі переміщався. Я багато узнав і побачив. Побував на острові, де росте яблуня з молодильними яблучками. А ще у палаці Нептуна, в хатинці Болотяника і на дні озера, де за начальника Водяний.[35] І взагалі — я скучив за батьками. Сьогодні міг бути з ними. А ти мені став на заваді. Мене тут ображають. Ксеркс наказав випалити на моїй щоці тавро, як на бичкові. Про це ти знаєш…

Хлопчик підтягнув носом шмарклі.

— Згоден, гарну штучку ти мав. Дуже гарну. Але ми живемо в світі, де заведений чіткий порядок. Усе на землі підпорядковується високій меті. Небо дало тобі, малому, змогу чудесним образом розважатися. А насправді для того, щоб ти звикав перемагати страх. Ти підріс і став на вищий сходень. Для дальшого росту повинен пройти випробування без персня, без сторонньої допомоги. А те, що ти страждав, то добре. Страждати людині не шкодить.

— Не шкодить… — буркнув сердитий Мишко.

— Страждання загартовують людину, додають їй досвіду. Збагачують знаннями і роблять милосердною. Дякуй Всевишньому за страждання, що піднімають, возвеличують твій дух.

Мишко незадоволено сопів. Та цей дідуган його так і не зрозумів. Співає своєї і своєї…

— Збирай вічні, духовні скарби, — повчав старець. — Вони будуть завжди при тобі. А все інше, приміром земні блага, слава — тобі дадуться. Самі тебе знайдуть.

Пергаменні повіки опали. Наразі ворушилися вуста, беззвучно творячи молитву. Сперечатися не мало сенсу. Михайлик зняв із Даниїла сандалі, а ноги прикрив килимком, щоб не кусали мухи. Підборіддя старого опустилося. Він стих. Хлопчик відхилив завісу і вийшов із опочивальні.

Коло виходу зі шатра на Мишка чекали колишні мучителі. Та чи колишні? Ксеркс з одного боку, Аман з іншого схопили Мишка за руки. Оскалювали до нього зуби, страшним видом і шипінням вдавали людожерів. Затягли його в найтемніший куток. А там притиснули до повстяної стіни і цокотіли зубами, штурхали свою жертву і щипали.

Хлопчик так злякався, що у нього пропав голос. Проте захищатися не переставав — лупцював кривдників ногами.

На Мишкове здивування настрій кривдників швидко змінився. Ксеркс доброзичливим тоном запропонував:

— Михайле, будьмо братами.

Кутиком скошеного ока Мишко відмітив, що товста пика теж змінилася — випромінювала привітність.

— Ну що? Ми брати? — наполягав царевич.

— Брати, — буркнув Мишко.

Він по-дорослому потиснув протягнену руку царевича. Поручкався також із Аманом.

Хлоп’ята всілися на шкіряні подушки, розкидані попід стінами червоного шатра. Якийсь час мовчали. Мишка непокоїло питання: чи щирий поступок хлопців? Як надалі складатимуться їхні стосунки?

— Даниїл провів ніч з левами, — порушив мовчанку Ксеркс. — Брате, аввуня розповідав тобі про пригоду в ямі?

— Дідусь провів цілу ніч з левами? — не повірив Мишко.

– І уяви собі, хижі звірі його не розірвали.

— Казка, вигадана юдеями, — буркнув Аман і кисло скривився.

Мишкові зробилося прикро-прикро. Він вкотре пересвідчився: Байбак не поважає дідуся. Іншим разом він, Михайло, відстояв би честь Даниїла. Провчив би пересмішника. Але вони щойно побраталися… Не варто першим порушувати мир.

— Колись у мідійському царстві було 120 сатрапів, — таємничим голосом почав розповідати Ксеркс. — Над сатрапами стояли три князі. Про Даниїла, як про мудреця і пророка, знали не тільки в Мідії. Цар вирішив поставити Даниїла старшим над трьома князями.

— Дідусь мені про це розповідав, — зауважив Мишко.

— Добре, — не образився Ксеркс.

Аман нічого не сказав, бо зосереджено ссав пальця.

— Сатрапи і князі страшенно заздрили Даниїлу, — продовжував царевич. — Домовилися звести зі світу мого аввуню. Чіплялися до його справ, намовляли проти нього царя і простих людей. Якось заздрісники зібралися і пішли до царя. Казали йому: «О царю! Князі царства, намісники, радники і правителі врадили між собою таке. Хай вийде твоя постанова про те, щоб протягом тридцяти днів всі молилися тільки тобі. А того, хто молитиметься до котрогось бога або людини, царські слуги вкинуть