Читати книгу - "Казки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Бідолашне! Воно, звичайно, і не думало про одруження, лише б дозволили йому полежати в очереті і напитися трохи води з болота.
Так пролежало воно два дні, а потім прилетіли два диких гусачки. Вони недавно лише вилупилися з яєць, а тому були дуже зухвалі.
— Слухай, друже, — сказали вони, — ти такий нечупара, що не можеш нам заважати. Хочеш жити з нами і бути перелітним птахом? Тут недалечко інше болото, там живуть гарненькі дикі гуски-панночки. Вони вміють казати: «Рап-рап!» Ти такий потворний, що іще, чого доброго, матимеш у них великий успіх.
— Піф! Паф! — почулося раптом, і обидва гусачки впали мертвими в очерет, а вода почервоніла від їхньої крові.
— Піф! Паф! — залунало знову, і цілі табуни диких гусей знялися над очеретом.
Ще і ще лунали постріли.
Це було велике полювання. Мисливці обступили все болото, деякі навіть поховалися в гілках на деревах, що простяглися далеко над очеретом. Сивий дим хмарами оповивав болото і стелився ген над водою. По болоту ляпотіли собаки — ляп-ляп! Комиші та осока хиталися на всі боки. Який це був жах для бідного каченяти! Воно повернуло голову, щоб заховати її під крило, але в ту ж мить страшний величезний собака опинився перед ним. Він висолопив язик, а очі його горіли люто, жахливо. Він простяг свою морду просто до каченяти, показав гострі зуби і — ляп-ляп — пішов далі, не схопивши каченяти.
— О, яке щастя! — зітхнуло каченя. — Я таке гидке, що навіть собака не схотів мене вкусити.
І воно причаїлося в очереті й лежало нерухомо, поки свистів дріб і постріли лунали один за одним.
Тільки опівдні стало спокійно, але бідне каченя не наважувалося підвестися. Воно почекало ще кілька годин, потім обережно озирнулося і дременуло щосили якнайдалі від болота.
Воно бігло через поля і луки, але знялася така буря, що йому важко було рухатися.
Надвечір каченя дісталося до маленької вбогої хатинки. Вона була така стара, що мала ось-ось упасти, але сама не знала, на який бік, а тому лишалася стояти.
Буря так скаженіла і підхоплювала каченя, що воно мусило сідати на землю. Погода ставала щодалі гіршою.
Вітер усе дужчав. Що було робити каченяті?
На щастя, воно помітило, що дверцята хатинки зіскочили з однієї завіси і так покривилися, що можна прослизнути крізь щілину до кімнати. Так воно й зробило.
У хатинці жили бабуся з котом та куркою. Кота вона звала «синочком». Він умів вигинати спину дугою і воркотіти. Він навіть пускав іскри, коли його гладили проти шерсті. В курки були зовсім маленькі куці ніжки, і тому її звали «курочка-куцоніжка». Вона несла хороші яєчка, і бабуся любила її, мов рідну дитину.
Вранці вони відразу помітили чуже каченя, і кіт почав воркотіти, а курочка кудкудакати.
— Що там таке? — спитала бабуся і подивилася навколо. Але вона недобачала, і їй здалося, що це заблукала жирна качка, а не каченя. — Це хороша знахідка, — сказала бабуся, — тепер у мене будуть і качині яйця. Коли б це тільки не був селезень! Ну, та ми можемо про це дізнатися!
І от каченя залишили на три тижні на пробу, але яєць воно не несло. Кіт був хазяїном у хаті, а курка почувала себе хазяйкою, і вони завжди казали: «Ми і світ», тому що вважали себе половиною світу і до того ж кращою.
Каченяті здавалося, що можна бути іншої думки з цього приводу, але заперечень курка не терпіла.
— А вмієш ти нести яйця? — питала вона.
— Ні.
— Ну, то краще помовч!
І кіт питав:
— А ти вмієш вигинати спину, воркотіти і пускати іскри?
— Ні.
— Значить, ти не можеш мати своєї думки, коли говорять розумні люди.
Каченя ховалося в куток, і настрій у нього був поганий. Воно згадувало свіже повітря і сонячне проміння. Раптом йому так захотілося поплавати на воді, що воно не витримало і сказало про це курці.
— Що з тобою сталося? — здивувалася курка. — Тобі нічого робити, тому й лізуть у голову такі дурниці; неси яйця або воркочи, — і все мине!
— Але це так добре — плавати на воді, — сказало каченя. — Так чудово почувати її над головою і пірнати до самого дна!
— Справді, велика втіха! — сказала курка. — Та ти збожеволіло! Спитай хоча б кота — він найрозумніша істота, яку я знаю, — любить він плавати або пірнати? Я вже не кажу про себе. Спитай, нарешті, саму нашу хазяйку, стару бабусю — розумнішої за неї нема нікого на світі. Ти думаєш, у неї є бажання плавати або пірнати у воду з головою?
— Ти мене не розумієш! — мовило каченя.
— Ми тебе не розуміємо! Та хто ж тоді може тебе зрозуміти? Ти хочеш бути розумнішим за кота і бабусю, про себе я вже й не кажу. Не дурій, дитино, а дякуй за все те хороше, що для тебе зроблено. Хіба ти не живеш у теплій кімнаті, не маєш товариства, від якого можеш дечого навчитись? Але ти дурний базіка, і з тобою не варто говорити. Повір мені, я бажаю тобі добра. Я кажу неприємні речі, але з цього тільки й можна пізнати справжніх друзів. Навчися ж нести яйця або воркотіти і пускати іскри.
— Мені здається, я краще піду світ за очі, — сказало каченя.
— Щасливої дороги! — відповіла курка.
І каченя пішло. Воно плавало по воді, пірнало, але через те, що було таке гидке, всі тварини зневажали його.
Настала й осінь. Листя в лісі пожовкло й поруділо. Вітер зривав його так, що воно аж танцювало в повітрі. Стало холодно, з важких хмар сипався град і сніг. На тину стояв крук і кричав від холоду: «Кру! Кру!» Справді, можна було замерзнути, лише подумавши про такий холод. Напевне, бідному каченяті було не дуже добре.
Якось увечері, коли сонце так красиво заходило, вийшла з кущів зграя чудових великих птахів. Каченя ніколи не бачило таких прекрасних створінь. Сліпучо-білі, з довгими гнучкими шиями — це були лебеді. Вони дивно закричали, махнули розкішними білими крилами і полетіли в теплі краї, за безмежні моря.
Лебеді піднеслися високо-високо, а маленьке гидке каченя охопило дивне хвилювання. Воно закрутилося на воді, як колесо, витягло шию високо вгору і закричало так голосно і так чудно, що само злякалось. О! Воно не могло відірвати погляду від прекрасних птахів, від щасливих птахів, і, щойно вони зникли з його очей, як каченя пірнуло на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки», після закриття браузера.