Читати книгу - "Антон та інші нещастя"

Але нехай. Зрештою, цілком незле побути самому вдома, коли треба придумати оголошення про знайомство. І ще ліпше, що вдома немає того, кому не слід бачити того оголошення.

Я закидаю холодну піцу в мікрохвильовку, беру з холодильника відкорковану пляшку коли, з якої давно вже вивітрилися бульбашки. Я теж як вивітрена кока-кола. Так би мовити, без газу.

Але беру себе в руки, кладу перед собою аркуш паперу й олівець і почуваюся зовсім дорослим. Бо дорослим постійно доводиться робити те, до чого вони не мають ніякого бажання.

Спокуси, пишу я. І ставлю знак запитання.

Іне вважає, що тата треба зобразити спокусливо. Я помахую олівцем і напружено думаю, чим же може спокусити тато.

Охайний чоловік. Добрий початок. Раптом згадую, що жінки не люблять самозакоханих чоловіків. Отже: Охайний чоловік, який знає, що не є красенем, шукає…

Та-а-ак… Кого ж він шукає?

Якщо чесно, то нікого він не шукає. Це я шукаю. І зараз мені глибоко начхати, чи стануть вони закоханими. Головне, аби знайдена дама відлякала Уллу.

Проте фраза «Охайний чоловік шукає страшну жінку» звучить не надто добре.

Ні, жінка повинна бути приємною. Бо інакше катастрофа!

І ще: жінка не повинна почуватися надто розчарованою, коли побачить тата. Тобто, якщо вона сподівається познайомитися з Суперменом, то забереться геть просто з порога. І татові буде образливо.

Тому треба бути чесним. Принаймні частково.

«Охайний чоловік, який знає, що не є красенем, шукає приємну жінку. Любить коминок, тепле плече й накидку на фотель».

І раптом згадую про татову професію. І портативний туалет «Гірський Кнут» з обробленої морилкою сосни, і «Ютун-Пер», який абсорбує вологу, і «Довре-Нільс» з шестиметровим шлангом для відведення сечі. Усе це не надто спокусливі речі.

Гм… Може, варто викласти відразу всі карти на стіл? Щоб жінки, які морщитимуть носа на те чи інше в оголошенні, просто відклали його й не зацікавилися татом? Я обдумую якийсь час цю ідею і приймаю її.

Отже, з чим повинна миритися татова кохана? Пишу:

Кінський хвостик (тато)

Пригоріла піца

Хлопчики (я)

Татова професія (дачні туалети)

З піцою ще якось упораємося. З кінським хвостом — теж, бо в кухонній шухляді лежать ножиці.

З татовою роботою ситуація гірша. І мене ніяк не позбутися. Попри все…

«Ти матимеш перевагу, якщо любиш хлопчиків і дачні туалети», — дописую я.

СТРАХ ВИСОТИ

Іне я не переконав. Вона швидко відписує. «Хто любить ДАЧНІ ТУАЛЕТИ???!!!»

«Ну, знайдеться немало людей, які будуть раді доброму туалету на дачі», — думаю я.

Але я розумію, що має на увазі Іне. Усе залежить від ситуації. Комусь припече в туалет, а комусь — запопасти коханого. На все свій час.

«Може, ТИ маєш ліпшу пропозицію?» — пишу я до Іне.

«Нічого. Мушу грати», — пропищала її смс-ка.

Так я й повірив! Ага, грати вона мусить! О ні, Іне, мабуть, сидить за столом у своїй бездоганній кімнаті й пише бездоганного листа бездоганному хлопцеві, який театрально відкидає назад волосся.

Хоча желе з живота майже зникло, я все одно недобрий. Куди й поділося натхнення складати нове оголошення. Натомість сідаю дивитися по телевізору повтор програми про природу. Там розказують про лосів, від них мені зараз ніякої користі.

Такі передачі не надто підбадьорливі. У лосів теж лише найкрутіші особини можуть завоювати собі даму серця. Як не пнеться бідолашний самець, усе марно. Лосиху він не цікавить.

У розпал лосиного гону дзвонить мобільний.

— Е-е… Антоне, — каже в слухавку тато.

— Слухаю.

— Трапилося невеличке нещастя.

Нещастя? На щастя, я вловлюю у голосі тата ніяковість і розгубленість. Так не буває, коли йдеться про загрозу життю чи щось таке. Можна не лякатися…

— Де трапилося? — питаю я.

— У ліфті… Мені стало зле.

— Ти ж не боїшся ліфтів, — дивуюсь я.

— Ні… досі не боявся, але, мабуть, уже почав.

Ліфтофобія. Лише цього бракувало! Не надто крута риса характеру. І не надто спокуслива.

— Чого б це? — допитуюсь я.

— Страх висоти…

І тато розповідає… Робочий семінар відбувався у готелі «Плаза», в одній з найвищих будівель міста. Після семінару на тридцять четвертому поверсі тато зайшов у ліфт, щоб спуститися на перший. Але не в той ліфт. У зовнішній, скляний, з якого можна милуватися міською панорамою. Неймовірне враження, але занадто потужне для тата. Йому ніколи не кортіло побачити місто згори. Ліпше роздивлятися навколо, коли тверда земля під ногами. Не дивно, що ми мешкаємо на першому поверсі.

— Дуже вдарився? — питаю я.

— Мабуть, ні, але на чолі ґуля. І я лежу на дивані в рецепції готелю. Звеліли трохи полежати, перш ніж іти додому.

— Окей.

Бідолашний мій татко. Його вісь не лише перехилилась, як вісь Землі. Сьогодні він ще й завис над прірвою. Дуже сподіваюся, що жінки, котрі читатимуть оголошення про знайомство, не такі вибагливі, як лосихи.

Я нечутно зітхаю і кажу:

— Відпочивай, я дам собі раду тим часом.

Після телефонної розмови з татом я беру аркуш і пишу: «Симпатичний, приземлений чоловік, 40 років, шукає кохану. Якщо ви зацікавлені, надішліть мені повідомлення» І дописую свій номер телефону.

Добре звучить, вважаю я. І ще дописую: «P.S. На жаль, я не можу відповісти на дзвінок, але залюбки прочитаю смс-ку й якнайшвидше сконтактуюся».

Сподіваюся, що оте «приземлений» відлякає дам, котрі люблять дряпатися скелями.

Цього разу Іне дуже задоволена моїм текстом. Навіть телефонує мені, не обмежується смс-кою.

— Чудово, — полегшено зітхаю я. — Що далі?

— Розвісимо.

— Розвісимо?

— Звісно! А ти як думав? Розвісимо оголошення по всій вулиці.

— Я, власне, думав про якісь журнали.

— Та ні! Це займе надто багато часу. Опублікують за місяць, не раніше. За той час твій тато ще, чого доброго, встигне одружитися з Уллою.

— Думаєш? — я аж похолов.

— Єп-п! Треба написати в багатьох екземплярах! Що більше людей прочитають анонс, то більше шансів, що хтось