read-books.club » Сучасна проза » Мир хатам, війна палацам 📚 - Українською

Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

220
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мир хатам, війна палацам" автора Юрій Корнійович Смолич. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 228 229 230 ... 242
Перейти на сторінку:
ваших дружинників для втихомирення бешкету на Подолі…

— І ось він їх привів, саме для ліквідації бешкету, нехай і не на Подолі, — посміхнувся й Іванов, повівши рукою на червоногвардійців, що один за одним входили до кімнати.

— Тю! — пирхнув Боженко. — Вірно! Тільки, ваше благородіє, ми здибуємося з вами вже аж утретє. Правда, вам, ваше благородіє, про те й невтямки — то тільки я чув малиновий бренькіт ваших острогів… Ну, годі! — закінчив він раптом люто. — Ви вільні! Можете йти! Адью!

Боголєпов–Южин не мовив і слова, тільки ще дужче зблід, переступив поріг і швидко закрокував коридором. Юнкери побігли за ним. Останнім вийшов поручик Петров, ніяково посміхаючись.

— Настрахали тебе? — засміявся Іванов до Горовиця. — Але ми либонь вчасно?

Горовиць підняв застережливо палець угору, не відриваючи телефонної трубки від вуха:

— Тихо! Я дзвоню зараз пану Грушевському.

— Грушевському?! Ти звертаєшся по допомогу до Центральної Ради? — здивувався Іванов. — Але ж наша позиція до Центральної Ради…

— Обставини боротьби інколи вносять корективи в позиції, — похмуро буркнув Горовиць. — Баришня! Центральну Раду, її голову пана Грушевського! Крім того, я нічим не порушу наших позицій, якщо запрошу Центральну Раду взяти участь у приборканні бешкетників у прифронтовому місті, це — в загальних інтересах. Алло? Центральна Рада? Хто? Хорунжий Галечко? А! Зрозуміло: секретар пана Грушевського? Мені треба побалакати особисто з паном–добродієм Грушевським… Хто говорить? — Горовиць кинув поглядом на всіх, наче запитував, як йому сказати, і зразу відповів: — Говорить більшовик Горовиць. Так, член Ради робітничих депутатів столиці України, Києва. Добре, я почекаю…

Всі примовкли, з цікавістю слідкуючи за Горовицем, всі притихли — неначе готувалися почути розмову й собі.

Тільки Боженко засмикав Сашу за рукав і зашепотів до нього:

— Дай мені, дай мені! Я зараз йому скажу!

Але в трубці в цей час вже загарчало.

— Добридень, професоре! — ввічливо мовив Горовиць у трубку. — Вас турбує студент Горовиць… Ні, вам доповіли вірно: більшовик, член Ради робітничих депутатів. Справа у нас, пролетаріату, до вас така…

В кімнаті було тихо, всі слухали напружено, Боженко ворушив губами, наче приказував і від себе щось.

Відповідь Грушевського Горовиць слухав недовго: відповідь була коротка. Після того, не сказавши в телефон нічого, тільки густо почервонівши, він мовчки поклав трубку на важіль.

Всі з цікавістю підступили ближче.

— Що він сказав? Що він сказав? — нетерпеливилося Боженкові.

Відповідь Грушевського була така:

— Ну що ви, голубе! Ви просите неможливого! Ми ж у конфлікті більшовиків з Тимчасовим урядом додержуємо нейтралітету! — Притому він пустив «хе–хе–хе». — Наша хата, так би мовити, скраю… — Після того він ще запитав: — А скажіть, будьте такі ласкаві, добродію Горовиць, чому це так, що на чолі громадського життя в столиці України стоять такі, як ви, з такими зовсім не українськими прізвищами?

На цьому Саша й повісив трубку.

— Що ж, — сказав Іванов, — ти ще раз принаймні почув, яка позиція Центральної Ради до революції і до реакції.

Боженко вилаявся нехорошими словами. Саша Горовиць спалахнув:

— Іншого, звичайно, не можна було й сподіватися, доки там пан Грушевський на чолі. Але, товариші, — скрикнув він пристрасно, — вони ж втягують зараз у свою орбіту робітників! Вони заміряються спровокувати й робітничий клас України! Ми не маємо права пустити це мимо себе! Вони теж наступають!

— Вірно! — озвався Іванов. — В тому й справа!

Він проказав це повільно, опанований своїми думками — він хмурив чоло і неуважно позирав у вікно.

Вони троє — Іванов, Боженко й Горовиць — стояли поруч і дивились у Царський сад. На майданчику перед палацом поручик Петров саме шикував юнкерів. Червоногвардійці стояли осторонь і глузливо пересміхались. Постать Боголєпова–Южина манячила вдалині між дерев: він поспішав до вулиці — там чекав на нього автомобіль, — і йшов швидко, хльостаючи себе стеком по лакованій халяві.

— В тому й справа! — замислено повторив Іванов. — Справа в тому, щоб весь український народ не допустити під провокації Центральної… зради. А П'ятаков не хоче цього зрозуміти!

Боженко зареготав:

— Це ти здорово придумав: Центральної — зради!

Іванов стукнув кулаком по лутці вікна:

— Партію, партію множити й гартувати — зараз це головне! І — найміцніший зв'язок з Петроградом!

Горовиць похопився, він пригадав:

1 ... 228 229 230 ... 242
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мир хатам, війна палацам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мир хатам, війна палацам"