read-books.club » Інше » Війна лайків 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна лайків"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна лайків" автора Емерсон Т. Брукінґ. Жанр книги: Інше / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 85
Перейти на сторінку:
та членів екіпажу на борту дрімав із запнутими завісами. Там були відпускники, люди, які летіли у відрядження, та група науковців, що летіла на конференцію, присвячену боротьбі з ВІЛ/СНІДом. У кабіні настрій теж був безтурботним. Найбільше пілотів хвилювала легка турбулентність. Ми знаємо це тому, що всі звуки та дії на записі з кабіни були абсолютно нормальними, аж до тридцяти мілісекунд до того, як зв’язок перервався.

Пілоти так і не побачили ракети, що вигулькнула з хмар ліворуч від них. Через частку секунди понад 7600 елементів розжареної шрапнелі розірвали кабіну й пілотів на шмаття. Вибух відділив передню частину літака від решти фюзеляжу. Літак почав падати й розколовся на три частини. Багато пасажирів у салоні залишалися живими впродовж усього стрімкого падіння літака, намагаючись зрозуміти, що сталося. На дев’яносто секунд їх накрили оглушливі звуки, спустошливе для шлунка прискорення, циклон таць і ручного багажу, різкий вітер та екстремальний холод.

Останнього не пережив ніхто. Всі 298 загинули.

Від моменту падіння згорілих уламків одразу за містечком Грабове до появи перших онлайн-повідомлень про це минуло менше ніж п’ять хвилин. Місцева очевидиця описала видовище, яке вона не забуде ніколи: тіла «просто падали дуже, дуже важко на землю».

Коли ця історія облетіла Інтернет, обидві сторони в зоні бойових дій, де впав літак, – український уряд та підтримувані Росією сепаратисти – швидко звинуватили в трагедії одна одну. Хоча соцмережі буквально вибухнули теоріями, справжні факти приховував густий туман. Упродовж наступних двох тижнів бойовики не допускали міжнародних слідчих до місця катастрофи, перешкоджаючи будь-якому незалежному розслідуванню. На перший погляд, те, що вбило 298 цивільних, мало предостатньо часу зникнути.

Проте вони не врахували одного скромного колишнього фаната гри World of Warcraft. Сидячи за дві тисячі миль звідти за своїм комп’ютером, він уже мав доступ до всіх потрібних доказів.

Три роки до того Еліот Гіґґінс був татом у декреті і доглядав маленьку донечку в затишному домі в Лейчестері, Англія. Вирішивши, що витрачає забагато часу на відеоігри та коментарі до новин, Еліот спрямував свій інтерес на щось корисніше – завів блог про громадянську війну в Сирії. Він узяв собі псевдо «Коричневий Мойсей» з однієї з похмурих пісень рокера Френка Заппи, де лунало питання: «Що таке зло?»

Проте Гіґґінс ніколи навіть не був у Сирії. Він не говорив арабською. Сам визнавав, що його знання про будь-які конфлікти обмежуються побаченим у фільмах про Рембо. Еліот узагалі рідко виходив зі свого будинку. Йому й не потрібно було. Завдяки мільйонам акаунтів соцмереж громадянська війна в Сирії сама приходила до нього.

Його талантами були терпіння та старанність, а зброєю – YouTube і Google Maps. Гіґґінс навчився знаходити й відстежувати серійні номери озброєнь, використовувати орієнтири та супутникові зображення, щоб простежувати чиїсь кроки, поєднувати й каталогізувати потік із десятків тисяч відео. Незабаром він уже відзначав усі нові повороти в мінливому, хаотичному конфлікті. Він виявляв приховані лінії постачання зброї повстанцям, зібрав гору доказів того, що сирійський диктатор Башар аль-Асад застосовував нервово-паралітичний газ проти власного народу. Зі скромних початків блогосфери Коричневий Мойсей невдовзі став конкурувати не лише з професійними ЗМІ, але й із деякими державними розвідслужбами.

