Читати книгу - "Капітани піску"

— Який негідник! А малюнок же схожий… Дурень, та й годі!

Вона засунула руку в кишеню фартуха, де лежали чайові, витягла один мільрейс і хотіла дати Професорові. Але хлопець відмовився, знаючи, що і їй самій бракує грошей. Він подивився ще раз на розтертий малюнок і пішов собі геть, усе ще тримаючись за поперек, не думаючи ні про що, а в горлі йому судомило. Хотів розважити чоловіка та й собі заробити монетку. Натомість отримав штурхани й лайку. Чому їх так ненавидять у всьому місті? Вони ж бідні діти, без батьків і матерів. Чому ж люди, які добре вдягаються, так їх ненавидять? Він ішов сам зі своїм болем і раптом на безлюдному піщаному березі побачив чоловіка в пальті. Схоже було, той простував до одного з пароплавів, що стояли на причалі. Чоловік зараз ніс пальто на руці. Професор витяг ножа (хоч рідко коли застосовував його) і наблизився до чоловіка. Спека прогнала всіх з берега. Чоловік прямував навпростець, намагаючись скоротити собі шлях. Він брів по піску, аби швидше добратись до причалу. Професор мовчки йшов за чоловіком, а потім перепинив йому дорогу з ножем у руці. На обличчі чоловіка можна було побачити, як ціла гама різноманітних почуттів зливається у нього в одне: страх перед помстою. Він дивився на Професора з жахом. Професор виріс перед ним несподівано з ножем у руці.

— Ну, гаде?

Професор підступав до нього з ножем, і чоловік зблід.

— Що таке? Що таке?

Він озирався навкруги, намагаючись побачити когось, щоб покликати на допомогу. Але тільки вдалині, в доках, можна було розрізнити силуети людей. Чоловік у пальті спробував був тікати, але Професор ударив його ножем у руку. Пальто зосталось лежати на землі, а кров капала з пораненої чоловікової руки. Професор пішов на другий кінець піщаного пляжу. Зупинився, не знаючи, що робити. Незабаром тут з'явиться поліцейський, потім прибудуть інші разом з пораненим чоловіком, і його будуть розшукувати. Але якщо він зможе заховатись, доки відійде пароплав, усе обійдеться, чоловік поїде на пароплаві, а звідти не зможе шукати його і забрати до в'язниці. Професор згадав про офіціантку. Пішов до бару і погукав її. Вона відразу все зрозуміла, ледве зиркнула на пальто в руках Професора. Професор її попередив:

— Шкрябнув його тільки по руці…

Вона засміялась:

— Відомстив, значить?

Вона віднесла пальто і сховала десь. Професор ховався, доки пароплав відплив з причалу. Але зі своєї схованки він бачив поліцейську облаву на березі і прибережних вуличках.

Так Професор здобув собі пальто, яке ніколи не хотів продати. Здобув пальто і разом з цим перейнявся ще й великою ненавистю до багатіїв. Значно пізніше, коли у цілій країні захоплювались його настінними розписами (це були малюнки з життя безпритульних хлопчаків, старих жебраків, робітників і докерів, котрі розбивали кайдани), багато хто звертав увагу, що в його розписах товсті буржуа завжди були зображені у величезних пальтах, виразніших і промовистіших за самих володарів.

Педро Куля, Жоан Здоровило та Безногий увійшли до складу. Попрямували до групи, яка зібралась навколо Кота. Коли вони підійшли, гра зупинилась, і Кіт поглянув на прибулих:

— Що, може, в двадцять одно згуляємо?

— Я не такий дурний, — відповів Безногий.

Жоан Здоровило всівся біля них дивитися на гру, а Педро Куля пішов з Професором у куток складу. Вони хотіли скласти план, як викрасти статуетку Огуна з поліцейської в'язниці. Обговорювали це питання аж до ночі, і була вже одинадцята година, коли Педро Куля звернувся до всіх капітанів піску:

— Хлопці, мені випадає досить важка справа. Якщо до ранку не повернуся, то знайте, що мене посадили у в'язницю в поліції і вишлють до виправної колонії. Але я втечу. Або ж і ви прийдете, щоб мене звідти витягти…

І він пішов. Жоан Здоровило провів його до дверей. Професор знову підсів до Кота. Молодші хлопці зі страхом спостерігали, як пішов їхній вожак. Вони дуже вірили Педро Кулі й без нього багато хто з них не знав би, що робити.

Тичка вибрався зі свого кутка, перервавши молитву:

— Що сталося?

— Педро пішов на важку справу. Сказав, якщо до ранку не повернеться, значить, попав під замок…

— А ми його витягнемо… — відповів Тичка спокійно, ніби це не він кілька хвилин тому стояв на колінах перед зображенням святої діви Марії, молячись за спасіння своєї маленької душі злодіячки. Тепер він знову вернувся до своїх святих, щоб молитися за Педро Кулю.

Гра відновилась. Дощ, блискавки й грім не вщухали. У складі було холодно. Краплини води раз у раз спадали на хлопчаків, захоплених грою. Але грали вони неуважно. Навіть Кіт забув про виграші. Ніби якась ніяковість запанувала у складі. Так тривало, доки Професор не підвівся:

— Піду подивлюся, як там справи…

Жоан Здоровило і Кіт пішли з ним. Цієї ночі біля дверей складу з ножем під головою ліг Тичка. Поруч із ним Кангасейро вдивлявся у ніч з нахмуреним обличчям і думав про те, в якому місці сьогодні переховується зі своєю бандою Лампіан. Може, він саме цієї ночі б'ється з поліцією, як і Педро Куля. І Кангасейро думав, що коли Педро зовсім змужніє, то стане таким само сміливим, як Лампіан. Педро Куля тоді буде господарем міста, вулиць, будинків, порту. Кангасейро, який прибув до Баїї з глухої провінції, з сертану, зможе вільно йти скрізь по містах і селах, бо Лампіан його хрещений батько, а Педро Куля його друг. Закукурікав, як півень. Це означало, що Кангасейро у гарному настрої.

Педро Куля підіймався узвозом Монтанья, ще раз розмірковуючи про всі подробиці свого плану. Склав він його з допомогою Професора. Справа, яку він задумав сьогодні зробити, була надзвичайно ризикована. Але Дона Анінья заслуговувала, щоб заради неї піти на ризик. Коли хтось із хлопців хворів, вона приносила лікарські трави, відвари, доглядала хворого, і часто хлопцям відразу легшало. А коли хтось із капітанів з'являвся на майданчику, вона ставилась до нього, як до людини шанованої, подавала що могла з їжі чи напоїв. План був таки ризиковий. Може статись, що Педро Куля попаде до в'язниці, а потім до виправної колонії. Однак, може, і вдасться здійснити задумане, і для цього Педро Куля зробить усе. Він вийшов на Театральну площу. Дощило, і стражники куталися в плащі. Він почав повільно підійматися