read-books.club » Сучасна проза » Буба 📚 - Українською

Читати книгу - "Буба"

848
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Буба" автора Барбара Космовська. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 56
Перейти на сторінку:
Буби, що по обіді, щойно вона повернеться з ліцею, зіграє з ним у бриджа за честь вулиці Звіринецької. Не допомогла жертовна пропозиція Бартошової, яка, промовисто дивлячись на дідуся, пригадала, що вже давно не було вареників. Дідусь, блідий та пригнічений, сидів над яєшнею, якої він навіть не торкнувся. Буба двічі прощалася з ним, перш ніж піти до ліцею. Поверталася до кухні вже від дверей під приводом того, що забула другий сніданок. І все дарма. Дідусь продовжував мовчати, демонструючи рідним обличчя втомленої життям людини.

Мати вочевидь не зважала на його «примхи», що виявлялося в цілковитій відсутності зацікавлення дідусевими стражданнями.

Батько теж не надавав значення химерній тестевій поведінці.

— Я розумію, тату, — промовив він, підсуваючи собі тарілку з дідусевою яєшнею, — у мене теж трапляються проблеми зі шлунком. Буде краще, коли я візьму на себе цей холестериновий тягар з вашої тарілки.

— Не об’їдай тата, Павелку, — мати кокетувала із чоловіком, немов знала його відучора. — Яєшня не така вже й корисна.

— А ти вже казала татові про наші плани, кохана? — батько ніжно глянув на дружину.

— Ні-і-і… Але якщо ми вже про це почали… — мати зібрала всю свою мужність. — Ми дійшли висновку, що вашу пенсію, тату, ми отримуватимемо самі.

— Або переведемо її на наш рахунок, — додав батько. Це значно полегшить будь-які фінансові операції. Марися пообіцяла, що буде вашим особистим скарбником.

Мати скромно усміхнулася й засоромлено потупилася.

— Але я це роблю лише задля вашого добра, — попередила вона. — Ми виплачуватимемо вам невеликі суми, яких має вистачати на різноманітні потреби.

Вимовляючи слово «різні», вона багатозначно глянула на свого чоловіка.

— От-от, — той одночасно скінчив думку і яєшню.

— Сподіваюся, що Буба теж вам колись забезпечить спокійну старість, — дідусь уперше того ранку заговорив. — І що вона не шкодуватиме вам копійок на аспірин та памперси. Бо, власне кажучи, це ж єдині потреби, коли людині за сімдесят, еге ж?

Пан Генрик підвівся з-за столу і з гідністю зняв серветку. Жбурнув її на тарілку зі слідами яєшні й спокійно вийшов геть. Бартошова провела його поглядом і, недовго думаючи, схопила дідусів чай і рушила за стареньким. Мати з батьком залишилися наодинці зі своєю ідеєю та варенням. А також із вільним часом, який, здавалось, був даний на те, щоб подумати, чому це так раптово, без жодної причини, вони безповоротно втратили гарний настрій та апетит.

Буба повернулася пригнічена й мовчазна. Торбину з кедами жбурнула до шухляди, а спортивний костюм недбало кинула на бильця «Людовика». Так, немов костюм завинив.

— Погано? — лаконічно запитала Бартошова, прибираючи шорти й білу футболку.

— Погано, — погодилася Буба. — Я отримала одиницю із забороною виправлення.

— Як це, із забороною виправлення? — дідусь стояв у передпокої, збентежено зазираючи онуці в очі.

Колись дідусь був футбольним фанатом, але відколи польська збірна не демонструвала жодних успіхів, він обмежився тим, що вболівав за Бубу.

— У Шварценеґера не можна виправлятися, — дівчина силкувалася посміхнутися, але в неї не вийшло. — Сказав мені, що я можу навіть на голові стати, оцінку він не змінить.

— А за що ця одиниця?

— За стійку на голові.

— Ти не стала?

— Стала, але криво. Крім того, я боюся ставати! Усі бояться й мають довідки від лікаря. Тільки Каська, Каміла і я вправляємося на фізкультурі. Разом ми отримали трійку.

