Читати книгу - "Долина богів. Історії з Кремнієвої долини"

Вадгва продовжував свої публічні перепалки з Тілем наступні кілька місяців. Він навіть влаштував «двобій» із стипендіатом Тіля Дейлом Стівенсом на технологічному конкурсі South, організованому Southwest Conference & Festivals у Остіні, штат Техас. Там Стівенс відстоював переваги своєї програми UnCollege — системи самоосвіти, що перетворилася на книжку «Хакадемічний табір». У межах цієї програми Стівенс організував тижневий табір, де учасники дізнавалися і перевіряли на практиці, чому їм варто займатися самоосвітою, а не вступати до університетів.

Станом на літо 2012 року рух Стівенса UnCollege набув майже такої самої популярності, як і стипендіальна програма Тіля. У серпні 20-річний студент-недоук сидів на чолі двох довгих столів у садовому патіо п’ятикімнатного таунхаусу в районі Гай-Ешбері в Сан-Франциско. Він орендував цей будинок на Airbnb для свого «Хакадемічного табору», на якому зібрав амбітних підприємців для проведення тижневих семінарів і ворк­шопів про те, як покинути навчання в університеті. На вигляд вони були як молоді студенти, одягнені у джинси, шорти і футболки, тягали ноутбуки і були слухняними учнями, але прибули сюди перевірити, як це воно — не ходити до коледжу. Стівенс ходив від групки до групки, з ентузіазмом вожатого запитуючи, чи якось просунулися вони на своєму шляху до самоосвіти. Він влаштовував дискусійні панелі та відвідини компаній і запрошував лекторів надихати своїх слухачів.

До появи нового спікера було п’ять хвилин, тож вони почали спорожняти коробки з вегетаріанськими чіпсами і крекерами з кіноа та робити останні ковтки чаю комбуча. Стівенс в обтислих блідо-сірих джинсах і вільній жовтій футболці з матроським комірцем, повів групу тих, кому ледь за двадцять, униз сходами на нижчий поверх будинку, де навколо саморобного столу для нарад розкидано наплічники. Сліди минулої ночі було видно крізь двері в кінці кімнати, де біля стіни валялися надувні матраци та зім’яті простирадла.

Першим спікером пополудні був програміст і колишній працівник Facebook Тодд Перрі в уніформі Кремнієвої долини — окулярах у чорній роговій оправі, джинсах і сірій футболці. Він не надто відрізнявся від своєї аудиторії, вбраної так само, тільки у дещо більш хіпові версії, з різними зачісками і пірсинґом: чоловіки — у рваних джинсових шортах, жінки — у безрукавках із глибоким вирізом.

Блакитні портьєри, що затуляли огляд патіо, мали такий вигляд, немовби їх приклеїли до вікон клеєм Елмера, і вони ось-ось упадуть. Проте Перрі не використовував проектор, тож не переймався світлом. Він говорив групі, що слід забути про навчання в коледжі і натомість вчитися програмувати. Перрі опинився у Facebook, тому що зустрів Марка Цукерберга в Академії Філліпса в Ексетері, штат Нью-Гемпшир, — школі-інтернаті, де він був асистентом викладача Цукерберга. У слухачів, що попивали блакитні енергетичні напої і газовану воду з вмістом кофеїну і щось клацали на своїх ноутбуках, перехопило подих.

Перрі, який покинув компанію за два роки перед її виходом на IPO, почав з запитання: що вони думають про значущість відомої соцмережі. «Facebook замінив візитну картку, — сказав молодий чоловік на ім’я Саймон. — Усе, що вам потрібно, — це ім’я». Наступною була Селін, яка сказала: «Ми користуємося Facebook здебільшого для балачок, — Перрі всміхнувся. — Ми постимо відповіді в групах». Перрі був особливо зацікавлений у людині, яка скаже, що Facebook — це вже минуле. Беручи до уваги, що він звільнився, не встигши отримати свій дохід мільйон доларів, Перрі здавався дещо засмученим. З’ясувалося, що звільнився він, щоб стати ресторанною співачкою на ім’я Сьюзі. Хай видавався гетеросексуалом, він, відповідно до сучасної моди на асперґерський шик, вечорами переодягався у своє альтер-еґо в білій перуці.

Далі Перрі описував свій шлях до Кремнієвої долини. Його зацікавлення Nintendo, а згодом і Final Fantasy — відеогрою за мотивами наукової фантастики, на якій, здається, виростали всі нормальні інженери — було звичною стежкою до програмування. Він передав по колу свої ранні щоденники, щоб показати, як він вчився програмувати. Він задокументував, як уперше займався самоосвітою, вирахувавши, як створено відеогру Super Mario Bros. Дійшовши до роботи у Facebook, Перрі зосередився на своєму захваті Марком Цукербергом і на рисах, що допомогли стати йому таким, яким він є сьогодні. «Марк вивчав у середній школі “Lean Startup”[13], — пояснив він, маючи на увазі програму підприємця Еріка Ріса з побудови стартапу без великих затрат і постійних кружлянь навколо своєї ідеї, аж доки не втілиш її як слід. Він пояснив, що всі факти про засновника і президента Facebook — від бар-міцви в декораціях «Зоряних воєн» до його участі у фехтувальній команді і у змаганнях математичного клубу — демонструють ітеративний спосіб його розумової діяльності. Потім Перрі розповів, як його улюблений вчитель математики в Ексетері колись заборонив учням користуватися калькуляторами і кожного, хто ним користувався, примушував відтискатися від підлоги. Цукерберг вирішив написати програми для виконання домашнього завдання, а відтискався просто так. «Він усе одно вступив до Гарварду», — сказав Перрі, сміючись.

Інженерам, які відмовчуються у великих групах, доки їм не ставлять специфічні, пов’язані з їхньою професійною компетенцією, запитання, здатність програмувати дає впевненість, що вони просунутіші за решту людей. Вони мають самовпевненість, якої не очікуєш від комп’ютерних фріків. Якщо ти не здатен програмувати, то не володієш їхньою мовою. У цьому сенсі фільм «Соціальна мережа», на думку Перрі, є точним портретом дійсності, особливо в частині змагання комп’ютерного фріка з братчиками. У 2005 році, коли близнюки-веслувальники та красунчики Кемерон і Тайлер Уїнклвосси намагалися вирватися вперед у технологічно вигадливому змаганні навколо Facebook, вони написали програму для зведення докупи всіх електронних адрес, приєднаних до Facebook. Цукерберг сприйняв цю програму як напад і провів цілу ніч, пишучи JavaScript-обфускатор, щоб зламати код Уїнклеві (так персонаж Марк Цукерберґ жартома називає близнюків, ніби це множина їхнього прізвища латиною). Він запустив його о третій ранку, а потім пішов до Jack in the Box за гамбургерами. Цю рису Цукерберга у фільмі, номінованому на премію Оскар, на думку Перрі, не врахували, бо в ньому Цукерберг цілком поглинутий своєю справою. «У фільмі не врахували особливість, яка зробила його успішним, — його здатність віднаходити гумор у програмуванні».

Як лідер Цукерберг не був упевнений у роботі Facebook до 2006 року, коли відмовився продати його за мільярд доларів, пояснював Перрі. «Він не був мотиваційним лідером, а слугував зразком для наслідування. Тоді 2006 року Viacom запропонував йому можливість будь-яких авіарейсів, і він взяв участь у всіх можливих зустрічах, засмутив усіх співрозмовників і паралельно запустив ньюзфід — стрічку фейсбука» — безперервний потік оновлень, що його спочатку користувачі