read-books.club » Сучасна проза » Готель 📚 - Українською

Читати книгу - "Готель"

179
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Готель" автора Артур Хейлі. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 94
Перейти на сторінку:
по внутрішньому телефону запитав портьє, які номери зарезервовані для містера Кертіса О’Кіфа та його почту. Портьє відповів: два суміжних люкси на дванадцятому поверсі — і Пітер, не викликаючи ліфта, збіг на два поверхи вниз службовими сходами. Як у всіх великих готелях, в «Сейнт-Грегорі» вдавали, ніби тринадцятого поверху не існує — він називався чотирнадцятим.

Всі четверо дверей до двох зарезервованих люксів були відчинені, і, наближаючись до них, Пітер почув заводи пилососа. Ввійшовши досередини, він побачив двох покоївок, що енергійно працювали під пильним наглядом місіс Бланш дю-Кеней, язикатої, але вельми справної кастелянші готелю. Побачивши Пітера, вона блиснула чорними очима.

— А я вже думала — невже ніхто з вас, чоловіків, не прийде перевірити, як я тут управляюся? Невже ви й справді звіритеся на дурну бабу, коли приїздить таке велике цабе?

Пітер усміхнувся.

— Не гарячкуйте, місіс К. Я тут за наказом містера Трента. — Йому подобалася ця руда, вже не першої молодості жінка — він знав, що на неї завжди можна покластися. Покоївки всміхалися, дивлячись на них. Пітер підморгнув їм і додав, звертаючись до місіс дю-Кеней: — Якби містер Трент знав, що ви взяли це діло під особистий контроль, йому враз відлягло б від серця.

— А якби в нашій пральні не стало мила, ми б послали по вас, — відказала, стримуючи усмішку, кастелянша й заходилася вправно підбивати подушки на дивані.

Посміявшись, Пітер запитав:

— Ви не забули про квіти й кошик із фруктами? — І подумав, що готельному королеві вже, либонь, набрид незмінний кошик із фруктами, яким готелі зустрічають усіх високопоставлених осіб. Але відсутність його могла впасти О’Кіфові в око.

— Їх уже несуть сюди. — Місіс дю-Кеней випросталася і, дивлячись на Пітера, додала: —Та я чула, що містер О’Кіф їде до нас із своєю квіточкою, і везе її не у вазі.

Пітер зрозумів: це натяк на те, що Кертіс О’Кіф завжди подорожує з коханкою, до того ж — щораз іншою. Він вирішив промовчати.

Місіс дю-Кеней задьористо всміхнулася:

— Ну, що ж, роздивляйтеся. Грошей за це не беремо.

Обидва люкси були прибрані бездоганно. На гладенько випрасуваних покривалах і завісах — білих із золотом, у французькому стилі — ані порошинки. Білизна в спальнях і ванних кімнатах найсвіжіша, розстелена й розкладена за всіма правилами, рукомийники й ванни аж блищать, сидіння унітазів — як нові, дошки опущені. Дзеркала й шибки сяють. Всі електролампи засвічуються, радіотелевізійні комбайни працюють. Кондиціонери слухняно реагують на переключення реостата. «Начебто все гаразд», — вирішив Пітер, ще раз обдивляючись вітальню суміжного люкса. І зараз же подумав: «Стривай, здається, не все». Він згадав, що Кертіс О’Кіф — побожний аж до фанатизму й молиться кілька разів на день, іноді навіть на людях. Пітер чув, що коли О’Кіфові припадає до вподоби якийсь готель, він вимолює його в бога, як дитина — різдвяну іграшку. Розповідали також, що перед початком переговорів про купівлю в його приватній каплиці правлять молебень, у якому мають брати участь усі О’Кіфові помічники. Один конкурент якось зло пожартував: «Кертіс ніколи не пропускає нагоди помолитися. Через те він і с…ть навколішках».

Отже, Пітер вирішив перевірити, чи є в кімнатах біблії. І за хвилину вже радів, що додумався до цього. Біблій давно не міняли, і їх перші сторінки, як завжди в готелях, були списані номерами телефонів повій; всі ж бо досвідчені мандрівники знають, що том святого письма — найпевніше джерело такої інформації.

Пітер мовчки показав книжки місіс дю-Кеней. Та поцмокала язиком.

— Ці біблії містеру О’Кіфові не знадобляться, правда ж? Я скажу, щоб принесли нові. — Взявши книжки під пахву, вона допитливо зазирнула Пітерові в очі. — Видно, тим, хто хотів би й далі тут працювати, доведеться тепер підроблятися під містера О’Кіфа?

Він знизав плечима.

— Слово честі, не знаю, місіс К. Мені відомо не більше, ніж вам.

Йдучи до дверей він відчував на собі збентежений погляд кастелянші. Пітер знав, що на руках у місіс дю-Кеней — хворий чоловік, і втрата роботи була б для неї страшним лихом. Спускаючись ліфтом на другий поверх, він думав про неї з щирим співчуттям.

«Якщо керівництво готелю зміниться, — міркував він, — то більшості молодих здібних працівників, очевидно, запропонують лишитися на своїх місцях. І вони, очевидно, пристануть на цю пропозицію, бо О’Кіфова компанія, кажуть, ставиться до свого персоналу непогано. Але літнім службовцям, надто тим, що вже позвикали до своїх посад і працюють абияк, є над чим замислитись».

Коли Пітер Макдермот підходив до дверей канцелярії, назустріч йому вийшов головний інженер Док Вікері. Зупинившись, Пітер сказав:

— Не знаю, чи вам відомо, інженере, але ліфт номер чотири вчора кілька разів заїдав.

Головний інженер похмуро кивнув великою лисою головою.

— Відомо, та що з того? Треба міняти підйомники, а грошей — чортма.

— Невже зайшло так далеко?

Пітер знав, що бюджет головного інженера нещодавно урізали, але про те, що ліфти зовсім виходять з ладу, чув уперше.

Док Вікері похитав головою.

— Якщо ви питаєте, чи загрожує нам нещасний випадок, то відповідь буде: ні. Я пильную запобіжників, як ока в лобі. Але дрібні поламки в нас уже були, і колись станеться й велика. А ви ж знаєте: досить, щоб два підйомники вийшли з ладу, і в цьому домі все піде шкереберть.

Пітер кивнув і подумав, що з такою небезпекою ще можна миритися.

— Яка ж сума вам потрібна?

— Для початку — сто тисяч доларів, — відповів головний інженер, дивлячись на нього поверх окулярів. — Цього вистачило б на те, щоб поміняти ліфтам усі нутрощі й полагодити ще дещо.

Пітер стиха свиснув.

— Я вам от що скажу, — вів далі шотландець. — Гарна машина — коли тільки вона справді гарна — поводиться майже як людина. Вона для тебе зробить удесятеро більше, ніж ти сподівався, а як потому ти її підлатаєш і поговориш з нею ласкаво, то вона напружиться й ще трохи попрацює. Але колись і для машини надходить останній день, і вона помирає, і хоч би як і ти й вона хотіли цей день відвернути — вам це не вдасться.

Відчиняючи двері свого кабінету, Пітер усе ще обмірковував слова головного інженера. «Може, останній день надходить колись і для цілого готелю? — думав він. — А втім, ні, „Сейнт-Грегорі“ до смерті ще далеко. Зате нинішньому керівникові його, видно, прийшов кінець».

На столі в нього лежала ціла купа листів, записок та телефонограм. Він узяв верхню й прочитав: «Міс Марша Прейскотт просить повідомити, що чекатиме вашого дзвінка в номері 555». Це

1 ... 22 23 24 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Готель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Готель"