— А решта? — допитувався дідусь.

— А решта плескала в долоні. Крім Йольки. Вона просто з мене реготалася, і це було найгірше.

— Я поговорю із цим, як там його…

— Шварценеґером? Облиш, дідусю! Це однаково, що говорити з горою м’язів.

— Я правильно почула? — у дверях кабінету стояла мати в легенькому халатику. — Ви заговорили, щоб обмовляти з Бубою вчителів? І вам не соромно?

— А чого це мені має бути соромно? — спалахнула Буба. — Якщо я не купа м’язів? — Вона критично глянула на матір і докинула: — Бачу, ти теж не отримала би доброї оцінки. Ти занадто товста!

— Про що це вона? — перелякалася мати.

— Про твою фігуру, Марисю. І я такої самої думки, — увічливо відповів дідусь.

— А яке це має відношення до гімнастики? — пирхнула мати.

— Шварценеґер віддає перевагу худим. Вони не вправляються, бо сидять на дієті й непритомніють. На фізкультурі працюють здорові й отримують за це одиниці, — плаксивим тоном пояснила Буба.

— А що на це ваш класний керівник? Сподіваюсь, він у вас є? — мати глянула на доньку з певним зрозумінням.

— Авжеж, — сумно відповіла Буба. — Якийсь є. Мабуть, запропонує тобі на батьківських зборах, щоб я вправлялася додатково.

— Обід, — Бартошова вирішила, що вони вже одне одному все висловили, і внесла полумисок з варениками, присмаченими підсмаженою цибулькою.

— …тому що найважливіше, Бубо, це мотивація, — пояснював онуці дідусь, — наприклад, задля таких вареників я й сам став би на голову…

— Щось давно Маньчаків не було, — пригадала собі мати за другою тарілкою смакоти з рум’яними шкварками. Вона робила все, щоб не бути в стилі Шварценеґера. — Я навіть подумала, чи не зателефонувати до них.

— Подзвони, звісно, — зрадів дідусь, — але після обіду.

Сигнал домофона примусив дідусеву ложку завмерти над полумиском. Проте він швидко й жадібно наповнив власну тарілку.

— Накаркала! — кинув він тоном ворожбита.

На превеликий подив присутніх у дверях вітальні стала Маньчакова. У звичайному светрі й нормальній куртці. Зі скуйовдженою зачіскою, але вкладеною життям, а не перукарем. І зі сльозами на очах.

— А ми якраз про вас говорили, — лагідненько озвався дідусь. — І от на маєш, яка телепатія. Про Маньчаків помовка, а Маньчаки — у дім.

Певне, дідусь невчасно вимовив ці слова.

Маньчакова глянула на всіх непритомним поглядом і заридала.

— Що трапилося, люба пані Віолетто? — дідусь схопився з місця, точніше ледве відірвався від своєї тарілки, і міцно обійняв Маньчакову.

Гостя не вгавала. І не хотіла відповісти, де її чоловік. Лише через деякий час вона трохи заспокоїлася й повідомила глибоким контральто.

— Покинув.

— Пан Маньчак? — перепитав дідусь.

Вона притакнула.

— Це ж треба, — дідусь спантеличився. — От бачите, як воно буває в житті… А ще декілька днів тому він так добре виглядав…

— Ви що, здуріли? — Маньчакова негайно урвала ридання й зневажливо подивилася на дідуся. — Він… покинув мене! — ледве промовила вона й вибухнула новим плачем.

— А, це зовсім інша справа, — дідусь був незворушний. — Ну, що ж, люба пані. Це не вперше чоловік покидає кохану жінку задля ще більш коханої.

— Звідки ви знаєте? — очі пані Віолетти знову сповнилися сльозами. — А я… дурна… втішала себе, що це лише помста… що він повернеться і… і…

— Та де там. Не думаю, — дідусь сів, і наче нічого не сталося, доїв

1 ... 22 23 24 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Буба"