Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 4"

Генерали Муссоліні вчинили мудро, поставивши в авангарді сомалійські й данакільські частини. Їхній наступ не припиняється завдяки тому, що вони цілком слушно не покладаються на європейську піхоту в африканських умовах і добре засвоїли уроки минулої війни: щоб воювати й перемогти поблизу екватора, потрібні чорношкірі війська. Коли просування італійців у глиб країни наблизить час вирішальної битви, їм доведеться пускати в діло власні війська, бо самих чорних солдатів для цього виявиться замало. Це те, чого, очевидно, намагаються уникнути італійці й на що розраховують ефіопи. Одного разу вони вже побили італійців і тепер упевнені, що зможуть зробити це вдруге. Італійці сподіваються убезпечити себе в цій битві від випадковостей, використовуючи чорношкіру піхоту, танки, кулемети, сучасну артилерію та авіацію. Ефіопія сподівається заманити італійську армію в пастку, як під Адуве в 1896 році. Тим часом ефіопи відступають, уникаючи бою, а італійці все наступають, виснажуючи своїх чорношкірих солдатів, здобуваючи все більше ненадійних союзників, витрачаючи всі гроші на утримання армії.

Як мені уявляється, наступним кроком Італії буде підписання з найбільш впливовими державами таємної угоди про надання їй свободи дій і скасування санкцій, посилаючись на те, що в разі воєнної поразки Італії загрожує так званий «більшовизм». Країни з буржуазно-демократичною системою правління інколи об'єднуються, щоб перешкодити якому-небудь диктаторові здійснити свої імперіалістичні плани, за умови, що вони самі надійно закріпилися у власних імперіалістичних володіннях.

Але варто такому диктаторові зарепетувати про загрозу комунізму, якщо його не врятують від воєнної поразки чи фінансового краху, і до нього почнуть ставитися з такою ж прихильністю, яку виявили до Муссоліні газети англійського концерну «Ротемір прес», коли зображали його героєм, посилаючись на міф, нібито він врятував Італію від червоних. Італія не стала червоною через те, що, коли турінські робітники захопили заводи, розрізнені угруповання радикалів ніяк не погоджувались на співпрацю. Вона не стала червоною через те, що робітники захопили підприємства металургійної промисловості, які виросли на військових замовленнях, саме в той час, коли вони перебували на грані краху. Муссоліні, найхитріший опортуніст сучасності, прийшов до влади на хвилі обурення сміховинною неспроможністю італійських радикалів дійти згоди та їхнім невмінням розумно скористатися таким козирем, як поразка Італії під Капоретто.

Я пам'ятаю часи, коли матері й батьки, побачивши військову колону, вихилялися з вікон чи виходили на поріг винної крамниці, кузні або шевської майстерні й вигукували: «Abasso gli ufficiali!» («Геть офіцерів!») — бо їм здавалося, що саме офіцери женуть рядових солдатів у бій, коли останні вже зрозуміли, що війна не принесе їм добра. Офіцери, які вважали, що покінчити з війною можна, лише перемігши в ній, були розлючені ненавистю трудящих. Багато офіцерів уже тоді ненавиділи війну більше за все на світі: тиранію, несправедливість, вбивство, жорстокість, розтління людської душі. Бо війна — це поєднання перелічених явищ у найстрашнішому їхньому прояві, і кожне окремо зло набирає ще більшої сили. Затяжну війну люблять лише спекулянти, генерали, штабні офіцери й повії. Війна — найкращий період в їхньому житті, на ній вони наживаються. Звичайно, є й винятки: були і є такі генерали, які ненавидять війну, і повії, яким минула війна не дала ніякої користі. Але вони залишаються винятками.

Багато хто в Італії пам'ятає минулу війну такою, яка вона була, а не такою, якою їх учили її бачити. Багатьох з них побили за те, що не мовчали, декого вбили, інших кинули до в'язниці на Ліпарських островах, а декому довелося залишити батьківщину. Коли при владі диктатор, небезпечно мати добру пам'ять. Треба навчитися жити великими звершеннями сьогодення. Поки диктатор контролює пресу, завжди знайдуться великі звершення, якими і належить жити. При перших ознаках зародження диктаторського режиму в Америці, газети починають прославляти щоденні досягнення уряду, а коли оглянешся на рік чи декілька років назад, то побачиш, які жалюгідні наслідки діяльності цього уряду. Жоден диктаторський режим не може утриматися інакше, ніж силою. Ось чому жоден диктатор, чи потенціальний диктатор, не може дозволити хоча б тимчасового спаду своєї популярності — йому довелося б негайно застосувати силу, щоб утриматися при владі. Везучий диктатор пускає в хід палиці й з тріумфом крокує по сторінках газет. А диктатор-невдаха лякається, розстрілює надто багато своїх людей і сходить з арени, як тільки армія й поліція перестають підтримувати його. Якщо він перестарається з розстрілами, то й сам, як правило, одержує кулю, навіть якщо його режим залишається. Однак мова ведеться не про диктаторів, а про деякі орнітологічні аспекти війни в Африці.

Звичайно, досвід минулої війни не допомагає ні хлопцям із абруцьких селищ, які ліпляться по стрімких схилах гір, що рано вкриваються снігом, ні робітникам з гаражів і майстерень Мілана, Болоньї чи Флоренції, ні велогонщикам на припорошених пилом дорогах Ломбардії, ні футболістам заводських команд Спеції і Туріна, ні тим, хто косив сіно на високогірних луках Доломітових Альп, а взимку супроводив гірськолижників, ні тим, хто спалював би вугілля у лісах над П'йомбіно, чи замітав би підлогу в тратторіях у Віченці, а за давніх часів емігрував би до Північної чи Південної Америки. Їх чекають убивча спека й країна, де марно шукати затінку; їх чекають невиліковні хвороби, від яких болять кістки, набрякають нутрощі і молода людина враз стає схожа на старика. А коли вони, нарешті, вступлять у бій і почують свист крил, що розсікають повітря, і коли їх поранять, сподіваюсь, хто-небудь підкаже їм, що треба повернутися долілиць і шепотіти «Mamma mia!», припавши устами до матері землі.

Сини Муссоліні літають на літаках, не ризикуючи бути збитими, адже ворог не має літаків. Але сини італійських бідняків служать у піхоті, як і сини бідняків усього світу.

І я бажаю талану всім піхотинцям, а ще я їм бажаю зрозуміти, хто їхній ворог і чому.

Два листи до І. Кашкіна[187]

Кі-Уест, Флоріда,

19 серпня, 1935

Дорогий Кашкін.

Дякую Вам за книжку[188] і за статтю в «Інтернаціональній літературі». Їх сьогодні передав мені Сароян. А трохи раніше «Ескуайр» прислав мені статтю, і я прочитав її.

Добре, коли є людина, яка розуміє, про що ти пишеш. Це все, що мені потрібно. Немає значення, яким я при цьому здаюся збоку. Наша критика сміхотворна. Буржуазні критики цілковиті невігласи, а новонавернені комуністи такі ж, як і всі новонавернені: вони так намагаються бути правовірними, що цікавляться лише тим, чи немає часом єресі в їхніх власних критичних оцінках. Все це ніяк