Читати книгу - "Артур і мініпути"

Осматів і справді зібралося не менше сотні — усі вони дуже страшні. Їх створив Жахливий У, шляхом схрещення кількох жахливих тварюк — мерзенних, гидких і кровожерливих. Хоча ці виродки ніби й живі істоти, та насправді вони особливі автомати, або скорочено — осмати. Вони озброєні до зубів і майже в кожного є меч. Зараз осмати принесли із собою знамениті «сльози смерті» — маслянисті крапельки нафти, обплетені мотузками. Ці «сльози» вкладають у рогатку, запалюють мотузку і вистрілюють. Вогняна кулька злітає і падає, підпалюючи все на своєму шляху. Інколи осмати кидають «сльози» як гранати — тоді теж усе палає.

Осмати мають крилатих коней — це спеціально дресировані комарі. Їх у ранньому віці оперують, вилучаючи мозок. Хоча вилучати там нічого… Комарі і без операції не мають кебети в голові. Комарів-коней привчають ходити в упряжі і слухатися вершників.

Полотно догоріло, і командир осматів вирішує йти в наступ. Піднявши клешню з мечем і грізно гукнувши, він мчить уперед.

Сотня осматів, підхопивши бойовий клич, кидається за ним.

— Не відставай, Селеніє! — кричить Ар-тур, бо ворота поволі зачиняються, а над головою вже кружляють перші комарі.

Селенія напружує останні сили — і вони разом із порятованим човнярем встигають вскочити в щілину… Король своїми могутніми руками допомагає варті зачинити ворота. Поки найзатятіші комарі б'ються об високі міські мури, сторожа поспішає поставити засуви на місце. І все ж кільканадцять комарів таки влетіло в місто і тепер вони намотують кола над головами мініпутів.

Жах охоплює мешканців міста — хто втікає від ворогів, хто ховається. Воювати з ними зголошується лише кілька сміливців.

Осмати, що влетіли на крилатих. конях, верещать і вимахують «сльозами смерті», а потім скидають їх на землю, де вони вибухають, як бомби.

— Вперед, Артуре! — кричить Бара-хлюш. — Вперед! Б'ємося до останнього подиху!

— А де ж зброя? — розгублено запитує Артур.

— Як де? Ось! — відповідає Барахлюш і кидає йому палицю. — Я знайду собі ще!

І Барахлюш зникає, «озброївши» хлопчика.

Осмати переможно кружляють над містом і скидають униз свої грізні бомби. Вогненна куля влучає королю у спину — він здригається і розпадається на дві половинки.

Артур з переляку кричить і дивиться на Селенію. Але принцеса незворушна. Вона допомагає підвестися верхній половинці, а нижня тим часом встає сама і навіть топче вогонь…

Та це ніяка не половинка, а якийсь звір, покритий білою вовною, трохи схожий на густошерстого поні. Мініпути називають цих тварин конопсами.

Пальмито — улюблений конопес Його Величності; його тепла і зручна спина служить королю сидінням, а сам Пальмито виконує роль нижньої частини королівського тулуба. Тільки верхи на конопсові король має величний вигляд. А щоб піддані не розгадали обман, король накидає на плечі плащ із хутра конопсів і загортається в нього.

Королю можна поспівчувати — насправді він манюсінький дідусь, значно нижчий за свою доньку, яка зараз турботливо опікується ним.

— Ти нічого не пошкодив? — звертається Його Величність до свого вірного коноп-са. Пальмито заперечно крутить головою і винувато усміхається: це його невдале падіння викрило королівську таємницю.

— Біжи в палац! — наказує король. — Твоє довге хутро може спалахнути в будь-яку мить…

Конопес мнеться: йому не хочеться кидати свого повелителя в небезпеці.

— Я кому сказав?! — наполягає король. Пальмито неохоче розвертається і підтюпцем біжить до палацу.

Його Величність гордо і гідно йде за ним у супроводі Селенії. Як і належать правителю, він повинен сам оцінити ситуацію. Де-не-де почалися пожежі. В небі — під земляним куполом — миготить ескадрилья комарів: на їхніх спинах сидять осмати і скидають униз вогняні «сльози».

— Всі охочі — на захист міста! — гучно закликає король. Незважаючи на невеликий зріст, голос у нього громоподібний!

Мініпути гасять пожежі, яких стає все більше. Біля палацу гурт мініпутів викочує на позицію саморобну катапульту. Командир одягає шолом, сідає до пульта керування і налаштовує приціл. Особливість цієї катапульти полягає в тому, що автоматичний зарядний пристрій безперебійно подає ягоди смородини в дерев'яну ложку. Побачивши комара, командир натискує на важіль. Набій летить у небо, але, на жаль, мимо. Автоматичний пристрій подає в ложку ще одну ягоду…

Миро знову сидить біля пульта керування дзеркалами і перевіряє надійність системи.

Із палацу вискакує Барахлюш з двома маленькими клітками, в кожній сидить по звірятку, схожому на квітку кульбаби, коли вона стає білим летючим пухом. Звірятка, які називаються моль-моль, мають чарівні голоси. Те, що вони співають, — це пісні кохання. Звірятка моль-моль усе життя мають ніжні почуття одне до одного.

— Вперед, голуб'ята! Прийшов ваш час! Доведіть, що ви кохаєте одне одного! — Барахлюш, віддаючи одну клітку мініпуту, який виринув з кутка.

— Випускай тільки за моїм сигналом! — наказує принц своєму приятелеві і кудись біжить із другою кліткою.

Командир катапульти посилає новий снаряд у небо, але той знову пролітає мимо цілі. Осмат знижується і скидає на нього «сльозу смерті». І теж не влучає: куля вибухає під ногами Артура в ту мить, коли він пробігає мимо. Вибухова хвиля підкидає його. Хлопчик опиняється на ягоді смородини, що лежить у ложці катапульти.

Спрацьовує пусковий механізм, і ягода з Артуром летить угору.

Командир катапульти раптом помічає, що з катапульти вилетіло два набої. Припавши до вічка, він переконується, що другий набій — це Артур.

Командир остовпів.

— Дивіться! Це Артур! Він летить! Летить! — кричать і розмахують руками вояки. — Але як йому це вдалося?

— Це ми його підняли в повітря! — гордо оголошує командир.

Помітивши, що його наздоганяє ягода смородини, осмат пригинається і уникає удару. Раптом комар підстрибує — і вершник мало не вилітає із сідла. Подивований осмат намагається зрозуміти, що сталося, і бачить Артура. Хлопчик учепився у м'яке пузце комара і хоче на ньому втриматися.

Палиця, яку він не випускає з рук, заважає. Він уже й викинув би її, та помічає лютий погляд осмата. Палиця — єдина зброя хлопчика.

Криво посміхнувшись, осмат дістає величезного сталевого меча, стає на ноги і, балансуючи на спині комара, наближається до Артура, щоб розрубати його навпіл.

Хлопчик також намагається встати, але це не так просто, особливо якщо ти ніколи не займався серфінгом: маневри комара в повітрі нагадують перевертання морського котика у хвилях.

Воїн піднімає свою клешню і з усієї сили замахується мечем. В останній момент Артур пригинається. Ниткоподібна лапа осмата, яку тягне за собою клешня з мечем, по інерції обвивається навколо шиї ворога. Ос-мат хрипить, втрачає рівновагу і падає вниз. Як радіє хлопчик! Але йому доведеться керувати