Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Ти хочеш сказати, що я безвідповідальний хрещений батько? - Сіріус ледь не кричав.

- Я хочу сказати, що інколи ти чиниш нерозсудливо, Сіріусе, і саме тому Дамблдор постійно нагадує, щоб ти сидів удома...

- Ми тут не будемо обговорювати Дамблдорові вказівки, якщо твоя ласка! - вигукнув Сіріус.

- Артуре! - обернулася до чоловіка місіс Візлі. - Артуре, ну, допоможи мені!

Містер Візлі озвався не відразу. Він зняв окуляри і поволі протер їх мантією, не дивлячись на дружину. Тоді ретельно припасував їх на носі й нарешті заговорив.

- Молі, Дамблдор усвідомлює, що ситуація змінилася. Він розуміє, що Гаррі повинен знати принаймні дещо, якщо він уже опинився в штаб-квартирі.

- Але це не означає, що треба спонукати його, щоб він запитував про все, що заманеться!

- Як на мене, - неголосно втрутився Люпин, відводячи нарешті погляд від Сіріуса, і місіс Візлі одразу повернулася до нього, сподіваючись знайти спільника, - то буде краще, якщо Гаррі довідається про ці факти - не всі. Молі, але хоч би про основні - від нас, а не почує якусь викривлену версію від... від когось іншого.

І незважаючи на Люпинів незворушний вираз обличчя, Гаррі зрозумів: він підозрює, що під час зачисток місіс Візлі знайшла не всі видовжені вуха.

- Що ж, - важко дихаючи, місіс Візлі оглянула присутніх, але сподіваної підтримки так і не отримала, - бачу, що до моїх слів ніхто не дослухається. Але я скажу так: Дамблдор недарма не хотів, щоб Гаррі забагато знав, і я, як особа, що бере близько до серця все, пов'язане з Гаррі...

- Це ж не твій син, - стиха мовив Сіріус.

- Він мені як рідний, - випалила місіс Візлі. - Кого ще він має?

- Мене!

- Ну так, - процідила місіс Візлі, - проте, погодься, тобі нелегко було пильнувати за ним, коли ти сидів у Азкабані?

Сіріус почав підніматися з крісла.

- Молі, ти тут не єдина дбаєш про Гаррі, - втрутився Люпин. - Сіріусе, сядь.

Нижня губа місіс Візлі затремтіла. Зблідлий Сіріус поволі опустився в крісло.

- Думаю, Гаррі теж повинен висловитися, - вів далі Люпин, - він достатньо дорослий, щоб приймати рішення.

- Я хочу знати, що відбувається, - миттєво сказав Гаррі.

Він не дивився на місіс Візлі. Його зворушили її слова про те, що він для неї майже як син, але надмірна опіка його втомила. Сіріус має рацію: він уже не дитина.

- Чудово, - надтріснутим голосом сказала місіс Візлі. - Джіні... Рон... Герміоно... Фред... Джордж... прошу вас негайно вийти з кухні, негайно.

Здійнялася буча.

- Ми - повнолітні! - заволали Фред із Джорджем.

- Чому Гаррі можна, а мені - ні? - обурювався Рон.

- Мамо, я теж хочу чути! - залементувала Джіні.

- НІ! - місіс Візлі підвелася, метаючи очима блискавки. - Категорично забороняю...

- Молі, Фредові з Джорджем ти не можеш заборонити, - втомлено втрутився містер Візлі. - Вони вже повнолітні.

- Вони ще школярі.

- Але за законом вважаються дорослими, - так само втомлено пояснив містер Візлі.

Обличчя місіс Візлі спалахнуло:

- Я... що ж, Фред і Джордж можуть залишитися, але Рон...

- Гаррі все одно розповість нам з Герміоною! - заперечив Рон. - Правда?.. Ти ж розкажеш? - додав він невпевнено, перехопивши погляд Гаррі.

Якусь мить Гаррі хотілося сказати Ронові, що він не розкаже йому ані слова, щоб Рон відчув, як то приємно - коли ти ні сном ні духом не знаєш про те, що відбувається. Та це гидке бажання щезло, коли він поглянув Ронові у вічі.

- Звичайно, розкажу, - підтвердив Гаррі.

Рон і Герміона засяяли.

- Чудово! - крикнула місіс Візлі. - Чудово! Джіні... СПАТИ!

Джіні нелегко було впокорити. Вона обурено кричала й сперечалася з матір'ю, піднімаючись по сходах, а коли вони опинилися в коридорі, до їхнього галасу додався ще й пронизливий вереск місіс Блек. Люпин побіг утихомирювати портрет. Лише коли він повернувся і, зачинивши за собою двері, вмостився за столом, Сіріус заговорив знову.

- Ну, Гаррі... то що ти хочеш знати?

Гаррі набрав повні легені повітря й задав питання, що мучило його цілий місяць.

- Де Волдеморт? - спитав він, незважаючи на те, що всі знову здригалися або зіщулювалися, почувши це ім'я. - Що він робить? Я намагався стежити за маґлівськими новинами, але там не було жодного натяку, жодних химерних убивств, нічого.

- Бо досі й не було жодних химерних убивств, - відповів Сіріус, - принаймні ми ні про що таке не чули, а нам відомо дуже багато.

- Принаймні більше, ніж він припускає, - додав Люпин.

- А чому він більше нікого не вбиває? - спитав Гаррі. Він знав, що лише за минулий рік на совісті Волдеморта було чимало смертей.

- Щоб не привертати до себе уваги, - пояснив Сіріус. - Це для нього небезпечно. Його повернення відбулося не зовсім так, як він хотів, розумієш? Він усе собі зіпсував.

- Точніше, ти йому зіпсував, - задоволено всміхнувся Люпин.

- Як? - здивувався Гаррі.

- Ти не повинен був вижити! - відповів Сіріус. - Ніхто, крім смертежерів, не мав знати про його повернення. Але ти вижив і став свідком.

- Для нього було найважливіше, щоб про його повернення не довідався Дамблдор, - сказав Люпин. - А ти його відразу попередив.

- І що це дало? - поцікавився Гаррі.

- Жартуєш? - недовірливо перепитав Білл. - Якщо Відомо-Хто когось і боїться, то лише Дамблдора!

- Завдяки тобі Дамблдор відновив Орден Фенікса вже через годину після Волдемортового повернення, - пояснив Сіріус.

- А що робить цей Орден? - спитав Гаррі, дивлячись на них.

- Наполегливо працює над тим, щоб Волдемортові не вдалося здійснити його плани, - відповів Сіріус.

- А звідки ви знаєте про його плани? - випалив Гаррі.

- Дамблдорові сяйнула одна прониклива думка, - сказав Люпин, - а його проникливі думки зазвичай попадають у десятку.

- І що ж, на Дамблдорову думку, він замислив?

- Перш за все він хоче знову зібрати своє військо, - пояснив Сіріус. - Колись він командував цілими