Читати книгу - "Пригоди Незнайка і його товаришів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Заклавши руки за спину, Незнайко походжав по кімнаті, скоса поглядаючи на поетесу.
— Що ви все ходите тут, мов маятник? — сказала Квітонька. — Сядьте, будь ласка, а то від вас навіть в очах мерехтить.
— А ви тут не розпоряджайтесь, — грубо відповів Незнайко. — А то накажу Тюбикові, щоб не малював тут вашого портрета.
— Он як! Він і справді може вам наказувати? — повернулась Квітонька до Тюбика.
— Може. Він у нас все може, — відповів Тюбик, який старанно працював пензликом і навіть не чув, що сказав Незнайко.
— Певна річ, можу, — підтвердив Незнайко. — Всі повинні мене слухатися, тому що я головний.
Почувши, що Незнайко має таку владу серед малюків, Квітонька вирішила задобрити його.
— Скажіть, будь ласка, це ви, здається, повітряну кулю придумали?
— А то хто ще?
— Я неодмінно напишу про вас вірш.
— Дуже мені потрібно, — фиркнув Незнайко.
— Не кажіть, — співучим голоском відповіла Квітонька. — Ви ще не знаєте, які я вірші пишу. Хочете, прочитаю вам один свій вірш?
— Гаразд, читайте, — змилостивився Незнайко.
— Я прочитаю вам свій новий вірш про комара. Ось послухайте!
… Я спіймала комара,
Та-ра, та-ра, та-ра-ра!
Комарика я люблю,
Тру-лю-льоньки-тру-лю-лю!
Та комарик став сумний,
Шкода бідолашку.
Ні, впіймаю я собі
Краще вже мурашку.
А мурашка теж сумує,
Видно, любить погулять.
Досить з ними забавлятись,
Треба книжку почитать.
— Браво! Браво! — вигукнув Тюбик і навіть у долоні заплескав.
— Дуже хороший вірш, — похвалив Гусля, — у ньому розповідається не лише про комах, але й про те, що треба книжку читати. Це дуже корисний вірш.
— А ось іще, будь ласка, — сказала поетеса й прочитала вірш, у якому розповідалося вже не про комара, а про метелика і який закінчувався не словами про те, що треба книжку почитати, а про те, що «треба плаття зашивати».
Потім був прочитаний вірш про мушку, який закінчувався словами про те, що «треба руки вимивати», і нарешті вірш про те, що «треба хату підмітати».
В цей час Тюбик закінчив портрет Синьоочки. Всі замилувалися портретом:
— Чудово! Неповторно! Чарівно! — висловлювали своє захоплення коротульки.
— Любий мій, ви не могли б і мене намалювати в синьому платті? — звернулася Квітонька до Тюбика.
— Як же в синьому, коли на вас зелене плаття? — здивувався Тюбик.
— Ну, любий, вам же однаково. Плаття зелене, а ви малюйте синє. Я одягла б синє плаття, коли б знала, що Синьоочка так гарно вийде в синьому.
— Ну гаразд, — погодився Тюбик.
— І очі мені, будь ласка, зробіть сині.
— Але ж у вас очі карі, — заперечив Тюбик.
— Ну, любий, хіба вам важко? Якщо ви можете замість зеленого плаття зробити синє, то чому замість карих очей не можна зробити сині?
— Тут є різниця, — відповів Тюбик. — Якщо ви захочете, то можете одягти синє плаття, а очі при всьому бажанні не вставите сині.
— Он як! Ну, тоді, будь ласка, малюйте карі, тільки зробіть великі.
— У вас і так дуже великі очі.
— Ну, трошечки! Я хочу, щоб були ще більші. І вії зробіть довгі.
— Гаразд.
— І волосся зробіть золотаве. В мене ж воно майже золотаве, — благала Квітонька.
— Це можна, — погодився Тюбик.
