Читати книгу - "Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення"

слабшала влада старшого у роді князя. Але в Галицькому князівстві все було інакше. На відміну від інших Рюриковичів, Ростиславичі так і не стали розгалуженою династією. Тож, якщо в інших землях внутрішня колонізація та княжіння територій супроводжувалося створенням нових уділів, у Галицькому князівстві вакуум влади на місцях заповнювало боярство, що дуже швидко кинуло виклик монополії Ростиславичів на владу. Уже наприкінці ХІІ ст. галицькі бояри намагалися самі вирішувати долю галицького столу, а після того, як рід Ростиславичів згаснув, запрошувало на нього нових претендентів — інколи з князів-Рюриковичів (волинських, смоленських чи чернігівських), а іноді з угорського королівського роду Арпадів.

Навіть монгольська навала, що у 1240–1241 рр. спустошила і Подністров’я, і Польщу, й Угорщину, не зупинила запеклу боротьбу за галицький стіл. 1245 р. сталася битва, що вирішила долю Галицького князівства на наступні 100 років.

У 1230-ті роки боротьбу за Галич активно вели Данило Романович з волинських Мстиславичів та чернігівський князь Михайло Всеволодович (майбутній святий мученик) і його син Ростислав. У 1243 р. Ростислав Михайлович скріпив свій союз з угорцями, уклавши шлюб із донькою угорського короля Бели IV Анною. У 1244 р. він здійснив невдалу спробу за допомогою угорців захопити Перемишль, а вже наступного року йому вдалося зібрати значно більші сили, що давали надію остаточно закріпитися у Перемишльській землі, аби надалі використати її як плацдарм для походу на Галич.

Союзне військо складалося з трьох частин. Передусім це загони самого Ростислава — чернігівська дружина, та загони проугорськи налаштованої партії галицьких бояр, яку очолював Володислав Кормильчич. Найбільш боєздатними частинами об’єднаного війська були угорські лицарі на чолі з воєводою Фільнеєм, а також загін польських лицарів Болеслава Сором’язливого, яких очолював Флоріан Войцехович.

Данило Романович теж мав союзників — литовського князя Міндовга та мазовецького князя Конрада, але їхні загони не встигли взяти участь у вирішальній битві. Неабияку роль у кампанії зіграли союзні Данилу половецькі загони.

Що ж до конкретної кількості військ супротивників, джерела не містять жодних повідомлень. Скоріш за все, мова йде не більше ніж про кілька тисяч вояків з кожного боку.

Об’єднане військо на чолі с Ростиславом спершу рушило на місто Ярослав. Переконавшись у тому, що ця добре укріплена фортеця підготовлена до тривалої облоги, союзники вирішили спершу взяти сусідній Перемишль. Тут вони зібрали припаси, зброю та мобілізували місцеве населення для ведення облогових робіт. Навколо укріплень міста Ярослав вони побудували «город» — тин, який мав захищати від вилазок містян машини, що готували союзники для штурму. Вони розмістилися під Ярославом надовго і навіть влаштували лицарській турнір, у якому Ростислав зазнав незначної травми.

Ці зволікання дозволили Данилу зібрати сили. Він вирішив не чекати мазовецькі та литовські дружини, поклавшись на несподіваність. Його військо здійснило швидкий марш до Сяну. Передові загони Данилових половців ледь не захопили ворожі стада, та не наважилися на це без прямого наказу князя. Ця незвична для тих часів дисципліна союзних кочовиків пізніше під час битви мала велике значення.

Утім, нерішучість половців дозволила війську Ростислава дізнатися про наближення Данила. Ростислав залишив усіх своїх піших воїнів біля обложеного міста і разом з угорцями та поляками вирушив йому назустріч. За цей час військо Данила встигло повністю переправитися через Сян. Із супротивником його розділяв глибокий яр.

Битва, що сталася поблизу міста Ярослав 17 серпня 1245 р., була типовим для європейського Середньовіччя зіткненням кінноти, у якій піші воїни якщо і брали участь, виконували виключно другорядні допоміжні функції.

Військо Ростислава було поділено на три частини. Попереду — сам Ростислав із чернігівцями та галичанами, ліворуч — загін польських лицарів Флоріана Войцеховича, позаду Ростислава угорці Фільнея. Приблизно так само була розділена й армія Данила. Праворуч проти поляків стояли загони на чолі з братом Данила Васильком. У центрі через яр навпроти Ростислава стояли половці на чолі з двірським Андрієм. Позаду стояла головна дружина на чолі з самим Данилом. Першим атакував Ростислав, який сподівався легко розбити половців, а потім вдарити по головній дружині Данила. Підтримані за наказом Данила декількома загонами бояр половці та дружинники двірського Андрія утримали удар. Так само на фланзі без видимого успіху атакували дружину Василька польські лицарі, що, за повідомленням літописця, голосно співали гімн «Богородиця».

Загін Ростислава, аби атакувати авангард Данила на чолі з двірським Андрієм, перетнув яр та дещо просунувся у бік Сяну. Так само зав’язли у битві з Васильком поляки. Врешті-решт, коли між Ростиславом та угорцями Фільнея утворився значний розрив, по угорцях вдарило головне військо Данила. Внаслідок умілого маневрування частини війська супротивника були відрізані одна від одної, позбавлені можливості маневру. Хоча сам Данило під час зіткнення ледве врятувався від полону, його дружинникам вдалося захопити та розірвати хоругву угорців, після чого ті почали тікати. За угорцями побігли й інші частини ворожого війська.

Розгром був повний. З очільників ворожого війська вдалося врятуватися лише Ростиславу. Володислава Кормильчича, Флоріана Войцеховича та Фільнея, об якого «зламав спис» юний княжич Лев Данилович, схопили та стратили за наказом Данила.

За кращими традиціями європейського лицарства Данило з Васильком на знак своєї перемоги до ранку простояли на полі битви.

Внаслідок перемоги під Ярославом Данилові Романовичу вдалося на 100 років закріпити за своїми нащадками Галицьке князівство. Проугорську партію бояр було повністю знищено, а 1247 р. мир із Данилом уклав і угорський король Бела IV, віддавши за Льва Даниловича свою доньку Констанцію. Перемога Данила посилила до нього увагу папської курії, яка намагалася утворити союз європейських володарів проти монголів. Тривалі переговори завершилися коронацією Данила 1253 р. В Орді перемога Данила викликала занепокоєння — його викликали у Сарай, де була юридично оформлена васальна залежність Галицького та Волинського князівств від Золотої Орди.

Військова справа та війни Литовської доби

(XIV–XVI ст.)

Організація й комплектування війська

Для Європи період XIV–XVI ст. був фактично перехідним від Середньовіччя до Нової історії. Цей історичний рубікон отримав назву Відродження (Ренесанс). Головними проявами змін, яких зазнало європейське суспільство, було збільшення населення міст, відповідно, збільшився надлишок трудової робочої сили і чисельність вільного населення в цілому. Це, своєю чергою, спричинило розвиток мануфактур і буржуазних відносин та занепад цехів. Паралельно тривав процес руйнування феодальних відносин на селі, розорення маси дрібного шляхетства і т. п. Розвиток виробничих сил та економіки в цілому сприяв розвитку наукових знань, передусім інженерії, архітектури тощо. За змінами у соціальній та економічній сферах почалися зміни в політичному та культурному просторі.