Читати книгу - "Семеро підземних королів"

src="images/im_072.png"/>

У КРАЇНІ ПІДЗЕМНИХ РУДОКОПІВ

езабаром після пригоди з Шестилапими втомлених від переживань дітей потягло на сон. Тепер вони не зважувались ночувати на березі: а раптом прийдуть звірі й наступлять на них! Фред розшукав затишну бухточку серед крутих берегів, куди будь кому важко було б ді статися, і там прилаштував човна.

— Я сподіваюся, що це наш останній нічліг, а завтра ми будемо в рудокопів, — сказала Еллі, після того як вони повечеряли сирою рибою і почали готуватися до сну на дні човна.

— А ти не боїшся, що нас погано зустрінуть? — стурбовано запитав Фред.

— Сказати по правді боюся, — зізналася Еллі. — Раміна попереджала мене, що вони не люблять, коли сторонні цікавляться їхніми справами. Я пам'ятаю, який злючий вираз обличчя був у воїна, котрий пустив у мене стрілу… Зараз плекаю одну надію: вони, гадаю, не вчинять нам шкоди, коли побачать, що ми ще діти, і довідаються, що потрапили до їхньої країни ми випадково, не зумисне…

— Добре, якби сталося так, — невпевнено завершив розмову Фред…

Вранці річка понесла їх уперед. Безглуздо було б тепер силкуватися відтягти зустріч з неминучим.

Збігло кілька годин, світло заяскравішало, низьке склепіння печери піднеслося, і перед мандрівниками відкрилася велична Країна Підземних рудокопів.

Навіть для Еллі це було незвичайним видовищем, хоч вона побачила його вже вдруге А що й казати про Фреда? Хлопчик був вражений і зачарований. Ця незмірна вись, де купчаться золотисто-рожеві хмари, ця сумна осіння долина з лісистими пагорбами і розкиданими поміж них маленькими селами, це місто, що тьмяно виднілося вдалині…

Все це було вражаючим і неповторним, і варто було здійснити далеку і небезпечну подорож, щоб це побачити… але чи залишать їх живими господарі дивовижної країни?..

Рантом нове диво вразило дітей: почав розмовляти Тотошко. Еллі, правду кажучи, не дуже й здивувалася, бо Печера була частиною Чарівної країни, а в ній розмовляли всі тварини і птахи. Але Фред просто не міг отямитися від подиву.

— Тотошко! Ти розмовляєш як людина?

— А що тут особливого, гав-гав? — відповів песик. — Чарівна країна — прекрасне місце для нашого брата, і тільки тут ми можемо сповна виявити свої здібності…

Фред від душі розсміявся.

— Та ти не просто говориш, а ще й красномовно! Ото почула б тебе наша вчителька міс Браун! Чим завгодно ручаюся, вона б оцінила тебе найвищим балом!

Тотошко самовпевнено сказав:

— А я навчався б не гірше за вас, хлопчаків!

Тим часом річка, яка все міліла й міліла, раптом зовсім щезла. Видно було, як вода, вируючи, з шипінням утікала в грунт між камінням. Її стік в озеро був підземний.

Човен довелося покинути і йти пішки Діти рушили легкома, бо в них майже не залишилося речей. Кілька миль вони пройшли мовчки, пригнічені незвичайністю обставин, тільки Тотошко щось тихенько бурчав собі, напевно, щось обмірковував.

До міста було недалеко.

— Летить! Летить! — раптом заверещала Еллі, дивлячись угору.

Тотошко жалібно і погрозливо завив, зразу ж забувши про своє вміння розмовляти, а Фред підвів голову. Із хмар швидко опускалася чорна цятка, росла, росла, і ось уже можна було розгледіти дивовижного дракона з вершником на спині.

Ящір опустився зовсім низько, покружляв над мандрівниками, виблискуючи жовто-білим черевом і зчиняючи шум шкірястими крилами. Вартовий, який сидів на ньому з луком в руці і сагайдаком за спиною, уважно розглянув дітей, не кажучи ні слова. Його бліде обличчя з гачкуватим носом було незворушне. Потім він повернув дракона й полетів до міста.

— Минеться, — сказав збадьорілий Фред. — Перша зустріч найважливіша. Він полетів доповісти про нас. Еллі, причепурися, ти розпатлана…

Пройшовши ще кількасот кроків, Фред і Еллі побачили, як з міської брами сипонув великий натовп людей у різнокольоровому одязі. Серце в Еллі завмерло, але, підійшовши впритул до городян, вона хоробро звернулася до кількох людей, які виділялися гордовитою поставою:

— Від усього серця вітаємо вас, панове підземні мешканці!

Прибульці низько вклонилися, а Тотошко гавкнув, викликавши чималий переляк у передніх рядах.

Еллі вела далі:

— Ми не вороги, не розвідники, ми з братом Фредом потрапили у вашу країну ненароком. Там, у себе на батьківщині, ми оглядали одну печеру, а потім… — голос Еллі затремтів. — А потім стався обвал перекрив нам вихід, і ми, в пошуках порятунку спочатку йшли, потім пливли на човні багато-багато днів, так багато, що втратили їм лік…

У цей час неподалік од натовпу опустився ще один вартовий. Він спритно зіскочив з дракона і підійшов до гордовитого чоловіка, який стояв попереду, низько вклонившись, щось доповів йому, і поважний чоловік — це був король Ментахо — сказав:

— Дівчинко, ти брешеш. Мені щойно повідомили, що ви припливли на човні із шкіри і ребер Шестилапого. У вас нагорі не могло бути таких човнів, їх тільки тут під землею виробляють.

— Пробачте, пане, — сміливо заперечила Еллі, але один з придворних підказав їй: «Кажи, ваша величносте». — Прошу пробачення, ваша величносте, у нас був човен з дерева й парусини. У ньому ми пливли, але його розтоптав Шестилапий поблизу покинутого міста Стрибунів. І там, на березі, ми знайшли це шкіряне судно, зроблене в давні часи.

Простота й дохідливість Елліного пояснення справили на слухачів гарне враження, їхні обличчя посвітлішали.

Король Ментахо сказав:

— Ти, очевидно, мовиш правду. Але скажи нам, як тебе звуть, хто ти така, хто цей хлопчик і що за дивного звіра ти тримаєш на руках?

Еллі почала відповідати на запитання з кінця.

— Це звірятко, — сказала вона, — мій песик…

— Маю честь відрекомендуватися: Тото! — перебив песик. — Якщо ми з вами ближче познайомимося, то ви зможете називати мене Тотошком.

— Тотошку, безсоромний, помовч! — нагримала на нього Еллі й смикнула песика за вухо. — Бачите, він розумний та відданий пес, але трохи базіка й хвалько. А хлопчик, про якого ви запитали, — мій троюрідний брат Фред Каннінг з Айови. Він хоробрий і спритний, прекрасно їздить на конях перейшов у четвертий клас. Ну, а що розказати вам про себе? Мене звуть Еллі Сміт, я звичайнісінька дівчинка з канзаського степу…

Тут з натовпу почувся єхидний голос:

— Не вірте жодному її слову! Ця «звичайнісінька дівчинка» знищила двох наймогутніших чарівниць, Гінгему та Бастінду, і перемогла Урфіна Джюса з його лютими дерев'яними солдатами. Прошу пробачення у ваших величностей, що промовив без дозволу, але я не міг стриматися.

— Хто це там? А, Руфе Білане? — вигукнув низенький товстий король Барбедо. — Ну що ж, виходь, не ховайся! Ти розповідаєш