Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

Нарешті з'явилися люди Фанзіна. Лицарі ордена Срібного Коня йшли рівними кроками. Вони пішли за своїм лицарем-командором, не сказавши ні слова.

.

По крайней мере, ці нащадки Гретель не покинули своїх співвітчизників і зберегли останню крихту мужності. Побачивши це, старий подумав.

І коли він дивився на гостей, яких наказав привести Мефістофелю та Андріку, інша сторона також дивилася на нього.

.

Це була дуже типова людина з Міірни.

Хоча Срібна Королева стверджувала, що має підтримку народу Міірни, правда полягала в тому, що це був просто трюк, до якого грали Королева Драконів та інші, щоб обдурити людей.

.

У кращому випадку це були просто якісь сенійці, якісь васали народу Міірна в минулому. Їх переслідували в цю епоху, тому вони були сповнені ностальгії за минулою епохою.

,

З тих пір, як останній клан Міірна відступив у Великий Льодовик під час Року Славного Золота, світ ніколи не бачив силуетів цих «предтеч». Здавалося, що вони зникли з цього світу, принаймні на поверхні.

Але в цей момент у старого, який з'явився перед ними з білосніжними бровами і бородою, принаймні з вигляду іншої сторони, не було сумнівів, що це людина Міірна.

Ці криваво-червоні очі були однією з найпомітніших рис народу Міірна після виродження Золотого роду.

.

У шахті Ан Лонга переховувався чоловік з Міірни. З поведінки співрозмовника склалося враження, що він тут орудує вже давно. Цей час може тривати десятиліття, а то й століття.

.

Ця думка підняла пильність у серці кожного.

Така Міірна людина в цей момент привела сюди бездомних жителів Круза. У чому полягав його намір?

?

Помста?

При згадці про Міірни перше враження, яке склалося у більшості людей про них, було те, що вони похмурі, злі і смертельні вороги цивілізації. Принаймні у війні святих, описаній у Блідій поемі, а також у легендах, які передавалися тисячоліттями.

Натовп здійняв галас, і деякі солдати навіть витягли мечі. Смертоносність народу Міірна була занадто велика. Перша думка, яка прийшла в голову кожному, це те, що це пастка. Хоча інша сторона здавалася самотньою, хто знав, що ховається в темряві навколо неї?

.

Погляди, що впали на братів і сестер-вампірів, Мефістофеля і Андріка, стали недружніми.

! -

Але народ був обережний і не зробив жодного кроку. Не кажучи вже про те, що стара Міірна перед ними була невідома, а за десяток кроків звідси, на краю книжкової полиці, там зі схрещеними руками лежав Сірий меч Сен-Мефістофель, холодно спостерігаючи за цими Крусами.

Хоча вони не знали, чому цей Святий Меч врятував їх раніше, принаймні жителі Круза не забули незабутню ненависть між цією людиною та Імперією.

Звичайно, не обійшлося і без жахливої репутації іншої сторони.

.

Або просто особистості Верховного Святого Меча було достатньо, щоб змусити більшість людей зупинитися.

Єдиними присутніми, хто зміг придушити Святого Меча за силою, були Родріг і Валла, і, можливо, леді Свята Леді з Левового палацу ледве могла бути зарахована.

З такою страшною думкою всі не могли не глянути на Валлу посеред натовпу.

.

Валла нелегко висловила свою позицію. Насправді, крім нього та Вероніки, більшість вищих вельмож Кіррлуца також були незрозумілі.

У порівнянні зі сліпотою і страхом простих людей, вищі ешелони часто думали ретельніше через свій досвід. Група герцогів знала, що інша сторона витратила багато зусиль, щоб привести їх сюди, і це було не так просто, як проста помста.

Якби не це, до цього іншій стороні потрібно було лише стояти осторонь і спостерігати, і вони вже були б купою кісток.

!

Туману було начхати на ці непевні чи неясні погляди. Він озирнувся на всіх і сказав: Я знаю, про що ви всі думаєте, але ненависть тисячолітньої давнини давно минула, і я думаю, що ніхто не буде згадувати про ці минулі події, які повинні були бути покриті пилом історії

. .

Погляд Тумана прокотився по Валлі. Він знав цього 'юнака'. Він бачив його одного разу в Алкаші шістдесят років тому. Звичайно, на той момент він був ще молодим і сильним діячем. Він був святим з непохитною вірою. Сьогодні інша сторона прийняла корону, яка символізувала найвищу владу Святого Вогняного Собору, з рук старого колишнього Святого Престолу, і стала великою фігурою, яка правила регіоном.

.

Але таку велику постать, він бачив багатьох за минулу тисячу років, і Валла була лише однією з них. Він навіть точно знав усе, що сталося за останні шістдесят років, зміни в імперії та передачу влади, хоча протягом десяти століть не робив жодного кроку з цього місця.

,

Потім його погляд ковзнув по інших один за одним. Перш за все, вибачте, що я запросив усіх вас сюди без вашої згоди. Але я вважаю, що це необхідно, тому що всі ви знаєте це краще за мене.

Пане мій, Вероніка говорила в цей час, її голос все ще був трохи пригнічений. Ви той, хто хотів нас побачити? Отже, ви вже знаєте все, що відбувалося зовні, чи не так?

.

Туман кивнув.

?

У тому числі й тих монстрів?

.

У тому числі і все.

Пане мій, ти з Мірни?

Так, але це не важливо, чи не так? Не про це йдеться. Насправді, незалежно від того, чи це моя особистість, чи ідентичність усіх інших, все це не має значення. Чи справді це те, що ви хочете знати?

.

Але. Вероніка хотіла щось сказати, але не заговорила.

Ви ж хочете сказати, що не можна довіряти людям невідомого походження, чи не так?

Вероніка не кивнула і не похитала головою, але було видно, що вираз обличчя цієї жінки-командира означав саме це.

Поруч з нею Валла Великий Святий Престол уважно подивився на старого, що стояв перед ним. Чим більше він дивився, тим більше дивувався. Зрештою, на його зморшкуватому обличчі з'явився шок і недовіра. Вислухавши розмову Тумана з Веронікою, він нарешті не міг не зробити крок вперед і нерішуче запитав: Якщо я можу запитати, ви .

. ���

Туман кивнув. Ви правильно здогадалися, я та людина, про яку ви здогадалися. Той, кого ви називаєте Володарем Ваноги, і той, кого ельфи вітру називають Тираном стихій. Але насправді це лише вигадані імена. Я все ще віддаю перевагу своїй посаді куратора Великої бібліотеки. У той час я познайомився з чотирма розумними і старанними молодими людьми

.

Дзвін.

Чийсь меч у паніці впав на землю, і чоловік квапливо