Він почав малювати поетесу, а вона без перестанку підбігала до портрета й кричала:
— Очі трошечки збільшіть! Ще, ще, ще! Вії додайте! Трошечки рота зменшіть… Ще, ще!
Кінчилось тим, що очі на портреті вийшли величезні, яких зовсім не буває, ротик, як горошинка, волосся наче з чистого золота, і весь портрет був дуже мало схожий. Але поетесі він дуже сподобався, і вона казала, що кращого портрета їй і не треба.
Розділ двадцять перший
ПОВЕРНЕННЯ ГВИНТИКА Й ШПУНТИКА
Як тільки Квітонька зійшла вниз, любовно тримаючи в руках свій портрет, її одразу обступили малючки. Всі казали, що такого портрета вони ще не бачили, що він набагато кращий за портрети Синьоочки й Сніжинки, от тільки із схожістю не все гаразд.
— Дурненькі, — відповідала Квітонька. — Що для вас важливіше — краса чи схожість?
— Звичайно, краса, — сказали всі.
В цей час у кімнату, захекавшись, убігли Ластівонька й Киценька.
— Ой, яке нещастя! — закричали вони. — Ой, ми непритомніємо!
— Що трапилося? — злякалися всі.
— Ми сьогодні пішли в лікарню, — почала розказувати Ластівонька.
— … щоб забрати на квартиру малюків, яких повинні виписати, — підхопила Киценька.
— … але Медуниця сказала, що малюки вже виписались, — перебила Ластівонька.
— … тоді ми стали просити, щоб нам дали інших малюків, — знову підхопила Киценька й заговорила швидко-швидко, щоб Ластівонька не перебила — Тоді Медуниця дала нам Якосьбудька й Поспішайка, ми вивели їх на вулицю, а вони втекли від нас і вилізли на дерево.
— Вони бояться, що ми будемо їх виховувати, розумієте? — швидко вставила Ластівонька.
— Дуже нам потрібно виховувати таких! — скорчила презирливу гримасу Киценька.
— А де вони тепер? — спитала озираючись Синьоочка.
— Сидять на дереві, — сказала Ластівонька. — Вени ще почнуть там яблука рвати!..
— Ану, ходімо подивимось, — запропонувала Сніжинка.
Якосьбудько й Поспішайко сиділи на гілляці яблуні і справді хотіли зірвати яблуко. Вони крутили його, намагаючись обламати хвостик. Раптом малюки побачили малючок, що зупинилися на вулиці й з цікавістю поглядали на них. Помітивши таку увагу малючок, Якосьбудько й Поспішайко стали ще завзятіше відкручувати яблуко. Якосьбудько навіть пробував зубами перегризти хвостик.
— У, жодного яблука ще не зірвали! — крикнула Синьоочка.
— А ти мовчи, синьоока! Думаєш, їх легко рвати? — огризнувся Якосьбудько.
— А якщо вам пилку дати, легше буде?
— Сказала! Ти нам подай тільки пилку, — відповів Поспішайко.
Синьоочка побігла в сусідній будинок і принесла Поспішайкові пилку. За хвилину хвостик був перепиляний, і яблуко полетіло на землю. Синьоочка закричала:
— Ану, малючки, давайте збирати яблука! Малюки вирішили допомогти нам.
Кілька малюнок підбігли до яблука і, штовхаючи його поперед себе, покотили в найближчий двір.
У Зеленому місті під кожним будинком був підвал для зберігання фруктів і овочів. Малюнки підкотили яблуко до будинку, відчинили двері, що були нарівні з землею, і вкотили в ці двері яблуко. За дверима були дощані містки, по яких яблуко само покотилось у підвал. Малючки знову побігли до яблуні, а назустріч інші малючки котили нове яблуко.
Робота закипіла. Прибігла Дзига. Вона взяла десь пилку, одягнула замість плаття штани, які одягала, коли йшла грати у волейбол, і теж полізла на дерево.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Незнайка і його товаришів», після закриття браузера.