read-books.club » Сучасна проза » Номер нуль 📚 - Українською

Читати книгу - "Номер нуль"

280
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Номер нуль" автора Умберто Еко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 45
Перейти на сторінку:
сцена, де вона чіпляється на нього, прагнучи вмерти разом з коханцем?

— Це нам так полковник Валеріо розповідав. Припускаю, що коли двійника приставили до стіни, він наклав у штани й закричав, що він — не Муссоліні. Який боягуз, — думає сам до себе Валеріо, — йде на все. Й нумо стріляти. Петаччі не була зацікавлена в тому, щоб підтверджувати, що то не її коханець, тож, певно, почала обнімати його, щоб історія з підміною видалася ще правдоподібнішою. Гадки не мала, що Валеріо застрелить і її. Та хтозна, жінки за своєю природою — істерички, може, вона втратила голову, тож Валеріо нічого більше не лишалось, як розстріляти надміру збуджену жінку. Чи, може, міркуймо щодо іншої ймовірності: у ту мить Валеріо усвідомлює, що то двійник, але ж його прислали, щоб убити Муссоліні — його, єдиного обраного серед решти італійців. То що ж тепер — йому відмовитися від слави, яка на нього чекає? Отож він теж у грі. Якщо двійник — викапаний живий оригінал, то й мертвим буде ще більш до нього подібний. А хіба хтось колись перевірятиме? Визвольному комітету потрібен труп, а він його невдовзі матиме. Якщо колись об’явиться Муссоліні, можна буде сказати, що двійник — це він.

— А що ж зі справжнім Муссоліні?

— Цій частині своєї гіпотези мені ще треба надати викінченого вигляду. Маю знайти пояснення, як йому вдалося втекти і хто йому допоміг. Пройдімося по найістотнішому. Союзники не хочуть віддавати Муссоліні в руки партизанам, адже той знає таємниці, які можуть завести їх на слизьке, скажімо, про листування з Черчіллем чи хтозна-яку іншу халепу. А це вже гарний привід. Утім, головне: коли Мілан звільнили, почалася справжня «холодна війна». Не лише росіяни вже підходять до Берліна,.завоювавши пів-Європи, а переважна більшість партизанів — комуністи. У них купа зброї, тому вони не лише стануть для росіян п’ятою колоною, а ладні здати їм ще й Італію. А тому союзники, чи принаймні американці, мають підготувати опір можливій прорадянській революції. А для цього їм стане в нагоді й те, що лишилося від фашизму. Та хіба, з іншого боку, вони не рятують науковців-нацистів, вивозячи їх в Америку, щоб підготуватися до завоювання космосу? Американських таємних агентів не надто мучать докори сумління. Муссоліні, який як ворог знешкоджений, завтра може знову відродитися, але вже як друг. Отож треба таємно вивезти його з Італії й, так би мовити, на деякий час відправити у сплячку десь за межами країни.

— Як же?

— Святий Боже, хто ж втрутився, щоб не доводити до крайнощів? Архієпископ Мілана, який, певна річ, діяв, дотримуючися вказівок з Ватикану. А хто згодом допоміг купі нацистів та фашистів дременути в Аргентину? Ватикан. А тепер уяви таке: на виході з палацу архієпископа у машину Муссоліні сідає двійник, а сам Муссоліні у непоказній машині рушає у Кастелло Сфорцеско, замок Сфорца[104].

— Чому в замок?

— Бо якщо від палацу архієпископа автівкою поїхати навпростець уздовж Собору[105], проїхати через площу Кордузіо й завернути на вулицю Данте, то до замку можна дістатися за п’ять хвилин. Це ж легше, ніж їхати у Комо, хіба ні? А у замку досі повно підземних ходів. Котрісь перетворили на сміттєзвалища абощо, а деякі існували на випадок війни й використовувалися як бомбосховища. Як свідчить чимало документів, протягом минулих століть існувала безліч тунелів, які були справжнісінькими галереями й вели від замку до різних частин міста. Кажуть, що один такий досі існує, хоча вхід у нього тепер не знайдеш, бо земля не раз обвалювалася: він веде від замку до монастиря Санта Марія делла Граціє[106]. Саме там кілька днів переховується Муссоліні, поки його всі шукають на півночі, а потім викидають його двійника на площі Лорето. Щойно у Мілані все стихло, вночі за ним приїздить автомобіль з номерними знаками Ватикану. На дорогах у той час коїлось те, що коїлось, тож, переховуючись то в одному будинку священика, то в іншому, то в одному монастирі, то в іншому, він, зрештою, дістається Рима. Муссоліні зникає за стінами Ватикану, а найкращу розв’язку обирай сам: чи то він лишається там, перевдягнувшись старим єпископом-калікою, хирлявим ченцем-відлюдником у каптурі, з ватиканським паспортом, чи то він сідає на корабель до Аргентини. Й перечікує там.

— Чекаючи на що?

— А ось це я тобі згодом розповім, наразі моє припущення не має продовження.

— Але ж щоб розвинути свою гіпотезу, тобі потрібні якісь докази?

— Я вже матиму їх за кілька днів, коли перегляну деякі архівні документи, тогочасні газети. Завтра — 25 квітня — судний день. Поїду побалакати з деким, хто про ті дні знає чимало цікавого. Я доведу, що труп на площі Лорето — то не тіло Муссоліні.

— Але ж хіба ти не повинен написати статтю про старі борделі?

— Я про борделі все знаю з голови, все запишу недільного вечора за годину. Ну, дякую, що вислухав мене, бо мені треба було з ким-небудь поговорити.

Знову за наїдки платив я, зрештою, він на те заслужив. Ми вийшли, він роззирнувся навсібіч, а потім пішов уздовж стін, притуляючись, немов боявся, що за ним стежать.

X

Неділя, 3 травня

Браггадочо божевільний. Однак він ще мав розповісти мені найцікавіше, тож я радо чекав. Може, його розповідь — то вигадка, але дуже неймовірна. Побачимо.

Утім, божевілля божевіллям, а я не забув про аутизм, який буцімто мала Майя. Я переконував себе, що прагну добре дізнатися про особливості її психіки, але тепер знав напевно, що хотів геть іншого. Того вечора я знову провів її додому, але не спинився біля під’їзду, а пройшов разом з нею через двір. Під невеличким навісом стояв червоний «Фіат 500», у поганенькому стані.

— Це — мій «Ягуар», — мовила Майя. — Йому вже майже двадцять, але він досі бігає, досить одного техогляду на рік, а тут неподалік є механік, який досі продає до нього запчастини. Щоб добряче його відремонтувати, потрібна купа грошей, а потім таке авто стає антикваріатом, і його продають страшенно дорого якомусь любителеві. Я на нім їжджу лише на озеро Орта. Я тобі не казала, але я володарка певного спадку: моя бабця залишила мені там на пагорбах будиночок, він завбільшки з невеличку хатину. Багато грошей з продажу не отримаєш, тому я поволі умебльовую його; там є камін, чорно-білий телевізор, а з вікна — краєвид

1 ... 22 23 24 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Номер нуль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Номер нуль"