Читати книгу - "Час смертохристів. Міражі 2077"

— У групі американських військових стояв майор Вільям Кроуфорд. Я його впізнала. Я служила з ним у космічних військах. Це страшна людина.

Гайдук дещо чув про майора Вільяма Кроуфорда. У «Файлі Гайдука» для майора знайшлося місце.

— А який він?

— Red pig. Він обіймав жінку. Він любить розповідати веселі анекдоти і обіймати жінок.

Обличчя її неначе постаріло, біля губ з'явилися скорботні зморшки. Сторгувавши старий німецький мотоцикл "Zundapp" KS 1943 року випуску, жовто-сірого кольору, за 400 амеро (глобо вирішив економити), Гайдук посадив Божену в коляску, прив'язав мішки з речами до заднього сидіння (до свого мішка Гайдук упакував синю куртку з написом FRIEDMAN, вдягнувши камуфляжну куртку, у незліченні кишені якої поклав зброю). Божена залишилась у куртці Фрідмана. Продавець — старий дід, з вигляду і запаху справжній вашінгтонський бомж — представився колишнім професором Політехніки (серце Гайдука кольнуло: згадав батька), власником найбільшої в Україні колекції старовинних мотоциклів, яку розпродує тепер, щоб вижити. Він залив у бачок якусь смердючу коричневу рідину, і мотоцикл на диво завівся після кількох чмихів і холостих пострілів.

Вибравшись з території Калинівського ярмарку, вони звернули не праворуч, до стратегічного шосе «Схід-Захід», а в інший бік, де серед перелісків петляла ненаїжджена доріжка для велосипедних екскурсій на природу. Доїхавши до зони величезних торговельних молів, за якими починалося окружне шосе, подібне до вашінгтонського «белтвею», Гайдук вирішив не ризикувати, не привертати уваги цим старовинним мотоциклом. Знав: їх могли запам'ятати на Калинівському ярмарку, коли збивали старому бомжу-професору ціну на раритетний мотоцикл (кілька роззяв дивилися на це) і коли Гайдук перекинувся з Боженою англійськими словами. Знав також: паркінги навколо молів проглядаються численними телекамерами спостереження. Тому, зупинивши мотоцикл серед мокрих осик, Гайдук, вставивши до баку фітиль з подертої сорочки, підпалив його; вони швидко віддалилися від того місця, де знехотя горів музейний "Zundapp". Домовилися добиратися до Києва кожен нарізно — на маршрутках, що зрідка підходили до молів, де їх чекали черги покупців з важкими торбами. Кинувши торбу на плече, Гайдук попрощався з Боженою, яка в своїй синій пілотці та синій куртці була схожа на стюардесу, змучену життям і вередливими пасажирами. Вирішили дзвонити один одному тільки в разі крайньої потреби і тільки через безпечні геджети. Він попрощався з цією дивною дівчиною. Вона мляво потиснула йому руку, і тільки відійшовши на кілька кроків від нього, раптом повернулася й поцілувала його в щоку, як роблять це молоді, цнотливі американки під час першого побачення в голлівудських фільмах для школярів у віці 8—10 років.

Ступивши на асфальт паркінгу, вони мовчки розійшлися — кожен до своєї черги на маршрутку.

Весняний Київ зустрів сутінками і суцільною стіною снігу, яка насувалася на місто зі сходу, перетворюючи висотні башти на Борщагівці на сірі примари. Праворуч від себе Гайдук побачив характерний силует мормонського храму — церкви Ісуса Христа Святих останніх днів. Над масивною будівлею храму, побудованого за єдиним каноном мормонських споруд у всьому світі, височів гострий шпиль, на якому золотий ангел з сурмою провіщав кінець світу. Дивно — навіть у густих потоках небесного снігу Ангел Апокаліпсису світився, як далекий вогник тривоги. Гайдук подумав, що у раптових снігових сутінках камери спостереження не зможуть розгледіти лице самотнього чоловіка, який стоїть у довгій черзі на стоянці маршрутки, тримаючи польський армійський темно-зелений мішок на плечі. Коли прибула маршрутка, яка через площу Жертв ЧК йшла до Протасового Яру, люди в черзі заметушилися, почалася штовханина, як під час евакуації, але якось усі бажаючі упхалися в середину саморобного автобуса, в якому не було місць для сидіння. Господар маршрутки, переробленої зі старої китайської вантажівки «ШанКсі», збільшив корисне завантаження утричі. Ціна проїзду — 1 глобо. Юані тут не приймали.

«Ось і Київ, — похмуро подумав Гайдук. — Здрастуй, рідне місто. Як тебе не любити... Києве мій».

Маршрутка рушила, на ногу Гайдуку наступила якась огрядна тітка, яка одразу полізла вибачатися і знайомитись.

"Fuck you", — подумав він, не відповідаючи на її залицяння.

27.

Надзвичайний і Повноважний Посол України в Конфедерації Держав Північної Америки Руслан Віталійович Фощенко урочисто сидів у своєму кабінеті на п'ятому поверсі посольського будинку на М-стріт. За спиною посла висів великий портрет Гетьмана України Кузьми-Данила Махуна — усміхнений, що рідко з ним траплялося, в чорному жупані з золотими еполетами, на яких вигаптовано було дві схрещених булави і маршальську зірку. Гетьманські піарщики добряче попрацювали над портретом, прибравши з нього зайві зморшки і додавши трохи прозорості хижо прижмуреним очам. Гетьман був задоволений своїм портретом, в якому вдало поєднувалась державницька велич, незламна сила полководця і доброта батька нації. Портрет, виконаний народним фотографом полковником Павлюком у найновішому об'ємному форматі, був особисто затверджений гетьманом і розісланий по всіх офіційних і закордонних установах УВКФД — Української Військово-Козацької Федеративної Держави— Генеральним писарем Вітольдом Клинкевичем. Циркуляр нагадував про неприпустимість зловмисного псування портрета, особливо в його нижній частині, де перераховувалися основні принципи діяльності гетьмана «три Д»: Держава, Дисципліна, Динаміка. Циркуляр, очевидно, мав на увазі зловорожу кампанію проти гетьмана, коли З «Д» спотворювалися на Держиморда, Дундук, Дебіл.

Ліворуч, на тій самій стіні, де висів портрет гетьмана, можна було побачити ретельно зашторене звуконепроникним матеріалом вікно, яке Фощенко відчиняв час від часу, щоб ковтнути свіжого повітря й помилуватися чудовим видом на Потомак, Кі-брідж і скляні споруди Вірджинії на протилежному березі річки. Особливо любив спостерігати, як о 10 AM над Потомаком сунули чорні «черепахи» — зазвичай їх було три — в одній з яких прямував з Кемп-Девіду до Білого Дому президент Конфедерації Ендрю Ван Лі. Посол Фощенко пишався фотографією, правда, не такою великою, як портрет гетьмана, на якій президентське подружжя, широко усміхнене, приймало українського дипломата і його дружину в Білому Домі. Посольська парочка в однакових синіх костюмах китайського виробництва з літерою «V» на лівій нагрудній кишені була схожа на дует з популярного бродвейського шоу «Пекінське літо у Вашінгтоні».

На відміну від гетьмана, Руслан Фощенко усміхався всюди — на офіційних зустрічах з високопосадовцями Конфедерації, під час поїздок неозорим краєм від Канади до Мексіки, на приватних ланчах з бізнесменами і робочих нарадах зі співробітниками посольства. Ще в школі розвідників ім. Юрія Андропова під Москвою, де його готували до роботи в резидентурі