Читати книгу - "Я, Паштєт і Армія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ета што такоє?! Нормальниє люді вєни рєжут, а ви што вздумалі? Да я вас под трібунал, — закричав Борісич, та одразу зрозумів, що перегнув, бо і статті за шари в пісюнах ніколи не було. — Я вас! А ну в кабінєт бистро! А, Андрюша, тоже зайді! — і швидко, як умів тільки він і Вуді Аллен, повернувся на місці та погнав до себе. Я знаком показав, щоб шеренга розчинилась у повітрі, мінімум на годинку, разом з кастрованими ковбоями, а сам пішов на розбори.
У кабінеті мене зустрів уже зовсім інший Борісич. Його рожица розпливалася в зубатій єврейській посмішці на всі зуби, а скла окулярів пускали зайчики на портрет Брєжнєва на стіні.
— Шари заганялі, ги-ги, да, прідуркі, мнє Нелька расказивала, у нєйо адін раз два шарікі там і асталісь, ги-ги. Ти абработал хоть? — питливо поглянувши на мене, він дістав із тумбочки якусь імпортну баночку антисептика інтимних місць. — На, дай етім ідіотам, а заживьот — прівєзі іх ка мнє на дачу, пускай викопают ров со свінарніка в рєчку. Ги-ги. Нада будєт Людке рассказать!
Я вже й не питав, якій із Людок, головне, що пронесло. А «пронесло», народ, в армії — слово номер один!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, Паштєт і Армія», після закриття браузера.