Утім це був лише початок. Інтерес до незвичних методів зростав, і Гіґґінс запустив краудфандингову кампанію для нового типу онлайнового проекту, присвяченого «цивільним журналістам-розслідувачам». Організацію назвали Bellingcat. Назва походила зі старої байки, в якій група мишей змовилася прив’язати на шию коту дзвіночок, щоб завжди чути про його наближення.

Bellingcat ледь устигла запрацювати, коли рейс MH17 впав із неба. Під приціл потрапив перший кіт.

Одного дня після трагедії, коли міжнародні ЗМІ були сповнені спекуляцій та перекладання провини, Bellingcat опублікувала свою першу доповідь. Це був підсумок наявних доказів соцмереж, зосереджений на визначенні місця перебування російського зенітно-ракетного комплексу «Бук», що пересувався неподалік місця падіння літака у той час. 22 липня Гіґґінс запостив додаткові зображення катастрофи на тлі неушкодженого літака, простежуючи схему пошкоджень від шрапнелі. Він не зробив жодних чітких висновків, відкидаючи заперечення росіян та українців. Bellingcat лише повідомила факти, які виявила за цифровими слідами.

Щоб досягти успіху в цій роботі, потрібно було мати певний склад характеру. Вивчення матеріалів соцмереж потребує постійного зосередження та уваги до деталей, що іноді шкодять здоров’ю. «Я багато грав у рольові комп’ютерні ігри, – пояснював Гіґґінс. – Повірте мені, є багато одержимих, що могли би, мабуть, застосувати свою пристрасть більш продуктивно». До полювання приєдналася команда одержимих волонтерів – міжнародний онлайн-колектив. Люди там були різні: від фінського військового офіцера, що знався на російській зброї, до Аріка Толера, американського волонтера з Північної Кароліни, який сором’язливо називав своєю основною кваліфікацією «вправність у користуванні Інтернетом». Арік щодня витрачатиме довгі години, щоб продиратися крізь малозрозумілі канали російських соцмереж, виходячи лише на каву та обіди до сусіднього мексиканського ресторану. Родичі Толера вважали, що Арік просто марнує час онлайн. Вони й не підозрювали, що той розслідує військові злочини.

Невдовзі команда Bellingcat зібрала чимало зображень та відео, що показали ЗРК «Бук» поблизу маршруту рейсу MH17 у день трагедії, чітко на території сепаратистів. Але команда виявила дещо більш промовисте. На фотографіях, що їх запостили до часу падіння літака, комплекс віз чотири ракети, а на зроблених невдовзі після – лише три. Bellingcat знайшла очевидний доказ.

А потім слід неначе прохолов. Попри чимало інших фото керованого росіянами «Бука», відправленого на допомогу сепаратистам, дослідники не зуміли знайти жодних додаткових вказівок на цей конкретний комплекс. Зображення також указували на операцію прикриття. Виведений фарбою номер на боці комплексу змінювали до та після подій 17 липня, тож його легко могли змінити знову.

Невдовзі аналітики поглянули пильніше і зробили відкриття. Вони зрозуміли, що кожен ЗРК «Бук» має гумову «спідничку», що не дає йому розкидати бруд та глину. Позаяк у кожного ЗРК є конкретна історія пересувань, всі гумові «спіднички» мають унікальну схему зношування. Тепер команда Bellingcat мала еквівалент відбитка пальця, який шукала на всіх фотографіях та фрагментах відео, знятих на сході України.

Незабаром Bellingcat виявила фото «Бука» з відстріляною ракетою у відео конвою, що заїхав до України з Росії 23 червня і виїхав 20 липня. Після цього команда отримала змогу простежити події у зворотному порядку, знайшовши підрозділ, до якого належав «Бук» у конвої: 2-й батальйон 53-ї зенітно-ракетної бригади російської армії. Bellingcat запостила свої відкриття онлайн, позначивши на мапі одіссею цієї зброї, що вбила 298 людей, та вказавши на її російське походження.

Зброю та навіть її підрозділ знайшли, але

1 ... 22 23 24 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна лайків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна лайків"