Читати книгу - "Білий домініканець"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я почув, як шелестять сторінки: це предок гортав книгу, а тоді знову звів голос:
«Той, у кого є Червона Книга, рослина безсмертя, хто пробудив дихання Духа і відкрив таємницю того, як оживити десницю, той легко розпустить своє тіло. Я прочитав тобі ці притчі про людей, які розпустили свої тіла, щоб віра твоя зміцніла… бо ж почув ти, що були й інші, які зробили це перед тобою…
З цією таки метою в християнському Євангеліє описується Воскресіння Ісуса з Назарета.
Тепер я хочу розповісти тобі про таємницю руки, про таємницю дихання і про читання Червоної Книги.
Червоною ця книга зветься тому, що, як за дідів-прадідів вірили у Китаї, червоний колір — то колір вбрання найвищого з досконалих, який лишається на Землі для блага всього людства.
І як людина не здолає утямити те, про що говориться в книзі, коли вона лише тримає її в руках і гортає сторінки, не вчитуючись, так і кінець людського життя не піде на пожиток тому, хто не зумів осягнути його сенсу. Для нього події ступають одна в слід іншої, наче сторінки книги, що її гортає рука смерті, і він знає тільки одне: вони безглуздо з’являються і зникають, аж доходить краю книга. Звичайна людина і не підозрює, що цю книгу відкриватимуть раз по раз, доки вона сама не навчиться читати. І доки вона не зможе навчитися цьому, життя для неї являє лише безглузду гру, в якій радість завжди перемішана з горем. І коли людина, урешті, збагне цю таємну мову життя, Дух її оживе і читатиме разом з нею.
Це перший крок на шляху до розпускання тіла; бо ж тіло — це не що інше, як застиглий дух. Тіло розпускається в міру пробудження духу, як крига розчиняється у воді, що ось-ось закипить.
Витоки книги долі кожної людини сповнені сенсу. Проте літери в ній танцюють і плутаються для того, хто не докладає зусиль, аби прочитати її спокійно, слово за словом, таким ладом, як її написали. І всі ті, хто захоплений метушнею, хто палає жадобою, хто дере носа, хто ховається за якийсь обов’язок, хто засліплений ілюзією: їхня доля була б іншою, ніж розповідь про смерть, та й квит.
Та коли хто вже не звертає уваги на мигтіння, гортаючи сторінки, хто більше не радіє і не сумує над цим, а навпаки, як уважний читач, докладає всіх своїх сил, аби зрозуміти сенс кожного написаного слова, йому як обранцю відкриється остання й найвища з усіх книг Червона Книга, що ховає всі таємниці. Це єдиний шлях уникнути в’язниці фатуму. Решта — це лише болісне безглузде борсання в петлі смерті.
Найнещасніші — це ті, хто забув про свободу потойбіч в’язниці. Вони, наче ті птахи, народжені в клітці, раді й жменьці корму і розучилися літати. Для них уже нема спасіння.
Єдина наша надія в тому, що Великий Білий Мандрівець, який спускається в нескінченність з вічності, зможе розбити наші кайдани.
Але ніколи більше не побачать вони Червоної Книги. Хто зміг зазирнути в неї, той вже ніколи не залишить по собі тіла: він підносить земну матерію в духовні небеса і там розпускає її.
Так долучається він до Великого чину Божественної Алхімії: він перетворює оливо на золото, обертає нескінченне у вічність…
А тепер послухай про таємницю духовного дихання.
Червона Книга зберігає тільки для того, хто являє собою «Корінь» або «Вершину», «Гілки» не знають її, коли ж ні, то вони б миттю висохли і відпали від стовбура.
Хоча і їх проймає Велике Духовне Дихання (бо, як може обійтися без нього навіть найменше створіння), проте проймає воно їх як бадьорий вітер, не вщухаючи. Тілесне дихання — це лише відблиск Духовного в зовнішньому світі. Втім, у нас воно має застигнути, поки, не перетворившись на полиск, не пробіжиться всіма вузликами тілесного організму і не увіллється у Велике Світло. Тобі ніхто не розтовкмачить, як це відбувається. Це має корінь у найтоншій інтуїції.
У Червоній Книзі написано «Тут сховано ключ до будь-якої магії. Тіло не голінне ні до чого, Дух може все. Відкинь усе, що є тілом, тоді твоє «Я», повністю заголившись, почне дихати, як чистий Дух.
Хтось починає так, хтось інакше, залежно від тієї релігії, в якій йому судилося народитися. Один палко прагне до Духа, інший сповнений твердого відчуття впевненості в тому, що походить від духа і лише плоть його належить землі. А хто не визнає жодну віру, але твердо тримається узвичаєнь, той, хоч що він робить, бодай якусь витребеньку, увесь час подумки повторює: «Я роблю це з однісінькою метою, щоб дихнув на всі груди духовний елемент в мені, дихнув свідомо».
І як тіло у невідомий тобі спосіб перетворює на іншу субстанцію земне повітря у твоїх грудях, так дух незрозумілим чудом якимось загортає тебе, немов у пурпуровий королівський плащ, у своє власне дихання — мантію довершеності.
Поволі він проходить у все твоє тіло, проте значно глибше, ніж у звичайних людських істот, тобто куди б не сягнуло це дихання, будь-яка кінцівка внутрішньо оновлюється й однині служить іншій меті, ніж раніше. Потім ти зможеш керувати потоком дихання, як схочеш. «Ти зможеш навіть Йордан повернути назуспіт», як про це сказано у Святому Письмі.
Ти зможеш зупинити серце, змусити його битися швидше або повільніше, вплинувши у такий спосіб на долю свого тіла. І книга смерті відтепер не має для тебе сили. У кожного виду мистецтва — свої закони, у коронації — свій шарм, у меси — свій ритуал, і все, що росте і розвивається, вирізняється особливим перебігом. Перше, що ти маєш розбудити в своєму новому тілі за допомогою цього дихання, — це права рука.
Коли дихання дійде до твоєї плоті і крові, ти повинен перше вимовити два звуки творення «І» і «А». «І» — це «ігнес», тобто «вогонь», а «А» — це «аква», що у перекладі значить «вода».
Не існує нічого, що не було б зроблено з вогню і води.
Коли подих дійде до твого вказівного пальця, він застигне і нагадуватиме латинську літеру «І». Традиція називає це «випалюванням, або ж кальцинацією кісток». Коли подих досягає великого пальця, той застигає, відводиться вбік і на пару зі вказівним утворює літеру «А». Тоді
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білий домініканець», після закриття браузера.